Выбери любимый жанр

Приватне доручення - Ростовцев Эдуард Исаакович - Страница 40


Изменить размер шрифта:

40
* * *

Тільки о десятій годині вечора Ягвіц-Масальський повернувся до Лучків. Він ходив по місту, заглянув у кіно, потім повечеряв у привокзальному буфеті. Сидіти в кімнаті не міг.

Сашка не було вдома: полетів у Львів. Двері Масальському відчинила Ганнуся. Вона вже лягала спати, коли він подзвонив. Збентежено кутаючись в халатик, з якого вже виросла, дівчина почервоніла й опустила очі: погляд Масальського ковзнув по її засмаглих, високо відкритих ногах. Але, як завжди, він привітно посміхнувся, пообіцяв розбудити її завтра на чергування і пішов у свою кімнату, де на тахті була вже послана постіль.

Масальський обережно пройшов через їдальню на балкон. Повільно покурюючи, піддався звичним перед сном думкам: аналізував минулі події.

Він добре розумів, що чекісти про щось знають: провал «Глухонімого», Яреми, Коломийчука. І лише йому, Ягвіцові, вдалося прошмигнути. Він не будував ілюзій, що його не шукають. Він був лише впевнений, що йде поперед радянської контррозвідки в часі. Хід, що ним Ягвіц розраховував завершити своє перебування на радянській землі: Нікольський, — вже був не потрібний. Все вирішилося протягом останньої доби по-іншому. Делегація летить завтра. Буде це, мабуть, мати такий вигляд. Вдень група машин під вітальні вигуки жителів міста — тут вже так водиться — помчить на аеропорт. Чекісти, звичайно, вживуть всіх заходів, щоб нічого не трапилось, Але хто буде знати, що в червоній замшовій куртці, з багатьма замочками-блискавками, у другого пілота Андрія Чеканова лежить важкий срібний портсигар. Ягвіц уже малює в уяві, як в масивних кришках цього портсигара йде повільний хімічний процес, який скінчиться завтра в 14 годин 30 хвилин дня могутнім вибухом. А що робити з Ніпольським? Хоча він ще колись придасться, якщо не здохне від білої гарячки. Але що, як цей тупоголовий міліціонер, не знаючи, що маршрут делегації змінився, вже підсунув міну під вагон? Тоді через дві години вона повинна вибухнути десь у вагонному парку. Що ж, це ще краще. Нехай перевертає вверх дном всю станцію. Це відверне їхню увагу. Виліт делегації не затримається.

* * *

Коли наприкінці робочого дня весь командний склад лінійного відділу міліції був викликаний до кабінету начальника, Нікольський уже знав, про що йтиме мова. Надзвичайно важка коробка «Казбеку» відтягала йому кишеню. Зайшовши до туалету, Нікольський вкотре притулився вухом до коробки — чи не чутно якого-небудь цокання механізму. Правда, Ягвіц попередив його, що міна уповільненої дії основана на безшумних хімічних процесах, але Нікольський не вірив йому і боявся, що в коробці звичайний годинниковий механізм і що його роботу можуть почути. Про всяк випадок капітан поклав до кишені, поруч з коробкою, свій годинник і, сидячи в кабінеті начальника, демонстративно діставав його, наче боявся запізнитися на призначене побачення.

Начальник відділу — крупноголовий, з зовсім білим волоссям підполковник — поправив на кітелі значок почесного залізничника і оголосив наказ: з 18–00 посилити нагляд за порядком на станції, виставити додаткові наряди; в 22 години з-за кордону прибуде спецпоїзд.

Хоч Нікольський чекав на цей наказ, все ж, почувши його, він весь напружився і з жахом подумав про те, що повинен зробити. Рука його мимоволі намацала коробку, і тут йому звалося, що всі звернули увагу на цей його жест. Він дістав з кишені годинника і звірив його з настінним.

Начальник відділу теж поглянув на годинника:

— Так, часу у вас, товариші, залишилось обмаль. Прошу всіх по місцях. Капітана Нікольського прошу залишитись.

Коли всі вийшли, підполковник звернувся до Нікольського.

— Олексій… здається… Павлович.

— Петрович, — поправив капітан.

— Петрович, пробачте, — посміхнувся полковник. — Протягом тижня не встиг ще запам'ятати, як вас по батькові. Хочу я, Олексію Петровичу, доручити вам безпосередній нагляд за тими вагонами, що в них їдуть іноземні гості. Це 7-й і 8-й міжнародні. В інших — звичайні пасажири. Візьміть трьох-чотирьох людей. Тут замінюють колісні візки під нашу широку колію. Треба, щоб за цим теж простежили наші люди. Поїзд стоятиме тут годину. Ви не ображайтесь, Олексію Петровичу, що я вас ставлю до ваганів. Ваш попередник здійснював загальне керівництво. Але ви в нас людина нова: станцію і людей ще погано знаєте. Не ображаєтесь? От і добре. Давайте, готуйте людей…

Нікольський болісно обдумував становище, що склалося. Його поставили саме до тих вагонів! Це було й добре й погано. Адже після вибуху запитають з нього першого. Може, викинути ці прокляті цигарки і втікти? Гроші Ягвіц йому дав. їх вистачить на багато років. Але… Ягвіц або заб'є його, або викаже. А що, як виказати Ягвіца? Небезпечно. А якщо підкласти міну і нікуди не втікати? Мало хто її міг підкласти! На пункт, де замінюватимуться колеса, він пошле когось іншого, ну, хоча б того ж Мирона Іванцова, а сам залишиться на пероні. І все можна звалити потім на Іванцова: адже найімовірніше, що саме там підклали міну. Ще можна буде заявити, що Іванцов був напідпитку. Але це треба зробити зараз, до вибуху. Йому, Нікольському, звичайно теж влетить за халатність, але нічого такого, що пахне 54 статтею Карного Кодексу, не пришиють. Може звільнять на пенсію.

Рівно в 22 години завиднілись яскраві прожектори паровоза.

7-й і 8-й вагони зупинилися майже поруч з Нікольським. «Точно розраховано», подумав капітан і з цікавістю почав спостерігати, як іноземці почали виходити на перон. «Звичайні літні люди. Нічого особливого, — думав Нікольський. — І зодягнені майже так, як зодягаються в нас у вихідні дні, навіть простіше…»

Лише один з членів делегації — огрядний лисий пан — був у костюмі яскравоблакитного кольору у велику сіру клітину.

«В нас таких не носять», подумав Нікольський.

Цей рухливий власник незвичайного костюма був, мабуть, життєрадісною людиною. Він раніше своїх колег зіскочив на перон, щоб потиснути руки зустрічаючим.

Нікольський не встиг опам'ятатись, як іноземець в блакитному підкотив і до нього і міцно вхопив за руку.

— Я віталь радянський офіцір! — весело вигукнув він і поспішив далі.

Коли перон спорожнів, свистки кондуктора попередили, що поїзд переводять на запасну колію. Нікольський побачив начальника відділу і підійшов до нього.

— Товаришу підполковнику, в пункт заміни колісних візків я послав старшого сержанта їванцова. Але, признатися, починаю непокоїтись. Іванцов, по-моєму, десь встиг випити. Це за ним водиться, я ще в Стопачах помічав. Може, мені теж піти туди?

— Чого вже йти, — насупився підполковник. — За двадцять хвилин подадуть назад. Вам треба було б усунути їванцова і відразу ж доповісти мені.— Знизавши сердито плечима, начальник відділу пішов.

За кілька хвилин залунав перестук коліс: поїзд вагонами наперед подавали на перон. Мигнув ліхтар кондуктора в тамбурі крайнього вагона.

Нікольського затрусило. Зараз все це треба вробити! Але як? В останню хвилину, коли поїзд уже був за сто метрів, Нікольський швидко наказав сержантам, що стояли поручі.

— Дивіться уважно в цього боку, я з того перевірю, — І перед вагонами перебіг колію.

Вагони закрили від нього вокзал і двох сержантів, що залишилися на пероні. Нікольський швидко оглянувся. Нікого. Лише на десятій чи одинадцятій колії маневровий паровоз «розштовхував» товарняк, і гудів ріжок стрілочника.

Тінь від вагонів сховала Нікольського: скрипнули гальмівні колодки, вагони зупинилися. До відходу поїзда лишилося 20 хвилин. Швидше! Рвонувши з кишені коробку, Нікольський нагнувся і сунув її під вагон. Коробку наче вирвало з рук: спрацював магнітний присос. Капітан спробував відірвати її від рами, але вона була наче приварена. «Слава богу!» випростався Нікольський, Обличчя його вкрилося важким холодним потом, до горла підкочувалася нудота. Тремтячою рукою він поліз за хустиною — і раптом перед ним виникла постать. Нікольський відскочив назад, але відразу впізнав старшого сержанта Іванцова.

40
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело