Наказано вижити - Семенов Юлиан Семенович - Страница 85

• Предыдущая
• 85/94
• Следующая

Через п'ять годин з Москви пішла шифрована телеграма у Вашінгтон:

З перших днів приходу в Білий дім Рузвельта оточила не тільки ненависть нацистів Гітлера, фашистів Муссоліні — в самій Америці йому протистояла могутня група людей, готових на все, аби тільки змінити новий курс, який проголосив демократичний президент.

Суть цього курсу була у визнанні політичних реальностей що склалися в світі, — з одного боку, і з другого — у відкритому й справедливому обговоренні тяжкого економічного становища країни.

Звичайно, наївно було вважати Франкліна Делано Рузвельта політиком лівого напряму; він стояв на сторожі інтересів свого класу; але він називав речі своїми іменами, він захищав мир вільного підприємництва від його найбільш недалекоглядних, догматичних і зажерливих представників, причому захищав у центрі, і зовсім не зліва, як про те писав Геббельс. Але логіка консерваторів така, що будь-яке нове слово, яке хоч трохи відходить від звичних штампів, що усталилися десятиріччями, здається їм кінцем світу, зрадою ідеалів, крахом традицій, зрадою батьківщини. Для консерваторів — завжди й скрізь — форма набагато важливіша з зміст. Слово надійніше за справу, минуле дорожче за майбутнє.

Коли Рузвельт відкрито, на всю країну, сказав, що «праця робітника має таке ж право на повагу, як і власність», праві відчули шок. Та президент не спинився на цьому, він пішов далі:

— Але нашим робітникам потрібна не тільки повага до праці. Їм потрібен дійовий захист їхніх прав одержувати за свою працю стільки, скільки необхідно для пристойного існування при тому життєвому рівні, який повсякчас підвищується… Дехто не вміє розібратися ні в сучасному житті, ні в уроках історії… Такі люди намагаються заперечувати право робітників на укладення колективних договорів, на матеріальну зацікавленість, просто на людський спосіб життя. Так от, саме ці короткозорі консерватори, а не робітники створюють загрозу розладу, які в інших країнах призвели до вибуху…

…Ці його слова переповнили чашу терпіння; вкрай праві фінансисти й бізнесмени поставили на воєнний путч, на фашистський переворот.

…Джон Едгар Гувер був чудово поінформований про те, чому генерала і кавалера бойових орденів Смедлі Батлера звільнили у відставку. Історія його падіння сягала в минуле, коли він на початку тридцятих років, виступаючи перед журналістами, розповів, як Муссоліні, сидячи за кермом однієї з своїх гоночних машин (їх у нього було двадцять три), збив хлопчика, коли мчав через невеличке містечко під Римом. Як на лихо, в машині з ним сидів молодий американський журналіст, він і розповів генералу про цей епізод, закінчивши так: «Диктатор обернувся до мене. Обличчя його було бліде, але сповнене якоїсь п'яної веселості. «Ніколи не оглядайтесь, — посміхнувся він. — І забудьте про те, що бачили. Життя однієї людини — ніщо в порівнянні з благом нації».

Генерал гримів:

— Римський диктатор — це скажений пес, який от-от зірветься з цепу й кинеться на Європу! Йому нічого втрачати! У нього немає моралі, він прагне владарювання!

Італійський посол зразу ж прибув у державний департамент і вручив ноту протесту.

Президент Герберт Гувер, який змінив Куліджа, викликав генерала й попросив його відмовитися від своїх слів.

— Але ж усе, що я сказав, — правда, — заперечив Батлер.

— Мабуть, — погодився Герберт Гувер, — але ви не можете заперечувати того, що Муссоліні зараз уособлює антибільшовицьку силу Європи.

— В такому разі я готовий стати на бік більшовиків, пане президент, хоч мені й дуже не подобається їхня доктрина.

Герберт Гувер крякнув, кашлянув, уперся важким поглядом в обличчя генерала й мовив:

— Ну, якщо ви так ставите питання, то і я дозволю собі бути до кінця послідовним: в тому разі, коли ви не відмовитесь від своїх слів, ми передамо вас до військово-польового суду.

— Що ж, тоді я буду змушений продовжувати свою кампанію… Я просто зобов'язаний розповісти америкаицям, хто є нашим європейським союзником проти Росії. Я відкрив лише частину фактів, які маю в овоєму розпорядженні, отже, настав час викласти все.

— Ви пошкодуєте про це, генерале, — пообіцяв президент і кивком голови припинив аудієнцію. Вона була безпрецедентно коротка: шість хвилин, ані секунди більше.

З Білого дому Батлер вийшов найпопулярнішою людиною Америки. Італійський посол, злякавшись, що генерал справді розпочне кампанію проти Муссоліні — а розповісти про римського диктатора було що, — попросив державний департамент зам'яти справу; Батлера звільнили у відставку; коли на зміну Гуверу прийшов президент Рузвельт і почав свої скандальні виступи, які були звернені до робітників, до генерала навідались два чоловіки й сказали:

— Містер Батлер, «Американський легіон», організацію, про яку вороги базікають всяку нісенітницю і зводять на неї наклепи, повинні очолити ви, бо ви вмієте відстоювати право на особливу думку. Восени в Чікаго буде з'їзд «Легіону», ми готові підтримати вас, якщо ви дасте згоду виставити свою кандидатуру.

— Це для мене честь, — відповів генерал, — але де я візьму гроші на передвиборну кампанію? Хто буде фінансувати мою кандидатуру? Мене радує ваша пропозиція, але я змушений відмовитися…

Один з візитерів, помічник командора «Легіону» Джералд Макграйр, витяг з кишені дві чекові книжки на сто тисяч доларів і поклав їх на стіл перед генералом.

— Це перший внесок. Ми дамо вам стільки, скільки потрібно буде для перемоги.

Другий візитер, Уїльям Дойл, вручив генералові текст його промови в Чікаго. Крім нападок на економічну політику Рузвельта, крім критики зовнішньополітичного курсу президента, особливо визнання Радянської Росії, там були два абзаци, які вразили Батлера. В них прямо говорилося, що експеримент Муссоліні й Гітлера — єдино реальна альтернатива комунізму.

• Предыдущая
• 85/94
• Следующая