Наказано вижити - Семенов Юлиан Семенович - Страница 83
- Предыдущая
- 83/94
- Следующая
Мюллер похитав головою, зітхнув:
— Я, мабуть, зможу зробити так, що одна з моїх радіостанцій засадить у відкритий ефір — по-шведськи, а чому б ні? — повідомлення про пропозицію Гіммлера. Важливо, щоб наші радіооператори в міністерстві пропаганди вчасно підхопили це повідомлення: мої передавачі не такі сильні, як ваші.
— Навіщо потрібна радіостанція Геббельса? У нас тут наймогутніший радіоцентр…
— Нехай повідомлення прийде збоку, такому більше вірять, невже не ясно? — зітхнув Мюллер. — Найвищий смак плітки в тому й полягає, що вона йде від чужих…
…Прочитавши перехоплене повідомлення «шведського радіо» про пропозицію Гіммлера, яке приніс Геббельс, Гітлер зблід, губа одвисла, і він тонко закричав:
— Ну це вже вершина безстидства! Він брудний зрадник, він свиня! Я міг ждати удару в спину від генералів, а тут Гіммлер! Де Фегеляйн? Доставити його сюди! Нехай розповість мені про зраду Гіммлера, дивлячись в очі! Він його посланник при ставці! Він приховував від мене правду, цей мерзенний сластолюбець, що одружився на нещасній сестрі фрейлейн Браун, щоб наблизитись до мене! Доставте його негайно!
Фегеляйна знайшли на одній з конспіративних квартир. Він готувався до втечі на північ. У бункер його не повели, а за рекомендацією Бормана обергрупенфюрера розстріляли в саду рейхсканцелярії.
Через півгодини після страти родича Гітлер наказав Грейму й Ганні Рейч негайно вилетіти з Берліна в Шлезвіг-Гольштейн, знайти там Гіммлера, заарештувати його і розстріляти без суду й слідства.
Після цього Борман подався в радіоцентр і послав шифровку грос-адміралу Деніцу, в якій відкрито звинуватив верховне командування вермахту в зраді: єдина реальна сила в Німеччині — штаб армії, його тепер треба ізолювати й остаточно пригнітити страхом — ніяких переговорів, ніхто не сміє навіть згадувати про мир, крім нього, Бормана; генералам уже відомо про арешт Герінга; зараз їм стане відомо про наказ фюрера знищити зрадника Гіммлера. Страх паралізує. Щоб дужче вдавити жах, треба зробити так, щоб дізналися про розправу над наймогутнішими людьми рейху, тоді в генералах ще більше виявиться їхня власна жалюгідність…
…Уночі фюрер мляво продиктував свій заповіт, який перед цим двічі переписав Борман. У кінці, після перелічення прізвищ нових міністрів, він додав кілька рядків, продиктованих йому рейхслейтером в останню хвилину.
«Минуло понад тридцять років з того часу, як у 1914 році я став добровольцем, щоб захистити рейх від нападу.
Всі ці три десятиріччя я був сповнений любові до моєї нації. Тільки ця любов керувала всіма моїми вчинками, думками, усім моїм життям зрештою… Ці три десятиріччя любові до нації і робота на її благо вимагали віддачі всіх моїх сил, усього здоров'я…
…Це брехня, начебто хтось у Німеччині 1939 року хотів війни.
Війну спровокували інтернаціоналісти єврейської національності або ті, хто їм служить.
Я зробив дуже багато для того, щоб провести в життя обмеження озброєнь і контроль над ним. Саме тому й були спроби покласти на мене відповідальність за війну. З того часу як я був добровольцем на полях світової битви, я ніколи не хотів нової війни — ні проти Англії, ні проти Америки. Минуть роки, але крізь руїни наших міст і пам'ятників проросте правда про всіх, тих, хто здійснював цей злочин: і це буде правда про міжнародне єврейство і про його прислужників.
Тільки за три дні перед початком німецько-польської війни я вніс пропозицію про мирне вирішення проблеми. Мій план виклали англійському послу в Берліні: міжнародний контроль, подібний до того, який було встановлено в Севрській області. Мій план відхилили без обговорення, тому що правляча кліка Англії хотіла війни, частково з міркувань комерції, частково під впливом пропаганди, яку тримав в своїх руках міжнародне єврейство.
Повна відповідальність за трагедію європейських народів, що пережили страхіття нинішньої війни в ім'я вигод фінансового капіталу, лежить цілком і повністю на євреях. Я ж зробив усе що міг, аби тільки мільйони дітей Європи арійського походження не голодували, мільйони чоловіків не гинули на полях битви, сотні тисяч жінок і немовлят не зазнавали насильства й бомбардування.
Після шести років війни, яку, незважаючи на всі відступи, одного чудового дня буде визнано найгероїчнішою боротьбою нації за своє існування, я не можу залишити місто, яке є столицею рейху. Через те що наші війська дуже нерішучі, щоб відбити атаки ворога, через те що опір було доручено організувати тим, у кого немає справжнього характеру, я поклав собі розділити свою долю з долею тих мільйонів, які вирішили захищати місто.
Я ні в якому разі не віддам себе до рук ворогів, які напевне приготували новий спектакль за сценарієм євреїв, щоб порадувати маси, що впали у стан істерії.
Я піду з життя добровільно в тому разі, коли зрозумію, що становище фюрера і рейхсканцелярії безнадійне. (Борман збагнув, що допущено помилку — сам Гітлер не може думати про себе в третій особі, але виправляти при людях не зважився.) Я умру з легким серцем, бо знаю, як багато добилися наші селяни й робітники, я умру з легким серцем, тому що бачу абсолютно унікальну відданість нашої молоді моїй справі. Я безмежно вдячний їм і заповідаю їм продовжувати боротьбу, наслідуючи ідеали великого Клаузевіца. Загибель на полях битв приведе в майбутньому до чудового відродження ідеалів націонал-соціалізму на базі єдності нашої нації.
Багато чоловіків і жінок вирішили зв'язати своє життя з моїм. Я дякую їм за це, але наказую їм не поділяти моєї долі, а продовжувати битву на фронтах. Я наказав командуючим арміями, флотом і авіацією зміцнювати у військах дух націонал-соціалізму, пояснюючи солдатам, що я — фюрер і творець руху — віддав перевагу смерті, а не капітуляції…
Перед смертю я виключаю з партії колишнього рейхсмаршала Германа Герінга, я відбираю в нього всі ті права, які було йому надано декретом 29 червня 1941 року й рішенням рейхстагу від 1 вересня 1939 року. На його місце я призначаю адмірала Деніца — президентом рейху й головнокомандуючим збройними силами.
Перед моєю смертю я виключаю з партії і знімаю з усіх посад, які він займав, колишнього рейхсфюрера СС і міністра внутрішніх справ Генріха Гіммлера. На його місце — рейхсфюрером СС — призначаю гаулейтера Карла Ханке, а міністром внутрішніх справ я призначаю гаулейтера Пауля Гіслера.
Крім акту нелояльності по відношенню до мене, Герінг і Гіммлер зганьбили нас, почавши секретні переговори з ворогом, не повідомивши про це мене, проти моєї волі. І, нарешті, в їхніх вчинках видно бажання узурпувати владу в рейху.
Бажаючи дати Німеччині уряд, складений з найбільш благородних людей, я, як фюрер нації, називаю членів нового кабінету:
Президент рейху — адмірал Деніц.
Канцлер — доктор Геббельс.
Міністр партії — Борман.
Міністр закордонних справ — Зейсс-Інкварт.
Міністр внутрішніх справ — гаулейтер Гіслер.
Міністр оборони — Деніц.
Головнокомандуючий армією — Шернер.
Головнокомандуючий флотом — Деніц.
Головнокомандуючий повітряним флотом — Грейм.
Рейхсфюрер СС — гаулейтер Ханке.
Міністр торгівлі — Функ.
Міністр сільського господарства — Баке.
Міністр юстиції — Тірак.
Міністр культури — доктор Шеєль.
Міністр пропаганди — доктор Науман.
Міністр фінансів — Шверін-Крозіг.
Міністр праці — доктор Хаупфауер.
Міністр постачання — Саур.
Вождь трудового фронту і міністр без портфеля — доктор Лей.
…Кілька чоловік — серед яких Мартін Борман, доктор Геббельс та ряд інших — разом зі своїми дружинами приєдналися до мене по своїй добрій волі, не бажаючи покидати столицю ні за яких обставин. Вони мають намір піти з життя разом зі мною. Але я вважаю, що питання боротьби нації становить щось більше, ніж їхнє бажання. Я переконаний, що мій дух після моєї смерті не залишить їх, а допомагатиме їм у всіх їхніх починаннях… Нехай вони завжди пам'ятають, що наше завдання, тобто консолідація націонал-соціалістської держави, являє собою завдання століть, які прийдуть, і тому майбутнє кожного індивіда має бути ретельно скоординовано з інтересами загального блага. Я прошу всіх німців, усіх націонал-соціалістів, чоловіків і жінок, усіх солдатів вермахту зберігати вірність — до останньої краплі крові — новому уряду та його президенту.
- Предыдущая
- 83/94
- Следующая
