Експансія-I - Семенов Юлиан Семенович - Страница 76

Запитання. — Чим викликаний ваш політ до Лісабона в квітні сорок першого року?

Відповідь. — На початку квітня мені подзвонив Гіммлер і наказав негайно підготуватися до звіту, повідомивши, що викликає фюрер. Я ще не встиг покласти трубки, як мене запросив Гейдріх. Він сказав, що питання, з якого викликає Гітлер, досить складне. «Від найдовіренішої агентури надійшло повідомлення, що в Лісабоні з'явився Отто Штрассер. Я познайомлю вас з моєю людиною, яка працювала в організації Штрассера «Чорний фронт». Цю людину заслали до нього, вона мала завдання розкласти «фронт» зсередини. Дістанете від неї інформацію про становище в цій емігрантській зграї. Але я думаю, що Гітлер викликає вас не тільки для того, аби організувати розвал «Чорного фронту». Мені здається — гя суджу по тій ненависті, яку фюрер відчуває до братів Штрассерів, — мова піде про те, щоб ліквідувати Отто. По дорозі до рейхсканцелярії я розкажу вам про ті причини, які викликали таку глибоку ненависть фюрера до братів». Я натякнув Гейдріхові, що було б доцільніше доручити цю операцію тій людині, яку вже вкорінено в «Чорний фронт»…

Запитання. — Прізвище цієї людини?

Відповідь. — Штандартенфюрер Біст.

Запитання. — Що ви про нього можете сказати?

Відповідь. — Нічого, крім того, що він класний професіонал.

Запитання. — Він був ладен на будь-який злочин?

Відповідь. — Якщо Міжнародний трибунал заборонить розвідку як таку, я погоджусь з вашим висновком. А оскільки розвідку поки що не вважають злочинною організацією, я залишаю за собою право відповісти в тому розумінні, що штандартенфюрер був ладен виконати будь-яке завдання, доручене йому командуванням.

Запитання. — Біст підтримував постійний контакт з фюрером народної економіки Гуго Стіннесом?

Відповідь. — Я про це не знаю.

Запитання. — Продовжуйте.

Відповідь. — У кабінеті Гітлера нас чекав Гіммлер. Фюрер запитав Гейдріха, що є пового в справі Штрассера. Той відповів, що додаткової інформації, крім тієї, яку він передав йому вчора, повідомити не може. Тоді фюрер, чомусь розгнівавшись, сказав: «Кожен з вас людина військового обов'язку й присяги. Наказ командира — істина в останній інстанції. Порушення наказу — хоч яку посаду ви займали б — загрожує кожному з вас розстрілом. Ви це усвідомили досить ясно?» Ми відповіли, що це нам ясно. Тоді, трохи заспокоївшись, Гітлер вів далі: «Найнебезпечніша для руху, як ніхто, та людина, яку підняли до керівництва, яка знала вищі таємниці НСДАП і рейху, а потім волею нації її скинули з цієї посади. Найнебезпечніший для руху, як ніхто, той, хто привласнив собі право висувати власні концепції, що йдуть врозріз з тими, які висунув я. Це є не що інше, як зрада інтересів націонал-соціалізму! Будь-яке «ячество», будь-яка претензія на власну точку зору, нехай це навіть прикривається високими словами про благо нації, підлягають знищенню вогнем і мечем. Ви згодні, Гіммлер?» Той не сподівався на таке запитання, тому відповів розгубленою і занадто афектованою згодою. «Оскільки старшого, Грегора Штрассера, — провадив Гітлер, — ми встигли схопити і стратити, на жаль, дуже легко, розстріл — це смерть солдата, зрадника треба рвати на шматки манікюрними щипцями, — залишився Отто. Він не знає всього, але він був керівником закордонної організації НСДАП, він має цілий ряд дуже важливих відомостей, якими цікавляться секретні служби Лондона, Москви та Вашінгтона. Тому я наказую вам стратити його, хоч би там що». Гейдріх відповів, що він зрозумів завдання; я вважав за краще мовчати. Фюрер провадив далі: «Щоб операція пройшла успішно, я сам продумав її поетапний план. Я пригадую, як провалилася справа з герцогом Віндзорським, тому прошу дотримуватися плану, що гарантує удачу. Отже, — по-перше, вам належить з'ясувати нинішню резиденцію Отто Штрассера. По-друге, після цього його треба знищити будь-яким шляхом. По-третє, я даю вам, Шелленберг, повну свободу дій, не думайте про способи, будь-який спосіб хороший, коли йдеться про страту зрадника, урок для інших мерзотників, профілактика настроїв у країні, спосіб єднання маси навколо того, кого вона, ця маса, назвала своїм фюрером. Ніхто, повторюю, жодна жива душа на світі не повинна знати про цей мій наказ…» Ми повернулися до кабінету Гейдріха й там продовжували обговорювати майбутню операцію. Я не міг збагнути, чому мене вибрали на цю роль. Мені навіть здалося, що Гіммлер і Гейдріх перевіряють мене після невдалого викрадення герцога Віндзорського. Потім ад'ютант доповів Гіммлерові, що за його викликом прибув професор з Мюнхенського університету. Гіммлер пояснив, що цей професор — найвидатніший бактеріолог. «Він вручить вам отруту, якою ви вб'єте Штрассера. Але майте на увазі, при ньому нічого не можна говорити про завдання, яке ви одержали», — додав він перед тим, як запросити професора.

Запитання. — Його ім'я?

Відповідь. — Не пригадую.

Запитання. — Ви пригадуєте.

Відповідь. — Я знав його ім'я, але зараз воно випало з пам'яті…

Запитання. — Професор Штойбер?

Відповідь. — Можливо…

Запитання. — Хочете послухати його показання?

Відповідь. — Був би вам вдячний.

Запитання. — Ну що ж, слухайте. «Шелленберга в присутності Гіммлера й Гейдріха я ознайомив з правилами поводження з отрутою фелозіласкіназа. Я запевнив Шелленберга, що одна крапля отрути вб'є будь-яку людину; шанс — тисяча проти одного. Причина смерті подібна до тифозного захворювання, що досить вигідно з погляду можливої лікарсько-медичної експертизи». Правильні показання?

Відповідь. — Так.

Запитання. — Що було далі?

Відповідь. — Ви ж, судячи з усього, знаєте.

Запитання. — Що було далі?

Відповідь. — Професор вручив мені дві пляшки отрути… Хоч потрібна була одна крапля… Повернувшись до кабінету, я зразу ж сховав ці пляшки в сейф. Потім запросив штандартенфюрера Біста. Розмова з ним була марна, він мало що знав і про «Чорний фронт», і про самого Штрассера. Через два дні після того, як наші техніки приготували для мене спеціальний саквояж з металевим сейфом, вмонтованим у нього, щоб зберігати пляшки з отрутою, я вилетів до Лісабона, найдужче боявся митного огляду. На щастя, мене зустріли португальські друзі з секретної поліції, прізвищ яких я не пригадую…

Запитання. — Не пригадуєте прізвищ друзів?

Відповідь. — Це були люди іншого рівня, їхні прізвища знати необов'язково.

Запитання. — Але ви назвали їх друзями…

Відповідь. — Не ворогами ж мені їх називати… Словом, я благополучно пройшов митний огляд і поселився в будинку одного з португальських контактів…

Запитання. — Ім'я?

Відповідь. — Полковник ду Сантуш.

Запитання. — Ви пробули в нього одну ніч?

Відповідь. — І день… У нього я наочно й переконався в тому, на що йдуть наші рейхсмарки… Мені принесли на підпис чеки із взуттєвого магазину, купили «на потребу операції» тринадцять пар черевиків. Помилково до чека підкололи папірці з магазину з розмірами купленого взуття — починаючи з дитячого і кінчаючи жіночими, з Парижа, найдорожчими. А взагалі ця поїздка була для мене справжнім відпочинком, бо протягом двох тижнів, поки агентура португальців нишпорила по Лісабону, я купався й загоряв. А Отто Штрассер так і не з'явився в Лісабоні… Дві пляшки з отрутою, сховані у водонепроникному сейфі, було утоплено під час морської прогулянки, я повідомив Гейдріху, що Штрассер так і не з'явився, мабуть, інформація, яку він одержав, була фальшива. Я запропонував продовжити спостереження в Лісабоні, але вже без мене, написав у телеграмі, що повернуся до Португалії вже для виконання вироку, як тільки Штрассера буде знайдено. Через два дні Гейдріх відповів, що він згоден з моєю пропозицією… Я повернувся в Берлін, боячись гніву фюрера, але, на моє щастя, в цей час Гесс полетів до Англії, та й взагалі лишалося трохи більше як місяць до початку війни проти Росії…

Запитання. — Вас залучали до розробки плану цієї війни? Як ви працювали напередодні війни?

Відповідь. — Російська секретна служба на той час розгорнула дуже серйозну активність у Німеччині й на окупованих територіях. Точніше кажучи, вони ніколи й не припиняли своєї активності. Мене зобов'язали організувати не тільки розвідувальну, а й контррозвідувальну роботу проти Росії, використовуючи для цього і нашу агентуру, і білу гвардію, і людей з оточення князя Багратіона, проголошеного царем Грузії, і українських повстанців Мельника й Бандери. Але робота ця була надзвичайно важка. Коли я літав до Норвегії, щоб обговорити з протектором Тербовеном координацію роботи наших людей та абверу з його співробітниками, мені вдалося перевербувати норвежку, учасницю Опору, яка після двох зустрічей призналася в тому, що їй дано завдання вбити мене. Вона боялася помсти підпільників, і я — на віддяку за її зізнання й перехід на наш бік — видав їй нові документи і відправив до Португалії. Здається, потім вона перебралася до Франції. Вона надсилала дивовижну інформацію, яку я навіть доповідав фюрерові. Але після звільнення Франції я дістав повідомлення від моїх інформаторів, які працювали в Парижі в посольствах нейтральних країн, що ця чарівна дівчина одержала повий паспорт і з'являлася на прийомах у британців, американців та росіян.

Запитання. — Прізвища ваших інформаторів?

Відповідь. — Я повинен згадати… Я не пригадую, здається, це були люди з іспанського посольства.

Запитання. — Ім'я і прізвище цієї дівчини?

Відповідь. — Я знав її як Маріанну Кріс.

Запитання. — Під яким прізвищем ви відправили її до Португалії?

Відповідь. — Здається, як Крістіну Лівере.

Запитання. — Коли це було?

Відповідь. — Точно я не пригадую…

Запитання. — Опишіть її.

Відповідь. — Висока блондинка з дуже великими голубими очима, на лівій щоці маленька родимка, розмір взуття шість з половиною.

Запитання. — Продовжуйте.

Відповідь. — Починаючи з літа сорок другого року, після того як я відвідав Гіммлера в його штаб-квартирі у Житомирі, я присвятив себе справі реалізації моєї ідеї про укладення почесного миру із західними державами.

Запитання. — Це — інша справа. Чи вважаєте ви себе винним у підготовці терористичних актів, викрадень та отруєнь?

Відповідь. — Ні. Я виконував наказ.

Запитання. — Чи вважаєте ви, що трибунал у Нюрнберзі погодиться з такою позицією?

Відповідь. — Не знаю.

Запитання. — Ви усвідомлюєте своє становище?

Відповідь. — Цілком.

Запитання. — Чи згодні ви виступити свідком обвинувачення проти Герінга, Кальтенбруннера, Ріббентропа та інших головних воєнних злочинців?

Відповідь. — Так.

Запитання. — Чи готові ви до співробітництва з нами?

Відповідь. — Абсолютно.

Запитання. — Чи згодні ви підписати зобов'язання про співробітництво з нашими службами?

Відповідь. — Мого слова не досить?

Запитання. — Чи згодні ви підписати таке зобов'язання?

Відповідь. — Так.

Запитання. — Чи згодні ви дати нам вичерпну інформацію про всіх ваших контактів у світі?

Відповідь. — Так. Я ж підписав зобов'язання.

Запитання. — Ми зараз перелічимо вам імена людей, про яких ви мусите написати докладні довідки: Борман, ду Сантуш, герцог Оргаз, пастор Шлаг, СС штандартенфюрер Біст, СС штурмбанфюрер Ріхтер, СС штандартенфюрер Штірліц, СС гауптштурмфюрер Барб'є, СС групенфюрер Мюллер, секретар міністерства закордонних справ Лютер, доктор медицини Керстен, генерал-лейтенант Гелен. Ви пам'ятаєте всіх цих людей?

Відповідь. — Більшою чи меншою мірою.

Запитання. — Скільки часу вам треба для роботи?

Відповідь. — Не менше як два місяці.