Експансія-I - Семенов Юлиан Семенович - Страница 14

• Предыдущая
• 14/133
• Следующая

— Он його сарай, на пагорбку, — сказав Кемп. — Зараз осяде пилюка, побачите.

— За контурами він схожий на середньовічний замок.

— Це силосна башта. Земля дорога, так він силоспу башту прилаштував, я ж кажу, справжня американська хватка.

На відміну від американців Кемп загальмував плавно, вміє берегти речі; він тут живе недавно, зрозумів Штірліц, якби він не знав війни, то гальмував би так, як гальмують іспанці і як той водій «шевроле» зі шрамом; тільки німець, що пережив війну, вміє ставитися до машини так, як цей Кемп; у вермахті суворо карали тих, хто різко гальмував, — гостра нестача каучуку, швидке зношення покришок; «удар у спину», так, здається, говорив фюрер «трудового фронту» Лей про недбалих шоферів.

Із замку-сарая вийшов худий дід у селянському вбранні, яке сиділо на ньому фасонисто, чисто по-іспанському.

Ніхто не вміє так красиво одягатись, як іспанці, подумав Штірліц, це в них природжене; коли втрачено державну могутність, одні народи починають опановувати науку, другі тихо собі і животіють, треті шукають утіхи; іспанці, після того як імперія впала, вдалися в міркування — з приводу і без приводу; робити діло влада не дозволяла, контролювала кожен крок підданих, боялась, що не зможе стримати ініціативних; нічого бідолашним іспанцям не лишалося, окрім того як говорити та вдягатися; той не справжній кабальєро, хто не міняє костюм хоча б двічі на тиждень; селянський одяг дона Феліпе пошитий на замовлення, занадто оздоблений строчкою, підігнані всі лінії й продуманий шліц.

— Добрий день, сеньйоре Кемп, радий вас бачити, — щиро привітав дон Феліпе гостя. — Кава чекає на вас, саме така, яку ви любите.

— Дякую. Це мій співвітчизник, сеньйор Брунн.

Старий простяг Штірліцу довгу, тонку, зовсім неселянську долоню; рукостискання його було млявим, наче він беріг силу.

У старовинному сараї було прохолодно й похмуро; пахло деревом; будівля була складена з величезних темних колод; біля каміна стояло старовинне колесо від екіпажа й рицарські лати; ніхто, крім іспанців, не вміє так швидко налагодити побут на порожньому місці, подумав Штірліц; у них природжений естетичний смак, у цьому їм не відмовиш. А взагалі вони схожі на нас; у жодній країні світу гостеві не віддають на ніч своє ліжко — тільки в нас та в Іспанії.

У простінках висіли фотографії матадорів і актрис з написами. Як і в маленьких ресторанчиках в центрі, написи були афектовані: «Сеньйорові дону Феліпе де ля Бока з трепетною любов'ю і на добру пам'ять від маленького Піпіто, який дуже боїться биків, але вдає, що він хазяїн «Пласа де торос». Завжди ваш Франсіско Бельяр»; або: «Дорогий Феліпе, голова — це, звичайно, чоловік, а шия — жінка; куди вона повернеться, туди й голова подивиться. Де ти ховаєш свою донью? Твоя Лоліта».

— А може, хочете щось попоїсти, Брупн? — спитав Кемп. — Тут є досить добрі худіас, дуже смачний сир…

— У вас дружина часом не іспанка?

— Німка.

Його до мене підвели американці, подумав Штірліц; він виконує чужу роботу, німець не пропонує їжу незнайомому, і не тому, що він погана людина, просто так не заведено; традиції, хай їм грець; проте німця можуть дратувати наші горці, які пригощають незнайомого подорожнього, що зайшов у їхній дім, найкращим, що вони мають: німець думатиме, чим він може віддячити, скільки це коштує, чим таке викликано? Господи, який маленький світ, але який розмаїтий, розгороджений, взаємоневідомий…

— Але я не зможу відповісти вам тим самим, — озвався Штірліц. — У мене дуже мало грошей.

— ІТТ добре платять своїм людям. Які мови ви знаєте?

— Англійську та іспанську.

— Досконало?

— А це можливо? По-моєму, досконалість може бути тільки тоді, коли бог зійде на землю.

— Не знаю… Принаймні я, не чекаючи пришестя, досконало освоїв своє діло.

— Дозволяєте собі вільнодумствувати в католицькій країні? Це не проти інструкцій ІТТ?

— Ви богомільні?

— Біс його знає… В усякому разі марновірний.

— Усі марновірні… То що хочете покуштувати? Сир чи худіас?

— А що іще тут дають?

— Смажене м'ясо, — Кемп кивнув на камін. — Феліпе чудово готує м'ясо на верболозі. Страшенно дорого, зате дуже смачно… Можна попросити засмажити на вугіллі тручу[10], найсмачніша їжа…

— Тоді почастуйте мене солоним сиром, пречудовою тручею і склянкою тінто[11].

Ну, давай, реагуй, Кемп, подумав Штірліц. Труча — це царська їжа, і платять за неї по-царськи. Давай, інженере, замов тручу собі і мені, тоді я до кінця повірю в те, що ти не випадково з'явився на дорозі.

— Дон Феліпе, — гукнув Кемп, і Штірліц одразу зрозумів, що цей чоловік служив у армії. — Сир і тручу для сеньйора, пляшку тінто, а потім дві кави з тих зелених зерен, що ви показували мені минулої п'ятниці.

— Так, сеньйоре Кемп. Яке тінто хочете попробувати? Є вино з Каталонії, дуже терпке; є з Малаги, те, що ви якось пили, густе, з чорним відливом.

— А що ви порекомендуєте моєму гостеві?

— Тінто з Каталонії краще, мені його привозять не так уже й часто.

— Рискнемо? — спитав Кемп.

— Той не виграє, хто не рискує, — погодився Штірліц. — Я дуже голодний, сп'янію, в горах роблять міцне вино.

— Ну то й що? П'янійте собі на здоров'я, я відвезу вас додому.

— Спасибі.

— Вам ніколи не доводилось працювати з технічними текстами, Брунн?

— Ні.

— Осилите?

— Можна спробувати.

— Це в нас, у німців, можна спробувати. Американці інші люди, вони зразу ставлять запитання: «Можете чи не можете?» Відповідати треба певно, з ними треба діяти відкрито.

— В усьому?

— Що ви маєте на увазі?

— Та нічого особливого… Просто ви з ними працюєте, ви, мабуть, знаєте, чи можна з ними поводитись відверто в усіх питаннях чи щось треба притримувати.

— Дідько його знає. А втім, мабуть, з ними треба діяти відкрито. Вони ж як діти, дуже довірливі і піддаються на умовляння. Їм треба пояснити все від початку й до кінця, як у школі. Якщо вже вони зрозуміють і повірять, то кращих компаньйонів і бути не може.

— Так, вони славні люди, я з вами згоден… Але ж вони зазнають на собі впливу тих, проти кого ми, німці, так активно виступали в минулій війні…

— Мої боси такому впливові не піддаються, — відрізав Кемп. — Кольорових і слов'ян компанія не держить, отож можете не турбуватись.

Штірліц посміхнувся:

— Та я й не турбуюсь. Я не вірю в забобони, тим паче зараз за це більше нікому карати, усе розсипалось.

Дон Феліпе приніс сир, зелень, вино в темній високій пляшці, розставив усе це на білій паперовій скатертині і спитав:

— Тручу прожарити чи ви любите її сируватою?

— Майже сирою, — сказав Штірліц. — Тільки однієї мені замало. Я голодний. Мій друг сеньйор Кемп, гадаю, пригостить мене трьома, а то й чотирма тручами. Це скільки порцій?

— Чотири, — відповів дон Феліпе. — Рибини дуже великі, сьогодні вранці ще хлюпалися у водопаді, м'ясо смачне, дуже ніжне.

— Витримаєте чотири порції? — спитав Штірліц, не глядячи на Кемпа, бо знав, що на обличчі в того зараз має бути розгубленість. — Чи збанкротуєте через мене?

— Та хоч п'ять, — мовив Кемп, і Штірліц остаточно переконався у тому, що ця людина є продовження того, що почалося дві години тому на авеніді Хенералісимо, коли до нього підійшов Джонсон.

— Тоді п'ять, — оголосив Штірліц. — Я подужаю.

— От і чудово, — всміхнувся Кемп. — Труча вам неодмінно сподобається, припечена шкірочка — нечувана смакота, у дона Феліпе свій рецепт.

— Ви можете пити? Чи за кермом боїтесь? — поцікавився Штірліц.

— Боюсь, але буду. І потім гвардія сівіль[12] на цій дорозі не лютує, вони психують тільки на тих трасах, по яких Франко їздить на полювання.

Кемп налив тягучого довгого вина в грубі склянки і цокнувся з Штірліцом:

• Предыдущая
• 14/133
• Следующая