Наказано вижити - Семенов Юлиан Семенович - Страница 63

• Предыдущая
• 63/94
• Следующая

Одержавши докладний меморандум Гопкінса про останні акції ВСС, умить зрозумівши, які вузли генерал Донован опускав у своїх повідомленнях, яких деталей торкався мимохідь, про що зовсім не писав, немовби того, що було, й не було зовсім, Рузвельт попросив свого ад'ютанта з ВМФ принести папку, де зберігалося листування із Сталіним, і відклав ті телеграми, які були пов'язані з операцією «Санрайз».

Президент прочитав свої послання й відповіді російського маршала двічі, знову перебіг очима записку Донована про переговори Аллена Даллеса з обергрупенфюрером СС Карлом Вольфом, перегорнув меморандум, який склав і з цього питання друг і радник Гаррі Гопкінс, і раптом відчув, як запалали щоки.

«Немов брав без дозволу апельсинове варення в бабусі, — подумав Рузвельт. — Його зберігали для різдвяного чаю, а я ласував ним у листопаді, і це побачили, і я тоді вперше прикро почервонів від сорому…»

— В мене страшенно стомилися очі… якщо вам не важко, прочитайте мені, будь ласка, все листування з Дядьком Джо, — попросив Рузвельт ад'ютанта. — Я хочу зрозуміти загальний стиль діалогу. Інакше мені буде нелегко написати телеграму російському лідерові, в якій буде, зафіксовано не тільки моє нинішнє ставлення до факту переговорів, але якоюсь мірою і вибачення за ту недостойну поведінку, яку дозволили собі — мабуть, через непорозуміння — наші люди в Берні і тут, у штабі Донована.

Ад'ютант надів окуляри і став читати — голосно, монотонно (Рузвельт завжди просив читати саме так, побоювався емоцій, які надають слову зовсім іншого смислу; якщо слухати передвиборні промови республіканського суперника Дью, то здавалося, його вустами говорить сама Правда, але варто прочитати промову, і можна було тільки диву даватися: абсолютна порожнеча, ніяких думок, бухгалтерський звіт, складений до того ж людиною, не дуже й чистою на руку).

— «Особисто й секретно від прем'єра Сталіна президенту Рузвельту… — прочитав ад'ютант і відкашлявся. — Я розібрався з питанням, яке Ви поставили переді мною в листі… і впевнився, що Радянський Уряд не міг дати іншої відповіді після того, як радянським представникам було відмовлено взяти участь у переговорах в Берні з німцями про можливість капітуляції німецьких військ і відкриття фронту англо-американським військам у Північній Італії.

Я не тільки не проти, а навпаки, цілком стою за те, щоб використати випадки розвалу в німецьких арміях і прискорити їхню капітуляцію на тій чи іншій ділянці фронту, заохотити їх у справі відкриття фронту союзним військам.

Але я згоден на переговори з ворогом у такій справі тільки в тому разі, якщо ці переговори не приведуть до полегшення становища ворога, коли буде виключена для німців можливість маневрувати й використовувати ці переговори для перекидання військ на інші ділянки фронту, і насамперед на радянський фронт.

Тільки з метою створення такої гарантії Радянський Уряд визнав необхідною участь представників Радянського військового командування в таких переговорах з ворогом, де б вони не відбувалися — в Берні чи Казерті. Я не розумію, чому відмовлено представникам Радянського командування взяти участь у цих переговорах і чим вони могли б перешкодити представникам союзного командування.

Повинен довести до Вашого відома, що німці вже використали переговори з командуванням союзників і встигли за цей період перекинути з Північної Італії три дивізії на радянський фронт.

Завдання погоджених операцій з ударом на німців із заходу, з півдня і зі сходу, яке було проголошено на Кримській конференції, полягає в тому, щоб прикувати війська противника до місця їх перебування і не дати противникові змоги маневрувати, перекидати війська в потрібному йому напрямку. Це завдання виконується Радянським командуванням. Це завдання порушується фельдмаршалом Александером. Ця обставина нернує Радянське командування, створює грунт для недовір'я.

«Як військова людина, — пишете Ви мені, — Ви зрозумієте, що необхідно швидко діяти, щоб не пропустити можливості. Так само стояла б справа в тому разі, якби до Вашого генерала під Кенігсбергом чи Данцігом противник звернувся з білим прапором». На жаль, аналогія тут не підходить. Німецькі війська під Кенігсбергом чи Данцігом оточені. Якщо вони здадуться в полон, то вони зроблять це для того, щоб урятуватися від смерті, але вони не можуть відкрити фронт радянським військам, бо фронт пішов від них далеко на захід, на Одер. Зовсім інше становище в німецьких військ у Північній Італії. Вони не оточені, і їм не загрожує знищення. Якщо німці в Північній Італії, незважаючи на це, все-таки добиваються переговорів, щоб здатися в полон і відкрити фронт союзним військам, то це означає, що в них є якась інша, серйозніша мета, котра стосується долі Німеччини.

Мушу Вам сказати, що коли б на Східному фронті десь на Одері створилися аналогічні умови можливості капітуляції німців і відкриття фронту радянським військам, я неодмінно й негайно повідомив би про це англо-американське військове командування і попросив би його прислати своїх представників для участі в переговорах, бо в союзників у таких випадках не повинно бути секретів один від одного».

— Далі, — попросив Рузвельт.

— «Особисто і строго Секретно для маршала Сталіна від президента Рузвельта… Мені здається, що в процесі обміну посланнями між нами відносно можливих майбутніх переговорів з німцями про капітуляцію їхніх збройних сил в Італії, незважаючи на те, що між нами обома є згода з усіх неповних принципів, навколо цієї справи створилася тепер атмосфера гідних жалю побоювань і недовір'я.

Ніяких переговорів про капітуляцію не було, і якщо будуть якісь переговори, то вони провадитимуться в Кайерті і тільки в присутності Ваших представників. Хоча спроба, яку зроблено в Берні з метою організації цих переговорів, виявилася марною, маршалу Александеру доручено тримати Вас у курсі цієї справи.

Я змушений повторити, що єдиною метою зустрічі в Берні було встановлення контакту з компетентними німецькими офіцерами, а не проведення переговорів будь-якого роду.

Не може бути й мови про те, щоб вести переговори з німцями так, аби це дало їм змогу перекинути кудись свої сили з італійського фронту. Коли й провадитимуться якісь переговори, то вони відбуватимуться на основі беззастережної капітуляції. Що стосується відсутності наступальних операцій союзників в Італії, то це аж ніяк не є наслідком якихось надій на угоду з німцями. Фактично перерва в наступальних операціях в Італії останнім часом пояснюється головним чином тим, що недавно перекинуто війська союзників — британських і канадських дивізій — з цього фронту у Францію. Зараз проводиться підготовка до початку наступу на італійському фронті приблизно 10 квітня. Та, хоч ми й сподіваємося на успіх, розмах цієї операції буде обмежений через недостатню кількість сил, що є в розпорядженні Александера. Він має 17 боєздатних дивізій, а проти нього діють 24 німецькі дивізії. Ми хочемо зробити все, що дозволять нам наші наявні ресурси, аби тільки перешкодити будь-якому перекиданню німецьких військ, зосереджених тепер в Італії.

Я вважаю, що Ваші відомості про час перекидання німецьких військ з Італії помилкові. Згідно з достовірними даними, які є в нас, три німецькі дивізії виїхали з Італії після 1 січня цього року, причому дві з них перекинуто на Східний фронт. Перекидання останньої з цих трьох дивізій почалося приблизно 25 лютого, тобто більше ніж за два тижні до того, як будь-хто почув про якусь можливість капітуляції. Тому цілком ясно, що звернення німецьких агентів у Берні мало місце після того, коли вже почалося останнє перекидання військ, і воно аж ніяк не могло вплинути на це перекидання.

Все це виникло в результаті ініціативи одного німецького офіцера, який нібито близький до Гіммлера, причому, звичайно, цілком імовірно, що єдина мета, якої він добивається, полягає в тому, щоб посіяти підозру і недовір'я між союзниками. У нас немає ніяких підстав дати йому змогу досягти успіхів у цій справі. Я сподіваюсь, що вищенаведений ясний виклад нинішнього становища і моїх намірів розсіє ті побоювання, які Ви висловили у Вашому посланні…»

• Предыдущая
• 63/94
• Следующая