Комедії - Мольер Жан-Батист - Страница 47

• Предыдущая
• 47/112
• Следующая

Альсест

Так. Я ладен весь світ покликать на змагання!

В огні безумному горить душа моя,

І так іще ніхто вас не кохав, як я.

Селімена

Це правда: ви новий собі обрали спосіб.

І на землі, мабуть, нікого не найшлося б,

Хто б свій доводив пал у сварках та в гризні:

Це вперше бачити доводиться мені.

Альсест

До згоди е у нас можливість і дорога.

Доволі цих змагань! Поговорім, на бога,

Як друзі, спільної жадаючи мети…

Селімена

Ну, що там?

Баск

Пан Акаст.

Селімена

Проси його зайти.

Альсест

Не можна нам удвох промовити й дві слові!

Прийняти будь-кого ви щоразу готові

І не наважитесь сказати в жоден час,

Що під хвилину що немає дома вас!

Селімена

Що? Клопоту собі повинна я нажити?

Альсест

Таких я звичаїв не можу похвалити.

Селімена

Він став би ворогом, злобителем моїм,

Дізнавшіїся, що я не хтіла стріться з ним.

Альсест

І звідси — зустрічі потреба доконечна…

Селімена

Ах, боже! Він із тих, з ким сварка небезпечна,

Хто в хитрощах меткий та у лукавій грі

Знаходить слухачів і в місті, й при дворі,

І скрізь, де тільки глянь, у річ уміє впасти.

Тож хай у приязні малого варт Акасти,

А вороги із них такі, що хоч куди.

Не треба ж нам самим шукать собі біди!

Альсест

О, завжди доказів ви маєте багато,

Що треба вам того чи знов того прийняти

І передбачливо всміхатися юрбі…

Баск

Там, пані, ще й Клітандр.

Альсест

Чудово, далебі!

Селімена

Куди ви?

Альсест

Я піду.

Селімена

Зостаньтеся.

Альсест

Для чого?

Селімена

Зостаньтесь.

Альсест

Сил нема.

Селімена

Я, пане, хочу цього!

Альсест

Шкода! Од цих розмов мене проймає нуд,

І завеликий ви мені даєте труд.

Селімена

Я того хочу! Я!

Альсест

А я — не маю змоги.

Селімена

Ну що ж! Ідіть собі! Щасливої дороги!

Еліанта

(до Селімени)

Маркізи два прийшли одвідати ваш дім.

Вам ознаймили це?

Селімена

(до Баска)

Так. Дай стільці усім.

Баск подає стільці і виходить.

(До Альсеста).

Ви не пішли, проте?

Альсест

Ні, пані. Почекаю,

Щоб зрозуміти вас до решти і до краю.

Селімена

Мовчіть.

Альсест

Вам вибрати когось уже пора.

Селімена

Ви збожеволіли!

Альсест

Нехай скінчиться гра!

Селімена

А!

Альсест

Я — або вони!

Селімена

Ви це на глум, Альсесте?

Альсест

Ні. Того далі я не стерплю, слово честі.

Клітандр

Я з Лувру — і до вас на кілька хвиль забіг…

Клеонт на виході смішив безмірно всіх.

Хоч би вже приятель який узявся щирий

Йому поправити дивацькі ті маніри!

Селімена

Глузують з нього всі таки не без причин:

Де тільки з’явиться, впадає в око він,

А як зустрінетесь ви з ним після перерви, —

Ще більше вразитесь, ніж вразились тепер ви.

Акаст

Панове! Як зайшло у нас про диваків, —

Я найнуднішого оце. допіру стрів:

Дамон держав мене на сонці із годину,

Переливаючи пусту балаканину.

Селімена

Великий він митець на голосні слова,

Що лиш болить од них і в’яне голова;

Виповідає він якусь велику думу,

А ви не чуєте нічого там, крім шуму.

Еліанта

(до Філінта)

Чудесно, пане мій, розмова їхня йде,

І кожному тепер од них перепаде.

Клітандр

От на Тіманта ще всім варто подивиться.

Селімена

Це з ніг до голови — глибока таємниця!

Все заклопотаний, він гляне мимохіть —

І до поважних діл стурбовано летить,

Не мавши жадного ніде й ніколи діла.

Терпіть ці витівки, їй-богу, вже несила!

Розмови має він секретні з усіма,

Хоча найменшого секрету в них нема,

У всьому бачити щось надзвичайне хоче

І навіть «добрий день» на ухо вам шепоче.

Акаст

Як, пані, вам Жеральд?

Селімена

Ох, лишенько моє!

Вельможу всюди він і завжди удає,

Про герцогів самих та принців лиш говорить

І славу сам собі фальшиву й марну творить.

Сліпий од титулів, не зна він інших слів,

Ніж коні, виїзди, краса ловецьких псів;

На «ти» віл з усіма, хто ім’я славне має,

І вислову «мосьє» він зроду не вживає.

Клітандр

Беліза нібито другує вельми з ним.

Селімена

Жіночим розумом, безсилим і тупим,

Вона щораз мене замучує, панове!

Підшукувати тем їй треба для розмови,

А навіть як сюжет цікавий я знайду —

Він розбивається об річ її бліду.

Щоб справити її хоч на яку дорогу,

Усі загальники я кличу на підмогу:

Ясну годину, — дощ, і спеку, й холоди, —

Дарма! Немає й тут рятунку від біди!

Здавалось би, дійшли одвідини до краю:

То на дзигарі я дивлюсь, то позіхаю, —

Година тягнеться, як довгий-довгий день, —

Сидить, хоч би там що! Сидить, неначе пень!

Акаст

Ще про Адраста вас дозвольте запитати.

Селімена

А! Марний славолюб, і заздрий, і пихатий!

Двір нібито ціни як слід йому не склав —

• Предыдущая
• 47/112
• Следующая