Выбери любимый жанр

Приватне доручення - Ростовцев Эдуард Исаакович - Страница 32


Изменить размер шрифта:

32

Масальський сумно розвів руками:

— На жаль, 42, хоча в цьому мало користі — до цих пір ні дружини, ані дітей, а друзі ось розлітаються при одній моїй появі.

Наче розуміючи, що тема размовн вичерпана, Масальський попрощався з Ганнусею. Дівчина швидко пішла до службового автобуса. Але машини вже не було, і Лучко довелося йти на автобусну зупинку.

Біля аеропорту стояло кілька таксі. Один з водіїв голосно запрошував пасажирів. Якийсь чоловік з лікарським саквояжем поцікавився у «гостинного» шофера, скільки доведеться заплатити, щоб доїхати до міста. Водій, високий хлопець, скептично подивився на громадянина і посміхнувся.

— Сідайте, довезу в одну мить. Десятка теж гроші.

— Десять карбованців? — здивувався пасажир. — Адже недавно я платив п'ять.

В розмову втрутився водій іншої машини. Він сердито осадив товариша і підтвердив, що вартість проїзду дійсно п'ять карбованців. Масальський — свідок цієї сцени — підійшов до першого водія:

— Поїхали в місто, друже.

Коли Ганнуся вже підходила до автобусної зупинки, мимо в таксі проїхав Масальський. І раптом таксі зупинилося. Шофер, лаючись, вийшов з машини і, піднявши капот, встромив туди кудлату голову. Масальський теж вийшов, ледве Ганнуся порівнялась з машиною. Розсміявшись, він звернувся до неї:

— От не везе! Наче хто наврочив.

Вони відійшли до газетного кіоска. Зав'язалась невимушена бесіда. Стояли. Вже другий автобус з пасажирами рушав до міста.

Потім, коли мотор почав працювати, Масальський запропонував:

— Адже вам теж до міста? Сідайте, будь ласка.

Хоч Лучко було трохи незручно, однак вона сіла в «Побєду».

Масальский був ввічливии і запобігливий, дотепний і відвертий. Машина знову зупинилася. Шофер, пригадуючи всіх чортів, поліз до радіатора. Масальський запропонував трохи пройтися вперед. Ганнуся погодилась. І вже сама не знала, ЯМ це трапилося, — дуже вже без посередньо він сказав: «Давайте заглянемо сюди», — зайшла до кафе. Він купив коробку «Тузиків». Дівчина не помітила, як з'їла половину. Спершу вирішила взяти лише одну, бо просто незручно було підмовлятися. «Дуже хороша людина, — вирішила Ганнуся, смакуючи цукерку. — Скільки такту і разом з тим невимушеності. Йому просто самотньо в чужому місті». Вона, звичайно, не наважилася б запропонувати йому зупинитися в неї, коли б біля її будинку вони не зустріли старшого брата — Сашка, пілота цивільного повітряного флоту. Сашко спершу досить сухо привітався з Масальським, але, розговорившись, вже за п'ять хвилин запросив його до себе. У геолога в чемодані виявилася пляшка коньяку, і вони її випили. Сашко сам за пропонував Масальському зупинитися поки що в них: «Квартира в нас велика, а ми з сестрою лише удвох. Знайдеться і для вас місце».

Масальський спершу відмовлявся: незручно, мовляв, завдавати їм зайвого клопоту. Це сподобалося Сашкові, і він став наполягати. Масальського довго вмовляти не довелося. Ввечері вони пішли в ресторан. Масальський вгощав їх і ледве не посварився з Сашком з-за того, кому розплачуватись.

Два дні він прожив в сім'ї Лучко. Брат і сестра були в захопленні: до чого ж цікава людина, як багато він знає! На третій день Масальський сказав, що він їде в район, в одну з геологорозвідувальних партій.

Прощаючись, Сашко взяв з нього слово, що він знову зупиниться в них, коли повернеться.

* * *

Попрощавшись з генералом, Карпенко почав переглядати папери.

В полудень задзвонив телефон. Ігор незадоволено покосився на нього, але трубки не зняв— вирішив, що це до райуповноваженого. Але телефон не замовкав. Дзвонив черговий Стопачинського райвідділу міліції. Він доповів, що півгодини тому мисливська собака бухгалтера райспоживспілки наткнулася на труп чоловіка в лісі біля Клуша. Бухгалтер повідомив про це дільничного міліціонера. Туди збирається зараз слідчий і судмедексперт.

Подумавши, Карпенко відповів: — Нехай їдуть. Я поїду слідом. Він швидко зібрав папери, замкнув їх до сейфа.

На путівці за два кілометри від Клуша його зустріли дільничний міліціонер і два понятих.

Вони показали дорогу. Праворуч від путівця, де темніли пеньки зрубу, темний ліс тягнувся вгору. Його зелене тіло прорізала просіка з рідкими слідами коліс.

Кроків за сімдесят від просіки, в хащах, ввіткнувшись обличчям в мурашник, животом донизу, лежав мертвий. Біля нього навпочіпки сидів лікар і підкидав до невеликого багаття гілочки: труп окурювали димом, щоб відігнати мурашок, що покрили тіло. Руки мертвого були підібгані під груди, наче людина вже падала мертвою і не встигла їх випростати. Зримих слідів боротьби не виявили. На мертвому були зношені кирзові чоботи, штани в старих латках, біла полотняна сорочка. Поруч валявся вилинялий гуцульський капелюх.

Коли судмедексперт перевернув труп обличчям догори, Карпенко відчув, як поруч здригнувся молоденький слідчий з університетським ромбиком. Ігор побачив його поблідле чоло і горло, що судорожно ковтало слину. «Здається, він зараз не витримає», подумав Карпенко і повернувся до нього:

— Товаришу лейтенанте, треба організувати якийсь транспорт. Труп заберемо в морг. Займіться, будь ласка, цим.

Слідчий вдячно поглянув на підполковника і поспішно сховався за деревами.

Видовище й справді було страшне. Обличчя мертвого, з'їдене мурашнею, являло собою кашоподібну масу, по якій ще повзало кілька комах. Про риси обличчя нічого було й говорити. І Карпенко зрозумів, що впізнання трупа буде справою не легкою.

Дільничний уповноважений кріпився, намагаючись вдавати з себе оперативника, який і не таке бачив. Але це йому не вдавалося. Не по собі було й Карпенкові. Лише судмедексперт з жвавою цікавістю схилився над трупом. Він уважно обмацував те місце, яке колись було шиєю.

— Дивіться, зашморг! — наче зрадівши, звернувся він до Ігоря. — Задушений своєрідним джгутом. А ось і шматок палиці, якою закручували шворку на його шиї. Ось він! А сама шворка глибоко в'їлася в м'язи.

«Старий бандерівський спосіб: зашморг на шию і—обличчям в мурашник. Маленькі комахи спотворюють обличчя», подумав Карпенко. Він присів навпочіпки біля лікаря.

— Скажіть, лікарю, а інших пошкоджень немає? Його, мабуть, спершу приголомшили, а потім уже… Не могла ж доросла людина без боротьби ось так взяти і дати задушити себе так примітивно!

— Природно, — згодився судмедексперт. — Можливо, щось знайдемо в черепі. Адже поза яка, лиш погляньте! Упав ниць, наче звалився. Сліди удару треба шукати на голові, позаду.

Мертвого обшукали, але нічого не знайшли. Експерт вважав, що смерть настала приблизно добу тому. Повний висновок він зможе дати лише після розтину.

Під'їхала вантажна машина. Труп обгорнули в рогожу, положили в кузов.

— Їдьте, — звернувся до експерта Карпенко. — Ми ще тут трохи понишпоримо… Прихопимо з собою понятих.

Так нічого й не виявивши, Карпенко вибрався на дорогу, пішов і напрямі Клуша. Лейтенант і дільничний вирушили на Лани.

Карпенко йшов повільно, роздумуючи над ситуацією, що складалася. Вбивство, врешті-решт, могло бути карним злочином, А він зав'язне в цій справі і втратить дорогий час. Може, віддати все на руки міліції? Ні! До впізнання трупа цього робити не варт, А доки впізнають…

Ігор вже порівнявся з першими будинками, коли почул пищання мотопилки. Він повернув до лісорубів…

За сорок хвилин разом з високим рудоволосим хлопцем він зайшов до сільради. Секретар, познайомившись і його документами, залишив їх удвох.

— Значить, години в дві — пів на третю цей красивий громадянин в плащі вийшов, з лісу і запитував у нас дорогу на Лани? Так?

— Так точно, — відповів лісоруб.

— А коли-небудь взагалі ви його бачили?.. Ні? Може, ви ще щось пригадаєте? Адже тут будь-яка дрібниця парта уваги, а вони найшвидше забуваються. Ну, може що було ще на ньому або при ньому?

— Та начебто нічого. Попросив я в нього газетку на цигарку» а він мене «Казбеком» хотів угостити. Та проти нашого самосаду хіба цигарка вистоїть! Дай мені на закрутку шмат газети, пожартував трохи і пішов.

32
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело