Выбери любимый жанр

Сага про Форсайтів - Голсуорси Джон - Страница 9


Изменить размер шрифта:

9

Вона згадала батька Джун, молодого Джоліона, що кинув родину заради тієї чужинки. Ой, який то був болючий удар для його батька і для всіх них. На нього змалку покладали такі великі надії! Болючий удар, хоча справа не дійшла до публічного скандалу: на щастя, дружина Джо не вимагала розлучення. Давно це діялось! А коли шість років тому мати Джун померла, Джо одружився з тією жінкою, і тепер у них, вона чула, двоє дітей. Проте він позбувся права прийти на заручини, украв у неї повноту родинних гордощів, забрав утіху, що вона відчувала колись, бачачи й цілуючи його, пишаючись ним, своїм юним небожем, який подавав такі надії! Від тієї згадки боляче занила давня рана в її пам'ятливому старому серці! Очі їй зволожились. Вона потайки витерла їх тоненькою батистовою хусточкою.

— Ну як, тітонько Енн? — мовив хтось позаду.

То був Сомс Форсайт: чисто виголений, вузькоплечий, з вузьким лицем і вузькою талією, він проте всім своїм виглядом нагадував щось кругле, потайне, скоса поглядаючи на тітоньку Енн, наче силкувався роздивитися її поверх власного носа.

— Що ви скажете про ці заручини? — спитав він.

Тітонька Енн дивилася на нього з гордістю: Сомс — найстарший з її небожів, відколи молодий Джоліон кинув рідне гніздо — став тепер її улюбленцем; вона вбачала в ньому вірного охоронця духа родини, опікуватись якою їй самій лишилося вже зовсім недовго.

— Для нього це дуже вдала партія, — відказала вона. — З лиця він хлопець гарний, проте я сумніваюся, чи він пара нашій любій Джун.

Сомс помацав край позолоченого канделябра.

— Вона його приручить, — сказав він, тайкома послинивши пальця і потерши вузлуваті виступи на канделябрі. — Справжній старовинний лак; тепер такого не зроблять. На аукціоні Джобсона за нього можна було б узяти добрі гроші. — Він промовив це з насолодою, ніби гадаючи, що його слова підбадьорять стару тітку. Нечасто Сомс розмовляв таким довірливим тоном. — Я б і сам від нього не відмовився, — додав він. — Старовинний лак своєї ціни ніколи не втратить.

— Ти так добре знаєшся на цьому, — сказала тітонька Енн. — А як здоров'я Айріні?

Сомсова усмішка згасла.

— Непогано, — відказав він. — Скаржиться на безсоння, хоча спить набагато міцніше за мене. — І Сомс подивився на дружину, що розмовляла з Босіні біля дверей.

Тітонька Енн зітхнула й сказала:

— Може, хай би вона не так часто зустрічалася з Джун. Наша Джун має таку різку вдачу.

Сомс почервонів; коли він червонів, рум'янець ураз перебігав з його пласких щік на перенісся і залишався там, ніби печать тривожних дум.

— Не знаю, що вона знайшла в тій вертихвістці, — запально мовив він, але, помітивши, що вони вже не самі, відвернувся і знову почав роздивлятися канделябр.

— Кажуть, Джоліон купив іще один будинок, — пролунав поряд голос його батька. — Мабуть, у нього повно грошей — стільки, що не знає, куди їх подіти І Кажуть, на Монпельє-сквер, біля Сомса. Ніхто мені ані слова — Айріні ніколи мені нічого не розказує!

— Чудове місце, від мене ходу менше як дві хвилини, — почувся голос Свізіна. — А мені їхати до клубу вісім хвилин.

Місце, де стоїть будинок, мало величезну вагу для Форсайтів. Та й не дивно: адже дім став для них утіленням їхнього життєвого успіху.

Їхній батько, що походив з селянської родини, прийшов до Лондона із Дорсетшіру на початку сторіччя.

Пишний Доссет Форсайт, як прозвали його близькі друзі, був муляр і зрештою спромігся стати будівельником-підрядчиком. Уже в похилому віці оселився він у Лондоні, де будував до самої смерті і спочив на Гайгейтському кладовищі. Своїм десятьом дітям він залишив у спадок більш як тридцять тисяч фунтів. Старий Джоліон, згадуючи про нього — дуже рідко, — казав: «Завзятий був чоловік, твердої вдачі, але йому бракувало витонченості». Друге покоління Форсайтів відчувало, що таким батьком не варто хвалитись. Єдиною аристократичною рисою, яку вони відшукали в його вдачі, було те, що він полюбляв мадеру.

Тітонька Гестер, авторитет з питань родинної історії, розповідала про нього так:

— Не пригадую, щоб він займався яким-небудь ділом принаймні за моєї пам'яті. Він, серденько, був… е-е… домовласник. Волосся в нього було приблизно таке, як у твого дядька Свізіна; досить кремезний. Чи високий? Ні-і, не дуже високий. На зріст він був п'ять футів і п'ять дюймів, обличчя поцятковане плямами. Рум'яний. Пригадую, він пив мадеру. Та краще розпитай у тітоньки Енн. Хто був його батько? Він… е-е… мав земельні угіддя десь у Дорсетшірі біля моря.

Одного разу Джеймс поїхав у Дорсетшір на власні очі побачити їхню дідівщину. Він знайшов там дві старі ферми, від яких до млина на березі моря вела грунтова дорога, прорізавши колією червонясту землю; маленьку сіру церкву, огороджену підпертим кам'яними виступами муром, і ще меншу, ще сірішу каплицю. Річка, що рухала млин, впадала в море, розбігаючись на кілька струмочків, і круг її гирла рилися свині. Увесь навколишній обшир повивала імла. Напевно, первісні Форсайти сотні років щонеділі простували до церкви цією долиною, сумирно місячи грязюку й дивлячись на море.

Хтозна, чи Джеймс плекав якусь надію на спадок, чи гадав знайти там щось визначне, в кожному разі він повернувся до Лондона збентежений і зворушливо намагався прикрасити свою невдачу.

— Немає там нічого особливого, — сказав він. — Звичайнісінький хутір, старий як світ.

Довідавшись про стародавність свого рідного хутора, Форсайти трохи втішились. Старий Джоліон, який часом не міг стримати нерозважливої щирості, говорив про своїх предків так: «Йомени — мабуть, дрібнота». Проте слово «йомени» він повторював з притиском, наче воно його тішило.

Їм так добре повелося, цим Форсайтам, що вони всі посіли, як то кажуть, «певне становище». Свої гроші вони вклали в різні акції, окрім консолей — за винятком Тімоті, — бо нічого їх так не страшило, як три проценти. Вони також збирали картини й давали пожертви на ті добродійні установи, що могли стати їм у пригоді, коли захворіє хтось із слуг. Від батька будівельника вони успадкували хист щодо цегли й вапна. Предки їхні, мабуть, належали до якоїсь примітивної секти, вони ж самі, певна річ, були вже паствою англіканської церкви і стежили за тим, щоб їхні дружини та діти більш-менш постійно ходили до найфешенебельніших церков столиці. Форсайти здивувались би й прикро вразились, якби хтось сказав, що вони погані християни. Деякі з них платили за власну лаву в церкві, виявляючи в найпрактичніший спосіб свою прихильність до Христового вчення.

Їхні резиденції, розташовані навколо Гайд-парку на певній відстані одна від одної, стояли, як сторожа, пильнуючи, щоб це любе їм серце Лондона, до якого вони тяжіли всією душею, не вирвалося з їхніх рук: адже тоді вони перестали б себе поважати.

Старий Джоліон мешкав на Стенгоуп-плейс; Джеймс із родиною жив на Парк-лейн; Свізін тішився на самоті пишнотою своїх оранжево-синіх покоїв навпроти Гайд-парку — він не одружився, ні, нема дурних! Сомс із дружиною оселився в своєму гніздечку поблизу Найтсбріджа; Роджер із родиною жив на Прінсез-гарденз (Роджер був той самий славнозвісний Форсайт, що вирішив дати своїм чотирьом синам нову професію і здійснив свій намір. «Скуповуйте житлові будинки, то найвигідніша справа! — казав він. — Я роблю це все своє життя!»).

Родина Гейменів — місіс Геймен була єдина заміжня сестра Форсайтів — мешкала на вершині Кемден-Гіла, в будинку, схожому на жирафу, та ще й такому високому, що, оглядаючи його, можна шию вивернути; Ніколас — на Ледброук-гроув, у просторому домі, що його пощастило придбати майже за безцінь; і — останній— Тімоті (котрий був серед Форсайтів аж ніяк не останній) жив на Бейзвотер-род разом із Енн, Джулі та Гестер, якими він опікувався.

Поміркувавши тим часом, Джеймс запитав у господаря — свого брата, що він дав за той будинок на Монпелье-сквер. Він сам уже два роки придивлявся там до одного будинку, але вони правлять таку неймовірну ціну!

Старий Джоліон докладно розповів про свою купівлю.

9
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело