Выбери любимый жанр

Вогнем i мечем. Том другий - Сенкевич Генрик - Страница 17


Изменить размер шрифта:

17

— Я сам спалю, телячі хвости, укупі з вами!

— Треба по кілька, по кілька разом! — вигукнув старий козак. — Тримайте драбини, списами підпирайте! Принесіть снопів на голови і вперед!.. Мусимо його взяти!

Сказавши так, він поліз угору, а з ним двоє побратимів. Щаблі затріщали, ламаючись, решітки повгиналися ще дужче, але понад два десятки дужих рук схопилися за боковини, підперли решітки списами. Дехто просунув вістря списів у отвір, щоб ляхові важче було замахнутися шаблею.

Через кілька хвилин іще три тіла впали на голови тих, що стояли внизу.

Пан Заглоба, розігрітий успіхом, рикав як буйвол, вивергаючи такі прокльони, яких світ не чув і від яких у козаків у п’ятах похололо б, якби їх тої миті не пойняла дика лють. Одні із них кололи списами настил, другі видиралися по драбині, хоч в отворі на них чекала вірна смерть. Коли це враз біля дверей зчинився гвалт, і до хліва вбіг сам Богун.

Він був без шапки, у самих тільки шароварах і сорочці, у руці тримав оголену шаблю, очі горіли.

— Через дах, вражі діти! — крикнув він. — Зривайте покрівлю й живцем беріть.

А Заглоба, побачивши його, заревів:

— Підійди-но тільки, хаме! Ніс і вуха відразу пообтинаю, а голова твоя мені не потрібна, то катове добро. А що, душа у п’ятки сховалася? Боїшся, йолопе? Ну ж бо, хто скрутить мені цього шельму, того помилую. Що, вішальнику, що, лялько жидівська? Сам прийшов? Просунь тільки макітру в дірку! Йди, йди, я радий тобі буду і почастую так, що відразу згадаєш і свого батька-чорта, і свою матір-пойду!

Тим часом крокви на даху затріщали. Певно, козаки дісталися на нього і вже здирали покрівлю.

Заглоба тріск почув, але страх не відняв у нього сил. Він був ніби сп’янілий сутичкою і кров’ю. «Залізу в закутень і там загину» — подумав він.

Але цієї миті по всьому майдану пролунали постріли, і водночас у хлів увірвалося кільканадцять козаків.

— Батьку! Батьку! — несамовито закричали вони. — Сюди!

Пан Заглоба спершу не збагнув, що сталося, і здивувався. Глядь крізь отвір у хлів — аж там анікогісінько. Крокви на даху теж не тріщать.

— Що це? Що сталося? — голосно вигукнув він. — Ага, зрозуміло! Вони хочуть хлів підпалити і з пищалей палять по даху.

Тим часом зокола було чути дедалі страшніші людські зойки, кінський тупіт. Постріли мішалися з виттям, брязкало залізо. «Боже! Це, здається, бій!» — подумав пан Заглоба і притьмом кинувся до своєї діри у стрісі.

Глянув — і ноги під ним підкосилися від радості.

На майдані кипів бій, а радше, пан Заглоба побачив страшний розгром Богунових козаків. Захоплені зненацька, вони падали під вогнем із пістолів упритул у голову й груди, притиснуті до плотів, до стін хат і стодол, уражені мечами, пхані кінськими крупами, топтані копитами, гинули майже без спротиву. Жовніри у червоних мундирах, запекло рубаючись і натискаючи на втікачів, не давали їм ні вишикуватися, ні замахнутися шаблею, ні перевести дух, ні скочити на коней. Захищалися тільки поодинокі групки; хтось серед галасу, метушні й диму намагався підтягти відпущені підпруги сідел і гинув, не встигнувши поставити ногу у стремено; хтось, кидаючи списи і шаблі, біг до плотів, перескакуючи через них або застряючи між жердинами, верещачи й виючи нелюдськими голосами. Здавалося нещасним, що сам князь Ієремія несподівано, як орел, налетів на них, що розбиває їх на гамуз уся його рать. Вони не мали часу отямитися, огледітися: вигуки звитяжців, свист шабель, грім пострілів гнали їх, як буря, гаряче кінське дихання обливало потом їхні потилиці. «Люди, спасайте! — лунало зусібіч… — «Бий, убивай!» — відповідали нападники.

І нарешті побачив пан Заглоба малого Володийовського, котрий, стоячи біля воріт із кільканадцятьма жовнірами, голосом і булавою віддавав іншим накази, а часом кидався на своєму гнідкові у самісіньку гущу — ледве приміриться, ледве повернеться, а людина вже падає, навіть не скрикнувши.

О, малий пан Володийовський був над удатними вдатний; ратник із крові й плоті, він не зводив очей із битви, і, навівши де треба лад, знов повертався на місце і спостерігав, і поправляв, як диригент, котрий, орудуючи оркестром, коли треба — сам заграє, коли треба — перестане грати, але очей ні з кого не спускає, щоб кожен своє відіграв.

Побачивши таке, пан Заглоба затупотів ногами об дошки настилу, аж пилюка стовпом стала, заплескав у долоні й заревів:

— Бий негідників! Бий, мордуй, лупи, рубай, стинай голови, коли, дави, ріж! Ну ж бо, далі, далі! Шаблями їх і до ноги!

Так кричав пан Заглоба й підскакував на місці. Очі в нього від натуги налилися кров’ю, аж на хвилю в них потемніло, та коли до нього знов повернувся зір, він побачив іще чудовішу картину — в оточенні кількох десятків козаків летів на коні, мов блискавка, Богун, без шапки, у самій сорочці й шароварах, а за ним зі своїми жовнірами малий пан Володийовський.

— Бий! — крикнув Заглоба! — це Богун! Але голосу його не було чути.

Тим часом Богун із козаками через пліт, пан Володийовський через пліт, дехто відстав — у них коні у стрибку перевернулися. Глянув Заглоба: Богун на рівнині, пан Володийовський на рівнині. Та враз козаки розсипалися і ну тікати, жовніри поодинці за ними. Заглобі дух перехопило, очі ледь не повилазили з орбіт. Що ж він побачив? А ось що: пан Володийовський, як гончак вепра, уже наздоганяє Богуна, отаман повертає голову, замахуеться шаблею!..

Вогнем i мечем. Том другий - im_016.jpg
Вогнем i мечем. Том другий - im_017.jpg

— Б'ються! — кричить Заглоба.

Ще мить, і Богун падає разом із конем, а пан Володийовський, потоптавшись по ньому, мчить далі за іншими втікачами.

Але Богун іще живий, бо схоплюється і біжить до скель, порослих чагарями.

— Тримай! Тримай! — реве Заглоба. — Це Богун!

Та ось з’являється нова ватага козаків, котра аж досі ховалася по той бік скель, а тепер, помічена, шукає нового шляху до втечі. За нею, на відстані з півверсти, мчать жовніри. Козаки наздоганяють Богуна, оточують його, підхоплюють і забирають із собою. Нарешті вся ватага зникає з очей у заворотах яру, а за нею й жовніри.

На майдані залягла тиша і стало порожньо, бо навіть жовніри пана Заглоби, відбиті Володийовським, скочивши на козацьких коней, помчали вкупі з іншими за розпорошеними втікачами.

Пан Заглоба спустив драбину, зліз із піддашшя і, вийшовши з хліва на майдан, промовив:

— Я вільний…

Сказавши так, він огледівся довкола. На майдані лежала безліч убитих запорожців і кільканадцять жовнірів. Шляхтич поволі ходив поміж ними й старанно оглядав кожного, нарешті біля одного з них став навколішки.

Коли він за хвилю підвівся, в руках у нього була бляшана манірка.

— Повна, — буркнув шляхтич.

І, приклавши манірку до уст, задер голову.

— Непогана!

Він знову огледівся довкола і ще раз повторив, але вже значно бадьорішим голосом:

— Я вільний.

Після чого попрямував до хати. На порозі він наткнувся на труп старого бондаря, якого замордували козаки, переступив через нього і зник усередині. Коли ж вийшов, навколо його стегон, поверх куртки, вимащеної гноєм, виблискував Богунів пояс, густо гаптований золотом, за поясом ніж із великим рубіном у колодочці.

— Бог винагородив за мужність, — бурчав він, — бо й капшук тугенький! Ну, харцизяка плюгавий! Сподіваюся, цього разу не втечеш! Ох і малий фертик, щоб він здоровий був! Пальця в рот не клади — відкусить. Знав я, що він славний ратник, але щоб отак за Богуном учепився, як гончак за зайцем, такого не чекав. Треба ж, щоб у такому маленькому тілі було стільки духу й бадьорості! Богун міг би його на поясі як ножичок носити. Хай йому грець! Ой, ні: хай йому Бог допоможе! Либонь, він Богуна не впізнав, а то порішив би. Пху, як тут порохом пахне, аж у носі закрутило! Але ж я із якої халепи виліз — у таку ще не вскакував! Хвала тобі, Боже!… Ну Богунові він дав чосу! Треба буде до цього Володийовського придивитися: їй-богу, чорт у нього втесався.

17
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело