Рубаї (з іл.) - Хайям Омар - Страница 7
- Предыдущая
- 7/18
- Следующая
Изменить размер шрифта:
7
* * *
86
Нас переслідує Недоля навісна.
Присядемо ж удвох та вип'ємо вина!
Ми добре знаємо, що на прощання й краплі
Води звичайної нам не пошле вона.
* * *
87
Хоч землю я пройшов і в мандрах натомився,
Але від того світ на краще не змінився.
Я радий і тому, що на шляху важкому,
Не знавши радості, я дуже й не журився.
* * *
88
Ти, в кого до утіх ненаситимий лас,
Кому байдужий суд, що жде по смерті нас,
Отямся, схаменись, поглянь навколо - бачиш,
Що діє з іншими невідворотний час?
* * *
89
Хто все перевіряв на терезах ума,
Для того жоден день не проминув дарма:
Або вимолював собі прощення в Бога,
Або за глек державсь руками обома.
* * *
90
Прийшли ми чистими - і стали ми брудними,
Прийшли веселими - зробилися сумними.
Гарячі сльози нам у серці запікались!
Життя розвіявши, тепер у прах лягли ми.
* * *
91
Любов - це сонечко, що всесвіт огріває,
Любов - чудесний птах, що в квітнику співає.
Її не знає той, хто плаче солов'єм,
Вона в душі того, хто мовчки умирає.
* * *
92
В той день, як чистого я не найду вина,
I в ліках чую я отруту. Помічна
Від смутку вічного волога пурпурова.
Із нею п'яному й отрута не страшна!
* * *
93
На цій землі іще ніхто не зміг
Дійти до квітів, не сколовши ніг.
Щоб доторкнутись кучерів красуні,
На тисячу зубців розбився ріг.
* * *
94
Не знаю, де Господь узяв заживок мій:
В раю безгрішному чи, може, в пропасній?
Вино, вродливицю та пісню серед поля
Дай нам готівкою, а раєм сам здобрій!
* * *
95
Сказав я: «В рот вина й краплини не візьму!
Вино - це кров лози, я ж кров не п'ю - й тому
Зрікаюся». Спитав мене мудрець: «Не дуриш?»
«О ні, це тільки жарт!» - я відповів йому.
* * *
96
О друзі, принесіть мені вологу пінну,
У вид янтарний мій додайте ви рубіну!
Коли сконаю я, вином мене обмийте
І з доброї лози збудуйте домовину!
* * *
97
З місяцевидою над річкою, в саду,
У квітах весело я вік свій проведу!
Усе життя своє - сьогодні, вчора, завтра -
Я пив і питиму, аж поки не впаду.
* * *
* * *
98
Троянда вранішня ошатністю своєю
Чарує солов'я, співця свого. Під нею
Присядь у холодку, бо пелюстки ці вітер
Зриватиме й тоді, як станемо землею.
* * *
99
Хайяме, з Долею ти, мабуть, посварився?
Їй соромно того, хто в тузі похилився.
Підбадьорися ж, пий під ніжний стогін лютні,
Пий, поки келих твій об камінь не розбився.
* * *
100
Коли ви зійдетесь у злагоді та згоді,
Милуйтесь друзями, дивуйтесь їхній вроді!
Коли ж підчаший вам налле вина хмільного,-
Й мене, нещасного, згадайте при нагоді.
* * *
101
З тобою краще річ серед руїн вести,
Аніж молитись там, де не буваєш ти.
Початок і кінець всього, що є! Як хочеш -
В огні спали мене, а ні - у рай впусти!
* * *
102
Розбив ти келих мій, о невблаганний Боже!
Замкнув ти вхід мені у рай жаданий, Боже!
На землю вилив ти вологу пурпурову!
Чим хочеш присягну, що ти... ти п'яний, Боже!
* * *
103
Гончар голів людських - своє він знає діло:
Витворні чаші він виготовляє вміло.
Він на обрус життя нам перекинув чашу -
Й замкнув під нею все, що тисне душу й тіло.
* * *
104
З твоєю ласкою не побоюся блуду,
З твоїм світильником зніму з очей полуду.
Коли вбереш мене у білий плащ прощення,
Я й Книги Чорної боятися не буду!
7
- Предыдущая
- 7/18
- Следующая
Перейти на страницу:
