Выбери любимый жанр

Ярославна - Чемерис Валентин Лукич - Страница 33


Изменить размер шрифта:

33

ПРОСТО ЯРОСЛАВНОЮ.

І до її імені вже нічого буде додати, і від її імені нічого буде відняти… Але це буде пізніше, пізніше, а тоді…

…А весілля тривало, а весілля гуляло!.. Минав уже який день, а воно все ще ніяк не могло вгамуватися-нагуляти-ся-навеселитися, а тільки-тільки-но гучності та розмаху набирало. І що б, здавалося, таке – весілля? За словниками всього лише – обряд одруження, а також святкування з цієї нагоди за звичаєм, а ти ба!.. Як хвастатиме один з героїв Леоніда Глібова: «Чи де бенкет, чи де обід, або весіллячко, родини, – Такої гарної години ніколи не втеряю я: І їм, і ласую доволі!» Як кажуть, на здоров’я!

А що вже веселощів на весіллях! Та й що казати – навіть у самій назві обряду відчувається веселіє. Бо весілля – завжди веселіє (хіба, може, для самої молодої буває смутне, якщо її силоміць – а таке у ті часи траплялося та траплялося! – заміж віддають).

Бо весілля завжди веселіє – хоч у князя, хоч у будь-кого з русичів на Русі нашій славній. Тільки в одних воно було і гучніше, і пишніше, коли столи чи не тріщали-вгиналися од яств і питія, а весільчани все були знатні, в шатах красних, з титулами вельможними, в інших – відносно їхнього кола і статків, – але і там, і там воно було веселієм. І там, і там непорушно дотримувалися звичаїв, віками освячених на Слов’янії-Русі…

Вранці у день вінчання свахи нареченої приходили до жениха – готувати шлюбне ложе. Звичай є звичай, і його навіть у князівській родині треба було дотримуватися – Русь здавна сильна своїми нерушними звичаями, що їх нікому – ні князям, ні смердам – не дозволялося порушувати.

Як і велить традиція, для шлюбної кімнати неодмінно готували комору, стіни якої і стелю обвішували килимами.

Крім широкого подружнього ложа, інших меблів у коморі не могло бути. Спершу на ложе настилали снопи, на них клали килим, а на ньому перини, в головах – дві подушки, потім постіль застилали простирадлом і зверху клали одну чи дві – в залежності від пори року, – ковдри. А біля постелі ставили бочечку із зерном, що означало достаток – його бажали молодим у їхній домівці.

А коли вже час вінчання наставав, наречену зодягали під вінець. Плаття – найкраще, на нього навішували якомога більше прикрас – подружки в цей час співали молодій пісень, а вона мала час од часу пускати сльозу.

Одночасно у світлиці споряджали столи для гостей, накривали їх обрусами, ставили солонки, перечницю, влаштовували поставець. Місце для молодих готувалося на підвищенні, що називалося рундуком.[19]

Перед молодими ставили окремий стіл, накривали його трьома обрусами один поверх іншого, на ньому – сіль у солонці, калач або перепічку і сир. Над ними вішали ікону (ікони ставили і по кутках світлиці). Коли всідалися, священик зачитував «Отче наш» та молитву, запалювали весільні свічі. Сваха знімала з нареченої покривало, потім вінець, інша жінка підносила їй очіпок або кику. Сваха розчісувала волосся, викладала його на потилиці, одягала молодій на голову очіпок або кику, а вінець передавала на зберігання – на пам’ять про дівоцтво.

В цей час хтось із гостей підходив до молодих у вивернутому хутром назовні кожусі чи шубі і бажав нареченій стільки дітей, скільки волосинок у кожусі або шубі. Боярині та дівчата співали весільних пісень. В цей час сваха посипала гостей і молодих – кидала срібні гроші, хміль, шматочки тканини, квіти, і кожний мав хапати на льоту що міг.

Потім сваха просила у батьків дозволу вести молодих до вінця. «Благослови Бог», – відповідали, і всі вставали. Молоді кланялись і приймали благословення. Батько й мати обмінювали їх обручками і, взявши дочку за руку, віддавали її жениху, взаємно кланяючись одне одному.

Нарешті батько брав пугу й легенько бив нею дочку, кажучи: ти, дочко, знаєш свого отця, тепер ця влада переходить в інші руки, замість мене за непослух тебе буде бити твій муж! І з цими словами передавав пугу жениху, який, беручи її, казав: «Приймаю як дарунок, але думаю, що потреби в ній не буде» і затикав пугу за пояс. Свахи виводили наречену за руки, все ще закриту.

У дворі перед ґанком-рундуком стояли коні – осідлані і запряжені у візки, гарно вбрані. В один із візків сідала наречена разом з двома свахами.

Те ж саме здійснювалося і по відношенню до жениха. Біля ґанку стояв його аргамак, на якому сидів інший, але тільки з’являвся жених, він залишав коня і йшов пішки, а жених сідав на аргамака і їхав до вінчання – до храму він мав прибути трохи раніше нареченої.

Коли молоді заходили до церкви, ясельничий із своїми помічниками стеріг коня і візки, слідкував, аби лихі люди не заподіяли, бува, якого чарівництва, що в нього тоді всі й нерушно вірили.

Шлях від дверей церкви й до аналою застилався кольоровими тканинами – як і саме місце біля аналою, після вінчання наречену розкривали, і священик читав молодим повчання, нагадуючи їм частіше ходити до церкви, слухатись духівників, дотримуватись постів та празників, подавати милостиню, а мужу нагадував частіше вчити жону палицею, як і подобає главі. Потім брав за руку молоду, вручав її молодому і велів цілуватися. В цей час молода на знак покірливості припадала до ніг чоловіка, торкаючись чолом його чобота. Муж накривав її голову полою свого вбрання – на знак покровительства і захисту в їхньому спільному житті.

Священик підносив молодим дерев’яну чашу з вином, муж надпивав і давав жоні – та вмочувала у вині губи і повертала чашу мужу. І так вони пили тричі, нарешті чоловік допивав лишок, кидав під ноги чашу і топтав її разом із жоною, приказуючи: «Хай так під ногами нашими будуть ті, які стануть сіяти між нами чвари і нелюбов».

Тим часом дружки розрізали коровай, і священик посилав його батькам молодого подружжя – на знак приязні й миру між ними на майбутнє, і обидва роди давали обітницю бути віднині людьми одного столу й одного хліба і жити дружно, як зерна одного колосу. А при виході з церкви сваха осипала молодих хмелем, насінням льону та коноплі, бажаючи щастя. Як велить звичай, смикали молоду, намагаючись її відірвати від мужа, а вона ще тісніше до нього притулялась.

А вже коли поїзд молодого прибував до його дому, назустріч виходили батьки молодого з образами та з хлі-бом-сіллю, благословляли дітей своїх. Молоді сідали за стіл, також всі гості сідали на свої місця, і наречена, вже будучи відкритою, мала плакати, висловлюючи цим розлучення зі своїми батьками і деякий острах перед її новим життям, а жінки й дівчата в цей час співали печальних пісень.

Ні жених, ні його наречена не повинні були їсти й пити, хоч наїдків і питва перед ними виставлялося щедро. І лише коли гостям подавали третю переміну – лебедя, перед молодими ставили смажену курку. Дружка брав курку і обгортав її обрусом та звертався до батьків молодого: «Благословіть молодих вести спочивати!» Ті відповідали: «Бог благословить» і йшли до дверей – батько зупинявся біля порога, а мати заходила до комори. Тоді дружка заносив до комори смажену курку, і лише після цього молоді, яких осипали хмелем та зерном, заходили до комори, а гості й далі собі гуляли та гуляли.

Як велить звичай, молода мала роззути чоловіка на знак майбутньої покірливості. В одному чоботі лежала монета, вважалось: якщо жона першим знімала той чобіт, то її чекало щасливе життя у заміжжі. При цьому чоловік її злегка стьобав пугою – на знак своєї влади.

І молоді нарешті залишалися на самоті в коморі. Гості гуляли за столами та гуляли, біля комори ходив ясельничий з оголеним мечем для охорони молодих від чародійства і всілякої шкоди.

По якомусь часі батько й мати посилали до комори дружку дізнатися про… здоров’я молодих (ті запитували про нього дещо єхидненько, із красномовним смішком та хихоньками). Якщо через двері жених відповідав, що він у доброму здоров’ї, це означало, що МІЖ НИМИ УЖЕ ВСЕ ЗВЕРШИЛОСЯ, і тисяцький посилав посланця сказати батькам, що молоді в доброму здоров’ї, і всі гості йшли годувати молодих тією куркою, яку перед тим дружка приніс їм в комору. А вже потім подавали й інші страви.

вернуться

19

Рундук мас кілька призначень: ґанок; легкий відкритий або закритий прилавок для роздрібної торгівлі; невелика споруда для ремонту, лагодження чого-небудь (переважно взуття), великий ящик для зберігання чого-небудь і, зрештою, продовгуватий ящик для сидіння чи лежання.

33
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело