Експансія-I - Семенов Юлиан Семенович - Страница 29

• Предыдущая
• 29/133
• Следующая

Саме тоді — це видно з документів Канаріса й Шелленберга — і виплив Вальтер Кохлер, причому його легенду, яку так неприпустимо-легковажно сприйняв Макайр, підготували в абвері, саме вона й дала можливість гітлерівському агентові без перепон збирати надзвичайно секретну інформацію, в той час як люди ФБР і Макайр, головний улюбленець Донована, гнали в Гамбург сущу дурницю, сподіваючись, що Берлін вишле на зв'язок з Кохлером цілу армію своїх агентів.

Даллес розумів: якщо він передасть у Вашінгтон ці подробиці, на кар'єрі Макайра можна ставити хрест; коли йому й пощастить відкараскатись од воєнного суду, то ні про яку роботу в урядових організаціях не може бути й мови. Після першої зустрічі з Макайром тоді ще, наприкінці сорок другого, Даллес знав, що ця людина вийшла з простої сім'ї, спеціальної освіти не має, зате має міцні щелепи, неабияку напористість і мріє про хорошу кар'єру. Діставши інформацію про те, як він, Макайр, — вільно чи невільно — сприяв засиланню в Штати німецького агента, який займався шпіонажем по атомній бомбі, Даллес затребував од своїх друзів у Вашінгтоні секретні дані про те, що ж таке насправді Макайр, що він зараз робить, хто його підтримує і що його може чекати в близькому майбутньому.

Відповідь він дістав вельми цікаву: «Зараз «Дикий Білл» перевів «М» у державний департамент, де він займається добором, оформленням на службу і контактом з тими кадрами розвідників, які перейшли з ВСС у дипломатичне відомство і працюють у посольстві. Очевидно, в найближчому майбутньому «М» матиме позачергове підвищення; цілком можливо, що саме він очолить весь відділ, що відає кадровою політикою. Нова адміністрація його активно висуватиме, бо він користується підтримкою директора ФБР Гувера і до того ж дуже добре зарекомендував себе на роботі в нашому консульстві у Мадріді, саме він завербував найсерйознішого німецького агента «К», гра з яким дала змогу дезинформувати спочатку Канаріса, а потім і Шелленберга в період підготовки операції вторгнення у Францію».

… У Даллеса вже тоді був у голові свій план: розгін ВСС, розміщення кадрів Донована по відділах державного департаменту, міністерства юстиції, Пентагону, штабів ВМС і ВПС, усе це для того, щоб згодом створити не тільки свою особисту розвідку, а й ударити по Доновану за те, мовляв, що він привів у ВСС величезну кількість червоних, які працювали не так на Рузвельта, як на Сталіна.

Даллес уже тоді розумів, що дипломати, та й політики, не зможуть зробити того, що задумав зробити він: не тільки в Західній Європі, а й на півдні Американського континенту, а також і в країнах, що попали в зону радянського впливу. Не було, вважав він, таких людей у Вашінгтоні, які б мали відчайдушну мужність, щоб повернути Америці втрачені позиції, і не лише в Чілі й Аргентіні, айв Угорщині, Югославії та Чехословаччині.

Так, звичайно, ця робота не вписується в норми загальновизнаних статей міжнародного права, але саме тому й були йому потрібні люди, які виконували б його накази куди заповзятіше, ніж накази свого безпосереднього начальства. Високий професіонал, Даллес, обмірковуючи категорії вихідні, глобальні, ніколи не цурався чорнової роботи; проблему оформлення ділових стосунків як зі своїми, так і з противником, котрий ішов на контакт, вважав ділом основним; якщо ти змушений постійно думати про те, чи контрагент вірний тобі, чи не веде подвійної гри, чи не віддає тебе іншим, серйозна комбінація просто неможлива, бо вона в принципі має бути подібна до змови між закоханими, цілковите довір'я одне одному, ніяких сумнівів у чесності партнера…

Тому, прилетівши з Геленом у Штати, Даллес запросив Макайра на ленч, був надзвичайно привітний, згадував ризикований політ молодого колеги в Женеву; люблю відважних людей; діждався, поки Макайр сам зачепив Кохлера, і зразу ж завдав йому нищівного удару, вийнявши з кишені довідку про те, хто такий Кохлер, що він робив у Штатах насправді і якої шкоди міг би завдати «Манхаттенському проекту», якби Гітлер не був істеричним кретином, а його «палладіни» — полохливими маріонетками, що боялися сказати бодай одне слово, яке б ішло врозріз з відчуванням «великого фюрера».

Макайр став блідий, аж синій; Даллес помітив, що співрозмовник, мабуть, голиться майже від самих повік — отакий щетинистий; борода закрила б усе обличчя, якби він не голився так старанно, очевидно, двічі на день.

— Що робитимемо? — спитав Даллес, не назвавши його ні «містером Макайром» — коли б зрозумів, що має справу з дурнем, ні «Бобом» — як називав його тільки п'ять хвилин тому.

Макайр хруснув пальцями, що було протиприродним усьому його фізичному й духовному складу: важкий, сильний, самозакоханий, впевнений у майбутньому, він зламався, пальці крутив, як дівчина на першому прийомі у гінеколога, і дивився на Даллеса переляканими очима, що стали, як у рака, витріщені й круглі, без будь-якого виразу, з самим лише нервовим полиском…

— Я не знаю, Аллен… Це такий жах… Ви повинні допомогти мені…

— Як? — поцікавився Даллес. — Яким чином?

— Я не знаю… Не мені вам підказувати… Я готовий на все, я…

— А на що ви можете бути готові? На те, щоб ми закинули вас у Японію й ви принесли відомості, що Шелленберг не переслав японцям вашої інформації? Чи заспокоїли Трумена, що копія ваших шифровок не попала в Кремль?

— Моїх шифровок?!

— А що, Кохлера я привіз у Штати? Чи Геверніц?

— Але я навіть не міг собі уявити…

— Гаразд, Боб, — сказав Даллес, збагнувши за цю мить те, що він хотів збагнути, — пишіть на моє ім'я лист… Абсолютно чесний, з усіма подробицями, не намагаючись вигородити себе… Викладіть усе так, як ви б розказали богу. Завтра ввечері ваша сповідь має бути в мене. Я спробую погасити пожежу. Я на вас ставив, Боб, і мені дуже прикро, що ви мимоволі спрацювали на руку Гітлеру… А зараз — вище вашу красиву голову з ранньою сивиною! Усміхайтесь і думайте про те, що у вас є друзі, — це допомагає жити.

— Але ж мені справді нема в чому сповідуватись, Аллен! Чи не думаєте ви, що за цим стояла якась користь?

— Боб, тільки не робіть помилки. Ви на грані того, щоб зробити непоправну помилку: тобто сказати мені половину правди. Я знаю, я к роблять суперагентів. Я спостерігав за роботами, подібними до вашої з Кохлером, і дивився на це крізь пальці, бо з самого початку здогадувався про те, що сталося, і страхував своїх хлопчиків. Я розумію, як нестримно вам хотілося вискочити, Боб, я все це прекрасно розумію… Але як усе сталося? На чому вас обійшов Кохлер? Чому ви так безсумнівно вирішили поставити на нього — напишіть мені про це… Зрештою, я мушу переконатися у вашій щирості… Ви, сподіваюсь, не думаєте, що я піду на те, щоб приховати ворога, навіть коли він мені й симпатичний… Я можу простити помилку, але не зраду.

— Навіщо писати? — тихо спитав Макайр. — Ви й так усе зрозуміли… Правильно зрозуміли… Це була ставка мого життя… Невже ви не вірите мені?

— Вірю, — відповів Даллес й уставився своїми мудрими добрими очима в його розширені зіниці. — Але мені потрібна гарантія, Боб. Життя привчило мене страхувати ризиковані справи.

Через три дні після того, як Макайрова «сповідь» побувала на столі в Даллеса, вони зустрілися в державному департаменті, зустрілися «зовсім випадково», потиснули один одному руки. Не випускаючи з рота своєї прямої англійської люльки, Даллес сказав так, що це чули тільки вони вдвох:

— Усе гаразд, Боб, живіть спокійно, мої друзі в курсі того, що сталося… Цими днями побачимось, я поясню вам те, що треба буде зробити…

Він пояснив йому, що треба було робити: Макайр став свого роду таємним кур'єром між Гувером, міністерством юстиції й Даллесом, причому якщо формально він повинен був координувати акції Відділу розвідки державного департаменту в плані його кадрової політики з побажаннями Пентагону (добір і розстановка військових аташе), ФБР (вивчення особистих справ дипломатів та розвідників) та міністерства юстиції (нагляд за додержанням законності), то віднині він фактично працював на Даллеса, сам не робив жодного кроку без того, щоб не обговорити заздалегідь усі пропозиції зі своїм рятівником.

• Предыдущая
• 29/133
• Следующая