Приватне доручення - Ростовцев Эдуард Исаакович - Страница 29

• Предыдущая
• 29/45
• Следующая

Документи про «Начальника» й Старий схрон Карпенко тримав у себе окремо.

Невелика кімната, де зберігалися речові докази, була захаращена. В одному кутку лежав великий парашут, десантний^ ранець, банка з-під консервів — майно «Начальника». В іншому, на столику, — автомат, пістолет, ножі — зброя людей Коломийчука. Окремо лежала бритва і пістолет «Браунінг» в кобурі. Доказів злочинної діяльності «Начальника» та Коломийчука було більше, ніж потрібно. Не було лише самих злочинців і, що найгірше, неможливо поки що було попередити їх нові злочини.

Буває іноді такий стан, коли просто по-житейському починаєш заздрити людям, які відпрацюють свої 6–8 годин і кінець. Щось подібне відчув зараз Карпенко. Майже ніколи він не задумувався над тим, що він відповів би, аби сказали: «Давай-но, Ігоре Олександровичу, здіймай свої погони, здавай справи, закінчені і не закінчені, ти нам більше не потрібен». — «А завтра?» — «І завтра». — «І післязавтра?»— «Ну, так, зовсім, назавжди!» — «Що ж я робити буду?..»

Схилившись над столом, Карпенко посміхнувся і став за звичкою тихенько смикати себе за щіточку над бровою.

«Дур починається з неробства», пригадалися слова його баби, яка ніколи не сиділа на місці, навіть коли витирала вп'яте пилюку з старомодних меблів у їхній кімнаті.

«Дур, дур, дур… Яка дур, коли заплутався, коли думки наче на ланцюг прип'яті — все по одному колу».

Ігор взяв листок паперу і, зробивши з нього голуба, кинув. Але голуб не полетів, а, ткнувшись носом в стіну, упав на підлогу. Карпенко вийшов з-за столу, підняв його і пошматував.

Знову сів на місце і знову почав смикати за щіточку над бровою. А в голову наполегливо лізла одна й та ж думка: «Де Коломийчук? Де Коломийчук? Де Коломийчук?»

Так минає година-друга.

Найрізноманітніші припущення народжувались в голові Карпенка. Одні він обережно відкидав, водночас думаючи над можливістю перевірити інші. Прийшов Лосько, а за ним незабаром і майор з своєю папкою, що її Карпенко, поклавши на канапу, не став і розкривати. Змахнувши зі столу все зайве, він розгорнув перед собою чистий аркуш паперу і взяв олівець.

— Давайте думати разом. В папках ми зараз не знайдемо нічого нового. Все, що нам відомо, можна приблизно підсумувати так: «Начальник» благополучно приземлився у Воронячій ущелині і попрямував до Старого схрону. Не заставши там «Глухонімого», він зачекав ще день, запідозрив, що не все гаразд, і пішов у Клуш. Переночував в будинку відпочинку і вранці виїхав у Стопачі, де зустрівся з Коломийчуком. Той попередив його, що Ярема заарештований. «Начальник» зрозумів і те, де подівся «Глухонімий», Роль «кореспондента» поки що незрозуміла. Відомо одне: він ішов на явку до Коломийчука, нічого не знаючи про те, що явка провалена. Так? Що ж далі? «Начальник» через Коломийчука дає завдання його людям висадити в повітря міст на 107-му кілометрі. Причому, дає й вибухівку. Це цілком ясно. Піротехнічна експертиза встановила ідентичність портативних мін — «цигарок», вилучених у бандитів і в «Глухонімого». Це — «тютюнові вироби» однієї «фабрики». Ось факти, що нам відомі. Які з них породжують сумніви? Диверсія на мосту. Дивовижна диверсія! Я викликав з Вишгорода спеціаліста-мостовика, але й без нього зрозуміло, що масштаби збитку, що його б ми понесли, в разі диверсія вдалася б, не відповідають масштабам її підготовки. «Начальник» пожертвував трьома агентами для цілі, яка навряд чи могла його спокусити. Варіант з висадженням в повітря військового ешелону теж відпадає. Так для чого ж йому став потрібен міст?

— Я продовжую дотримуватися думки, що це зроблено для того, аби відвернути нашу увагу, — сказав майор. — «Начальник» розраховує примусити нас зосередити всю свою увагу на цій диверсії, а сам тим часом намагається напаскудити в іншому місці. Старий прийом!

— Саме тому він і викликає сумнів! — вигукнув Карпенко. — Невже це лише для того, щоб відвернути нашу увагу?

— А може міст сам по собі все ж був його ціллю? — підказав Лосько. — Адже ми не враховуємо, що коли б міст був висаджений, то на певний час рух на залізниці припинився б.

— Треба краще вивчати, капітане, географію шляхів сполучення, — пролунав від дверей голос, і в кімнату зайшов Степаничев. — Ви забули, що є ще стара східна залізниця через Карпати.

На генералові був кремовий чесучевий костюм і легкі сандалети. Він весело обвів очима присутніх, що звелися при його появі.

Степаничев уважно вислухав всі подробиці, задав кілька питань, щось записав до блокнота і подивився на годинника.

— Робочий день вже давно закінчився, товариші, а ми з вами все ще займаємося справами. Немає порядку. Цього разу винен я. А тепер давайте кінчати. Підполковника Карпенка прошу залишитись.

Коли вони залишилися вдвох, Степаничев запитав:

— Не бійсь, сердився ти, Ігор Олександрович, на моє мовчання? Думаєш, послав мене «дід» шукати вчорашній день, а сам окопався у Вишгороді й чекає, доки йому «Начальника» доставлять? Думав, що легше давати завдання, ніж виконувати їх; що ось вислизнув з рук головний ворог, а тепер тримай відповідь перед грізним генералом, який навіть слухати не хоче про якісь там об'єктивні причини! Так, чи що? — Не зовсім так, — посміхнувся Карпенко.

— Так, так. Ти не викручуйся. Давай, як говорять, відійдем та подивимось, чи добре сидимо. Добре, добре… поки що, звичайно, в галоші. Пригадав би ти раніше фразу Яреми про 25 карбованців — захопили б ми Коломийчука. Шию милити буду за це не зараз, а під час огляду операції, коли все закінчимо. Це — раз. Друге — Лосько проґавив: собаку до схрона міг раніше викликати? Міг. От нас і обігнали в часі. А разом і в просторі.

— В нас, Юрію Кириловичу, винну голову стинають. Знаю. І все, що ви кажете, справедливо, але…

— Ну й помовч. Давай, сідай. Зараз нам треба вирішити два питання: для чого пожалував до нас цей «Начальник» і навіщо йому треба було висаджувати міст?

Карпенко розповів генералові про свою розмову з старшим сержантом Іванцовим.

— Щось дуже наплутано, але перевірити необхідно. Я про це подумаю. Знаєш, чим я займався останні два дні? Мене дуже зацікавила особа Реверса. Пам'ятаєш показання «Глухонімого»? Він розповідав про те, що був найнятий якимсь Реверсом для виконання одного «приватного доручення».

Степаничев розстебнув піджак.

«Зараз почне підтяжки натягувати», подумав Карпенко. Але штани генерала цього разу підтримував коричньовий лаковий пасок.

— Ось що повідомили мені вчора з Москви, — продовжував Степаничев;- В травні в Франкфурт на Майні прибув генерал Уллас. В свій час я мав з ним справу, коли він був у нас військовим аташе. Він узяв зараз довготривалу відпустку по хворобі і приїхав у Західну Німеччину. Зупинився в готелі «Рейн» під ім'ям Аллена Реверса. Пробув він у Франкфурті всього кілька днів, а потім дійсно з'явився на водах в Швейцарії під своїм справжнім прізвищем. Там він відпочиває і зараз — хвороба його, мабуть, виявилася довготривалою. Я припускаю, що Уллас-Реверс, який зупинився в готелі «Рейн», і Реверс, що давав «приватне доручення» «Глухонімому»— одна й та ж особа. Треба було Улласа оглянути з усіх боків. — Генерал підняв бокал, що в ньому стояли олівці та ручки, подивився його навпроти світла, а потім поставив назад. — От я і спробував звернутися до його приватних справ, Повірив на хвилину, що вся ця затія дійсно має приватний характер. Виявилося, що Уллас є членом правління одного з найкрупніших концернів, які контролюють гірничорудні розробки в багатьох країнах Європи та Близького Сходу. Членом правління Улласа можна назвати умовно. Його один-півтора мільйони не впливають на погоду в справах, де обертаються кілька десятків мільярдів доларів. На біса такий компаньйон? Найшвидше, прибутки, що їх одержує Уллас, — це плата за послуги, які Уллас може зробити як один з керівників розвідки. Чи не приїхав він до Німеччини захищати інтереси свого концерну? Допустимо, що так. Якби йому потрібно було зайнятися своїми безпосередньо службовими справами, він би не маскувався.

• Предыдущая
• 29/45
• Следующая