Выбери любимый жанр

Наказано вижити - Семенов Юлиан Семенович - Страница 44


Изменить размер шрифта:

44

Мюллер довго вивчав останню шифровку, яку надіслав Штірліцу його Центр, малював хитромудрі геометричні фігури, що лякали його своєю безнадійною завершеністю, й кожного разу спотикався на вказівці Москви вийти на зв'язок не раніше, як через тиждень.

«Зараз дорога кожна година, — ще й ще раз казав він сам собі. — Як це вони дозволяють Штірліцу не гнати інформацію постійно? Кожна хвилина таїть у собі несподіваність, рука повинна бути на пульсі хворого, чому ж зв'язок перервано на сім днів? А може, вони роблять головну ставку на зв'язкового? І бояться зашкодити Штірліцу, коли примушуватимуть його до активності, яка завжди загрожує провалом? Припустімо, я сьогодні забираю Штірліца, викладаю йому всі шифровки, докази абсолютні, вимагаю від нього роботи на себе, він відмовляється; я можу застосувати такі тортури, що він погодиться або збожеволіє. А втім, швидше станеться друге. Ну гаразд, припустімо, він усе-таки зламається. І почне працювати на мене. Але ж він і зараз працює на мене, тільки втемну. Чому ж тоді я так рознервувався?»

Мюллер умів слухати свої думки, він чітко розрізняв інтонації, манеру вимовляти слова, тільки, як завжди, плутався в розділових знаках: не міг зрозуміти, де треба чути двокрапку, а де — тире.

Він раптом спіткнувся на слові «рознервувався»: боже, яке воно старе, останній раз він чув його від бабусі, вона часто казала всім, що в неї розладнана нервова система, а домашні сміялися: звідки в неграмотної старої такі вчені мовні звороти?

Мюллер спершу почув свій короткий смішок, а вже потім і відповідь самому собі: «Ти рознервувався тому, що наближається той день, коли Штірліц має їхати до Швейцарії, а ти досі не знаєш, як замотивувати те, що він туди не поїде. Тобі було ясно з самого початку, що відпускати його до нейтралів не можна, але ти дозволив собі таку розкіш і переніс на завтра те, що треба було зробити вже тиждень тому, ось чому ти так рознервувався. Обличчя Штірліца завжди стоїть у тебе перед очима, ти бачиш, як воно постаріло за цей тиждень, він став дідком, скроні сиві, очі в зморшках; він теж розуміє, що йде по тонкому канату між двома десятиповерховими будинками, а внизу стоїть мовчазний натовп і жадібно чекає тієї хвилини, коли він почне втрачати рівновагу, розмахуючи руками, силкуючись повернути її, потім, уже в падінні, він намагатиметься ухопити пальцями канат, але не зможе, і полетить униз, назустріч теплій товщі асфальту, і захлинеться криком, благанням, хрипом послати йому смерть зараз, негайно, поки він ще летить, — це не так страшно, в цьому є хоч якась надія, а тіло хряпнеться об землю, то надії вже не буде — віднині й навіки… Між іншим, замість слова «рознервувався» тепер кажуть «розхвилювався», це негарно, зміщення понять, підміна змісту… З другого боку, — все ще стомлено думав Мюллер, — чому цього разу Штірліц не назвав прізвища Бормана в зв'язку з Кребсом, а згадав лише моє? Я виділив йому цей вузол дуже чітко, він не міг не зрозуміти мене, чому ж він надіслав у їхній Центр таку обережну інформацію? А якщо він її розтягує? — заперечив собі Мюллер. — Він весь час вимагає повідомлень, куди й коли переведено гроші на його рахунки… З Дагмар все було зроблено чудово, шифровки від «неї» йтимуть такі, в яких ми зацікавлені; оця Марта, яка дублює Дагмар, навіть у чомусь на неї схожа, якби я встановив спостереження за нею в Швеції… Ні, мабуть, я рознервувався тому, — збагнув нарешті Мюллер, — що раз по раз згадую Париж, день перед вступом туди наших військ… Спроби властей бодай трохи стримати паніку, домогтися, щоб евакуація йшла організовано, розлетілися на друзки, коли наші танки підійшли до Парижа; ситуація стала некерованою… І тут, у нас, у Берліні, коли Жуков почне штурм, коли він перевалить через Одер і покотиться сюди, становище теж стане безконтрольним, і Штірліц може зникнути, а саме тоді він мені буде дуже потрібний, щоб підтримувати через нього контакт з його Центром, — перед тим як зникнути у Фленсбург, до підводників, якщо Борману не вдасться домовитися — в останній, момент — з червоними… Та й потім вінець мого задуму — головний удар по росіянах, я не зможу його завдати, якщо Штірліц зникне. Він просто не має права зникнути, бо тоді моя друга ставка — ставка на Захід — теж буде бита: там не приймають з порожніми руками, прагматики… Все, стоп, — зупинив себе Мюллер. — Ти розпускаєшся, а це нікуди не годиться. Запам'ятай: якщо в хвилину цілковитого хаосу людина може думати про порядок і дробити факти на ланки, які треба зібрати в ящичок, де складають дитячі фігурки з різнокольорових камінців, тільки тоді ця людина переможе. Якщо ж вона піддаватиметься емоціям, ілюзіям та іншим химерам, її просто зімне й роздавить… Складай фігурки з камінців, часу мало… Отже, перше: сьогодні моя бригада закладе міну й висадить у повітря будинок радиста Штірліца в Потсдамі… Нехай залишиться без зв'язку, нехай пошукає зв'язок, це завжди на користь справі, нехай рознервується. Друге: зараз же закрити «вікно» на кордоні. Третє: негайно погасити його цивільний паспорт з швейцарською візою… Четверте: Ганс… Для «Інтерполу» я спрацював Дагмар; Штірліца схоплять, якщо він усе-таки — чого на світі не буває — прорветься до нейтралів; тут, після того, як я вирішу з Гансом, Штірліц повинен потрапити до рук кримінальної поліції. Все, двері зачинено, ку-ку… Отак… А вже потім подивимось, як розвиватимуться події… І знову ти не до кінця відвертий з собою, Мюллер… Ти безперестану намагаєшся організувати все таким чином, щоб життя примусило тебе посадити Штірліца в камеру й сказати йому: «Дружище, текст, який ви надішлете в Центр, повинен звучати так: «Мюллер у свій час врятував мене від провалу і таким чином допоміг зірвати переговори Вольфа з Даллесом; зараз він пропонує співробітництво, але вимагає гарантій особистої безпеки в майбутньому». Ти хочеш бачити, як Штірліц складе цю шифровку, ти хочеш утішитися його приниженням, але найбільше ти ждеш зневажливої відмови з його Центру, бо саме ця зневажлива відмова дасть тобі силу перетворитися в згусток енергії, у концентрат волі, щоб перемогти обставини, вижити й почати все заново…»

…Штірліц повернувся до себе в Бабельсберг із згарища невеличкого особняка в Потсдамі, де жив радист Лорх, побачив поліцейську машину біля своїх воріт, відчув порожню втому і зрозумів, що гра вступила в останню стадію. Він розумів, що втекти звідси не можна, всі дороги, мабуть, перекрито, так що іншого виходу, крім як вилізти з машини, зачинити двері і ввійти в будинок, назустріч своїй долі, в нього немає.

Так він і зробив.

…Два інспектори кримінальної поліції і фотограф розглядали труп Ганса. Хлопця вбили пострілом у скроню, половину черепа знесло.

Перевіривши документи Штірліца, за якими він жив тут, старший поліцейський запитав:

— Хто міг бути тут, крім вас, пане доктор Бользен?

— Ніхто, — відповів Штірліц. — Сліди є?

— Це вас не обходить, пане доктор Бользен, — відповів молодший поліцейський. — Займайтеся своїм народним підприємством імені Роберта Лея, не вчіть нас робити наше діло…

— Будинок куплено на ім'я доктора Бользена, а я — штандартенфюрер Штірліц.

Поліцейські перезирнулись.

— Можете подзвонити в РСХА і перевірити, — запропонував Штірліц.

Старший поліцейський відповів:

— У вас перерізано телефон і розбито апарат, тому ми подзвонимо в РСХА з нашого відділу кримінальної поліції, їдьмо.

У приміщенні районного кріпо пахло гашеним вапном, хлоркою й затхлістю; на стінах — старанно розклеєні плакати, випущені рейхсміністром пропаганди: «Берлін залишиться німецьким!», «Т-с-с-с! Ворог підслухує!», «Німецький рицар зламає російського вандала!». Постаті й обличчя солдатів на плакатах були неприродно здорові, мускулясті й багатозубі.

«Такого ходу я не міг собі уявити, — подумав Штірліц, коли його, шанобливо пропустивши вперед, ввели до невеличкого кабінету, освітленого тьмяною лампочкою. — І знову — чекати; мене ведуть за собою події, я безсилий у побудові своєї лінії, мені нав'язують ходи і не дають часу на обдумування своїх».

44
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело