Дiм на горi - Шевчук Валерий Александрович - Страница 29
- Предыдущая
- 29/150
- Следующая
— Піду сніданок приготую, — сказала Галя, бо відчула й у собі той недоречний спалах.
Хотіла усамітнитись і дослухатися до химерної гри, до того променя, хоч надворі й помину не було сонця — висіли там холодні й драглисті хмари. Хотіла під ту хвилю і в дзеркало зирнути.
Не думала про Анатоля ні про бабцю, якій так не до смаку прийшовся цей Анатоль, не думала ні про нічні бабині оповідини, ні про своє наїття — слухала лише тіло своє й дивувалася, що воно так тепло й чудово заспівало в цей сутінний ранок.
Накинула халата й пішла рвучким, поспішним кроком, залишивши в цій насумреній кімнаті стару, а та тільки й могла, що піддаватися тут на самоті цій сірості й сутінку. Хмара впливла до неї через вікно і лягла їй на обличчя, тихий смерк холодив душу — здавалося їй, що чує далеку й печальну музику. Зрозуміла нагло: від якогось часу вони з онукою почали жити в різних площинах: одна десь там, угорі, а друга — внизу. Важко прокласти їм одна до одної міст чи кладку; чим далі, тим глибше відлітає від неї ця пташка і тим більше простору їх розділяє. Стара обвела поглядом кімнату: сірі стіни з давніми шпалерами, подекуди вони обірвалися й забруднилися, сіра небілена стеля — цього року вона не білила, а внука того ще не вміла, їй захотілося прикликати Галю, щоб сіла біля її постелі, розповісти їй щось із життя цього дому, щоб дивилася вона на неї захоплено й зачудовано. Навіть рота відкрила, але погук так і не вийшов з її вуст: надто багато в ній зібралося сьогодні сутінку. Важке зітхання вирвалося їй із грудей — у вікно зазирав до неї каштан, посаджений нею в той день, коли виходила заміж. I здалося старій, що то зазирає до неї той чоловік, що заблукав був сюди й попросив води: вони прожили разом хороше життя. Побачила вона мокру, сіру хмару над тим каштаном, наче кучеряве волосся, і в тій хмарі, чи від її настрою, чи, може, так треба було, спалахнув раптом малий яскравий клаптик неба.
Стара сіла в постелі й торкнулася ноги — була та холодна й начебто чужа. Тоді не витерпіла і таки закричала, а коли перестрашена Галя примчалася до неї і стала на порозі, то побачила, що сидить бабця на ліжку, ковдра з неї скинута, сорочка підсмикнута, а палець її показує на темні, вкриті синіми смугами вен ноги.
Це був частковий правець лівої ноги. За якийсь час бабці відпустило, але відтоді почала вона ходити з палицею. Відніме їй обидві ноги у війну, коли в їхній дім ледве не втрапить снаряд. Він розірветься в малиннику, струснувши будинком: від страшного ляску повивалюються з вікон усі шибки, хоч Галя й наклеювала на них навхрест паперові смужки. Стіна навпроти малинника буде густо посічена осколками, і хоч шкоди вони, крім вікон, не матимуть, стара після того перетвориться в немічну ляльку. Вона буде інколи вередлива й криклива і поганятиме онукою, але це будуть тільки спалахи: здебільшого сидітиме вона, якщо дозволятиме погода, на ганку і без кінця дивитиметься на далекі прирічкові краєвиди. Галя ж залишиться Галею, в ній постійно житиме в серці голубий метелик, а часом поселятиметься й богиня. Хто зна, чи те сердитиме стару, чи, навпаки, вспокоюватиме, факт той, що очі її постійно спочиватимуть на стежці, по якій прийшов був колись до неї її вусатий красень. Коли ж вона дочекається того моменту, коли завітає до них на гору Володимир, коли вип'є він з Галиних рук води, вона раптом встане, забувши про свою нерухомість" і зайде до своєї кімнати без сторонньої допомоги. Відчує тоді те, що відчуває королева, коли її царюванню приходить кінець: сумуватиме, а водночас і радітиме. Вона допитуватиметься в онуки, що потрібно тому приходневі, хоч чудово знатиме, чого йому треба. Зрештою, благословить їх і використає ще одну нагоду, щоб внука таки повірила в казку їхнього обійстя. Але станеться це аж через десять років, в той же сутінний ранок Галі довелось притьма бігти за лікарем, а коли він розвів безпорадно руками, давши перед цим старій один і другий укол, відчула, що стала доросла і що відтепер всі клопоти цього дому лягають на її плечі. Лікар щось говорив про лікарню, але стара не прийняла тої пропозиції: боялася, що не повернеться сюди, або ж коли й повернеться, застане тут нечувану новину. Через це Галі довелося щодня масажувати ногу старій, і так протяглося бозна-скільки часу…
У той день, пообідавши, стара заснула, і зморена Галя вийшла на ганок. Задивилася на чудовий краєвид із річкою, горбами, скелею, купальнями й островом, і їй здалося, що все це наче з картону вирізане, як декорація до не зовсім доладної вистави. Як і всі, вистава мала відбутися ввечері, але вона вже на кін не ступить. Вона зморена й по-своєму налякана, хоче заспокоїтись і врівноважитися. Через це й сиділа на ганку така сутінна й сіра, через те і в хустку куталася, хоч надворі й не холодно.
В глибині цього дому спить, злегка похропуючи, бабця, і Галя, прислухаючись, зрозуміла раптом, чого тікав з цього дому далекий її прадід у перших. Не витримував цієї тиші й застиглості, оцього сльозливого й крикливого баб'ячого царства, де чоловіки тільки приходнями і тільки й знали, що достачати кошти для цих жінок, а у вільний час длубатись у своїх книжках. Галя відчула раптом, що і в ній є щось від того прадіда, що їй також хочеться спуститись із цієї гори і перевірити увіч, чи не з картону вирізано всі оці краєвиди.
Натомість вона вчинила інше. Обійшла паркани з тильного боку обійстя і без труда знайшла дошку, яка відхилялася. Бур'ян і кропива в цьому місці були притоптані, і їй навіть здалося, що впізнає в прим'ятій траві слід лакованого туфля. Спокійна усмішка розцвіла на Галиному лиці. Повільно, не кваплячись, зайшла вона в повітку, знайшла там іржавого молотка, який ледве тримався на розхитаній ручці, взяла кілька грубих, так само іржавих цвяхів і, невміло дзьобаючи тим молотком по цвяхах, забила дірку. Цвяхи, правда, химерно покрутилися й позагиналися під її ударами, а молоток кілька разів спав з ручки, ледве не поранивши її, але дошка все-таки трималась міцно.
Галя поверталася додому із світлим лицем. Жбурнула молоток у повітку й ретельно вимила під умивальником руки. Після того зайшла в хату й почула, що бабця не спить.
- Предыдущая
- 29/150
- Следующая
