Наказано вижити - Семенов Юлиан Семенович - Страница 41
- Предыдущая
- 41/94
- Следующая
— Мабуть, я повинен був, — добродушно відповів Мюллер, — висловити здивування, що така достойна людина, якою всі по праву вважають рейхсфюрера СС, не буде надалі очолювати групу армій «Вісла»; рейх не матиме змоги зайвий раз упевнитися, — який благотворний вплив людей СС на безідейні сили вермахту…
Борман похитав головою:
— Тоді ви зразу розписалися б у тому, що служите дурневі чи параноїку… А я психічно абсолютно здоровий, що, на жаль, позбавляє мене надії прославитися геніальним… Та й я не такий уже дурень… Ні, любий Мюллер, ви повинні були сказати, що таке рішення вас страшенно вразило, потім витягли б ручку й блокнотик та й показали б, що ви нічого не можете самі, а лише вмієте скрупульозно виконувати те, що вам накаже шеф.
Мюллер ледь стримався, щоб не сказати: «Ви нав'язуєте мені свою манеру поведінки, чи варто повторювати? Адже саме пошук породжує нові повороти якості».
Борман, ніби зрозумівши ці думки Мюллера, сказав:
— До речі, саме так, я нав'язую вам стереотип поведінки, який привів мене в те крісло, де я сиджу зараз, і роблю це лише тому, що наші з вами стосунки за останні тижні стали особливими, Мюллер… А тепер скажіть головне: чи зможете ви зробити так, щоб у Кремлі вже завтра дізналися про дві події, зовні нічим між собою не пов'язані. Перше — начальником штабу замість Гудеріана призначено генерала Кребса, якого тримали в тіні тому, що він був службовцем військового аташату в Москві при Шуленбургу, коли той був послом. Кребс дуже добре знав росіян і як тільки міг відстоював своє переконання, що воєнна перемога над Росією неможлива; друге — що на посаду начальника штабу Кребса провів робочий секретар фюрера, якийсь Борман, котрий вважає: саме Кребс у потрібний час зможе домовитися з радянським Верховним Головнокомандуванням про необхідність припинити кровопролиття.
— Зможу, — відповів Мюллер, зовсім упевнившись у тому, що в Бормана існує детально розроблений план врятування, в якому елемент випадкового провалу, звичайно ж, враховано, але головну ставку поставлено на грунтовну планомірність удачі.
— Я вірю вам, — сказав Борман. — Отже, тепер ви маєте право запитувати мене.
— Чи варто, рейхслейтер? Я безмірно відданий вам, ваше сходження свідчить про те, що ви знаєте наперед не два чи три, а сто ходів і розраховуєте їх так, що будь-яке стрясання повітря моїми здивованими словесами може перешкодити вам тримати нитки плану в єдиному клубку задуму.
Борман зауважив:
— Щось ви заговорили, як Шелленберг: аж надто витіювато, а тому — підозріло…
— Кожна людина завжди намагається бодай у чомусь узяти реванш, коли усвідомлює, що в головному, тобто в розумі, реванш неможливий… От я й почав заливатися соловейком, не гнівайтесь…
— Відповідь переконлива… І, нарешті, дві останні позиції, Мюллер… Зробіть так, щоб ваша служба одержала тривожний сигнал із Фленсбурга, з морської бази грос-адмірала Дьоніца, про те, що на борту підводного човна особливого призначення ведуться недопустимі розмови серед офіцерів флоту… І почніть там роботу… Домовтеся з вашими людьми, які обслуговують підводний флот, щоб вони погодилися ввести в екіпаж п'ятьох ваших найдовіреніших колег… Нехай вони їдуть туди негайно… Нехай вони знають, що без вашої команди цей підводний човен не має права відійти від пірса ні на сантиметр… А ось цю папку з рядом питань у справі Рудольфа Гесса я довіряю не вам, а пам'яті ваших онуків. Прочитавши цю справу, можна зберегти головну таємницю рейху чи, навпаки, втратити її, хоч взагалі це було б прикро. — Немов злякавшись, що Мюллер може запитати його про щось, Борман швидко підвівся, віддав папку групенфюреру й сказав: — До побачення, ви вільні!
…Потім він прийняв Кальтенбруннера, перевіривши за годинником неможливість навіть випадкової зустрічі Мюллера з своїм безпосереднім начальником; прочитав три сторінки, які написав у концтаборі Канаріс, запитав, наскільки ці дані цікаві, вислухав відповідь, з неї було ясно, що така інформація в картотеках РСХА не зареєстрована, не кажучи вже про відділи армійської розвідки, сховав аркуші в сейф, зауваживши при цьому:
— А от через мене така інформація проходила, Кальтенбруннер, і це не та інформація! Канаріс віддає вам лузгу, спробуйте з ним ще трохи попрацювати, але, мені здається, ставити на нього немає смислу — вислизне… Якщо знову почне хитрити — ліквідуйте його: нема чого переводити табірну брукву й каву на безперспективну людину…
Потім він попросив Кальтенбруннера влаштувати йому зустріч з посланником Парагваю, але так, щоб ні одна жива душа, крім них двох, про цю зустріч не знала, і пішов зустрічати Кейтеля, який з хвилини на хвилину мав прибути з Майбаха, щоб доповісти фюрерові про становище на фронтах, — це робилося щодня…
…А пізно ввечері, за годину перед вечірньою нарадою в ставці, йому подзвонив Штірліц.
— Через два дні, — сказав Штірліц, коли вони побачилися, — вночі, в генеральному консульстві Швеції в Любеку рейхсфюрер Гіммлер почне новий тур переговорів з графом Фольком Бернадотом. Ці відомості абсолютні, і я вважав своїм обов'язком повідомити вас про це негайно…
— Спасибі, — замислено озвався Борман. — Коли б я не вірив вам і не мав змоги доручити, щоб цей факт перевірили, я назвав би це маячнею… Не за кордоном, а тут, не таємно, а на очах нації, в рейху! Немислимо! Ви повідомили про це Мюллера?
— Ні.
— Повідомляйте тепер його про все, Штірліц. Чим далі, тим мені буде важче приділяти вам час, ви ж розумієте, яка серйозна ситуація. Довіряйте Мюллеру, як мені, він дістав мої рекомендації в більшості позицій, які всіх нас непокоять.
Повернувшись у бункер, Борман пройшов у невеличку кімнату, де постійно жив його помічник, штандартенфюрер Цандер, разом з двоюрідним братом Бормана, начальником гвардії охорони Альбрехтом, і, щільно причинивши двері, сказав:
— Цандер, хто з близьких до рейхсмаршала людей послухає нашої поради?
— Майор Йоханмайєр, — відповів Цандер.
— Та ні, — з прикрістю заперечив Борман. — Він тепер ад'ютант фюрера, а не людина рейхсмаршала… Я питаю про тих, хто повсякчас перебуває разом з Герінгом…
— Полковник Хубер. Він ладен зробити мені будь-яку послугу.
— В нього шрам на лобі?
— Так.
— По-моєму, хтось із його родичів по дружині був зв'язаний із змовниками? Здається, двоюрідний дядько?
— Саме тому я й можу на нього покластися.
— Кандидатура хороша… Ви йому вірите цілком?
— У мене є для цього всі підстави…
— Гаразд… Ви маєте почати з ним роботу в тому напрямку, що Герінгу час уже подумати про передислокацію в Альпійський редут, щоб звідти продовжувати боротьбу з ворогом… Керувати авіацією з Карінхалле неможливо… Ви повинні лагідно, але точно нагадати Хуберу, а той, у свою чергу, рейхсмаршалу, що тут, у канцелярії, все може статися, тому наказ фюрера про те, що саме його, Герінга, призначено наступником Гітлера, може мати величезне значення для долі нації, особливо коли вищепоставлені зрадники доб'ються успіху в таємних контактах з ворогом… Нехай цей Хубер раз у раз нагадує Герінгу, що мир можливий тільки між солдатами, а Гіммлер ніколи не був солдатом, саме тому фюрер і увільнив його з посади командуючого групою армій «Вісла»… Так, так, наказ уже підписано, я вручу його вам… А він, Герінг, — солдат, цього в нього ніхто не відніме… Більше того, пообіцяйте Хуберу завжди тримати його в курсі подій, які відбуваються в бункері. Ще конкретніше — ввійдіть з ним у змову, зігравши роль людини, приреченої мною на загибель… Пообіцяйте йому, що передасте у потрібний момент ту дату, коли Герінг має проголосити себе наступником фюрера.
«Центр. Генерала Гудеріана знято з посади начальника штабу німецької армії. Його наступник — Ганс Кребс, який у минулому опинився в опалі, судячи із слів Мюллера, тому що був «дуже чемний по відношенню до росіян». Юстас».
- Предыдущая
- 41/94
- Следующая