Діаманти Ківі-Ківі - Дауманн Рудольф - Страница 3

• Предыдущая
• 3/33
• Следующая

Коли комендант порту хотів подарувати фламандцеві замість його драних штанів нові, той хрипко вигукнув:

— О, це був би чудовий обмін, пане капітан! Навіть за сто тисяч бельг я не віддам цього лахміття. Зовнішній вигляд — ніщо, важливий зміст!

Купець Аслак бен Абдул, відомий як найскупіший лихвар, видав Брюггенсену позичково значну грошову суму, дехто казав: тисячу бельг готівкою. Крім того, Аслак бен Абдул купив для Брюггенсена нові сорочки, корковий шолом, легкі полотняні куртки і чоботи, а для

Баантумічо — одяг боя з блискучим червоним тарабушем[4], який носять слуги в будинках знаті.

— Вас це дивує, хлопці? — сміявся Тіль у барі. — Як бачите, працьовиті люди мають кредит… Чому ж мені не купити собі нових штанів? Б'юсь об заклад, що інших таких дорогих штанів, як оці мої драні, в цілому світі не знайти! Я не скину їх до самого Леокіна, а там продам, скажімо, за п'ятсот тисяч бельг! Ці штани ввійдуть в історію!

Другого дня, заплативши скажені гроші за окремі каюти для себе і негра, Брюггенсен першим пароплавом поплив з Баантумічо униз по Кассаї. Пасажири рідко бачили їх. Фламандець всю дорогу лежав: він був тяжко хворий на тропічну малярію, ковтав хінін, скільки могло витримати серце, і сам вливав собі ліки проти більгарціозу. Через десять днів він зійшов на берег у Леопольдвілі. У нього тремтіли коліна. Вірний негр дбайливо підтримував його.

Адміністратор готелю «Ройяль» здивовано закліпав очима, коли хворий у драних штанях почав вимагати окреме бунгало для себе й слуги.

— Щоденна плата п'ятдесят бельг! — поквапливо попередив він.

— Я не питаю про це! Знаю ваші лихварські ціни! — прохрипів Тіль. — Ось п'ятсот бельг наперед.

Коли портьє запитав про багаж, фламандець у відповідь тільки засміявся:

— У мене, чоловіче, все в кишенях, ось тут під лахміттям! Тут більше, ніж може вміститися в п'яти скринях. Ми вже якось влаштуємося. А тепер викличте сюди негайно пана Беніссона, так, шефа алмазної компанії Де Беерс у Леокіні. Скажіть йому, що Тіль Брюггенсен повернувся з Кассаї і має до нього важливу справу! А потім якнайшвидше запросіть лікаря Массіньї. Мене добряче скрутило.

Виходячи від хворого, лікар зустрів на веранді бунгало представників компанії Де Беерс.

— Вам, власне, не слід іти зараз до Тіля Брюггенсена, містер Беніссон, — кинув лікар. — Він — руїна, йому треба було б лягти в лікарню і з місяць добре поспати. Тільки тоді, може, пощастило б вигнати з його тіла тропічного диявола. Але цей твердолобий фламандець упирається, вимагає, щоб я переселився сюди і тут лікував його. Він запевняє, що ви візьмете на себе всі витрати.

— Якщо Тіль Брюггенсен так упевнений в цьому, то, може, він і не зовсім збожеволів, — буркнув товстий Беніссон. — Але скажіть відверто, пане лікар, чи він взагалі сповна розуму?

— Цілком, містер Беніссон! Зараз у нього якраз нема приступу. Проте говорити з ним треба обережно, дуже обережно!

— Тоді пришліть сюди сиділку з медикаментами і лікуйте! Компанія Де Беерс неодмінно візьме на себе всі витрати. Так я можу зайти?

— Заходь уже, шахраю! — почувся слабкий голос з затемненої кімнати. — Викладай мільйон фунтів стерлінгів, Беніссон! Дешевше я не продам свою таємницю. Якщо ж ти не згоден, я засную конкурентну фірму і розорю вашу компанію.

— Ах ти, старий зухвалець! — засміявся скупник алмазів. — Галасує, мов стадо лютих горил, а приніс, мабуть, мізерні три камінці. Таке вже не раз бувало. Нікому ще не пощастило натрапити на основне родовище алмазів.

Коли через три години лікар Массіньї прийшов у «Ройяль» з санітаром і сиділкою, Беніссон підвівся з стільця, що стояв поряд з ліжком, і стиснув тремтячу руку хворого.

— Згода, Тіль! Ось чек. Гроші за невідшліфовані алмази перекажу на ваш рахунок. На мою думку, вартість їх не менше п'ятисот тисяч бельг. Швидше видужуйте, а тоді відразу ж, не гаючись, подавайте заявку на район розробок. Наші адвокати підтримають вас. Ми перекупимо вашу ліцензію. Домовились?

— Цілком!

Полегшено зітхнувши, фламандець ліг на подушки.

— Ну, лікарю, скоріше ставте мене на ноги! Не пізніше як через три місяці я знову мушу вирушити в пекло Кассаї. Востаннє! Після цього повернусь на батьківщину і збудую собі палац десь між Остенде і Вестенде!

До пізньої ночі сидів Самуель Беніссон разом з своїм асистентом Барклеєм за лабораторним столом, на якому лежав спеціальний «твердий» ніж, стояли поляризаційний апарат і ртутна лампа. Представники компанії перевіряли діаманти і, визначивши приблизну вартість кожного, заносили дані в довгий лист. Барклей старанно обтер з палевого алмаза вагою в двадцять каратів налиплий бруд.

— Так, основний тон блакитний! — після старанного дослідження визначив асистент. — Такі алмази я бачив у Кімберлі. Брюггенсен знайшов цей алмаз десь безпосередньо біля нового родовища в Ківі-Ківі. На жодному камені нема навіть подряпинки, причому переважає блакитний тон. Шкода, що з цього Брюггенсена нічого не витягнеш! Цікаво, скільки виплатила б нам компанія, якби патент на розробку був у наших руках?

— А може, розповість щось про родовище негр Брюггенсена, якщо його трохи задобрити? — в задумі промовив Беніссон. — Жодна людина, крім нас, не повинна знати про це надзвичайне відкриття. Облишмо поки що Брюггенсена і його знахідку. А коли в бідолахи не вистачить снаги для розробки, купимо в нього патент.

Барклей похитав головою.

— Треба негайно зайнятися цією вигідною справою. Тепер великий попит на прикраси з діамантів, а ще більше їх потребує промисловість. Компанія буде вдячна, коли її сейфи поповняться. Але ви маєте рацію: поки що треба мовчати. Тільки в такому. разі щось матимемо від цієї справи і ми. Тіль Брюггенсен теж розуміє це. Подумати тільки: яке величезне багатство притаскав у кишенях драних штанів цей волоцюга. Для дрібного плантатора і торговця такого багатства цілком досить.

«Звичайно, якщо право на розробку буде у фламандця, — думав Беніссон, сортуючи алмази, — то нам мало що перепаде. Але там, на місці, ми ще побачимо!»

Так буває завжди: чим більше приховують якусь таємницю, чим дужче присягаються мовчати, тим більше про неї ходить найрізноманітніших чуток. Тіль Брюггенсен став центральною фігурою, навколо якої точилися плітки в Леопольдвілі. Де добула ця людина таке багатство, щоб найняти окреме бунгало, домашнього лікаря, цілий почт сиділок і слуг? За слонову кістку Тіль стільки не придбав би. До того ж, Самуель Беніссон раз у раз бігає до Брюггенсена. Ні, що не кажіть, — йдеться про золото або алмази!

Уже давно подейкують про багаті родовища дорогоцінного каміння десь на Кассаї. Час від часу із заболочених пралісів, якими заросли береги цієї прикордонної річки, виходять мисливці чи торговці. Вони приносять по кілька не дуже цінних, намитих з річкового піску або добутих у місцевих жителів самоцвітів.

Для того, щоб прибирати до рук усі ці знахідки, і сидів у Леопольдвілі Самуель Беніссон, уповноважений бельгійської компанії Де Беерс — алмазного тресту світового значення. По всіх країнах, де є родовища алмазів, розсіялися агенти цієї компанії, завдання яких — скуповувати дорогоцінне каміння. Центральна контора компанії осіла в Південній Африці, а її агентура звила собі гнізда в Бразілії, Східній Індії, на Борнео, Суматрі, в Австралії, в Центральній Африці. Вона поставляла в сейфи компанії найтвердіші в світі мінерали — чорні карбонади, непрозорі, димчасті карборунди, палеві, бірюзові, зовсім прозорі, ізумрудні чи рубінові камені. Компанія сама визначала на них риночну ціну. Тільки близько десяти процентів добутих діамантів ішло на виготовлення оздоб, з розвитком промисловості все більше зростала потреба в промислових алмазах. Тверді мінерали використовували для оснащення головок бурів та інструментів для різання скла, металів, каменю, для волок, з допомогою яких виготовляється найтонший дріт, для полірування.

• Предыдущая
• 3/33
• Следующая