Вірнопідданий - Манн Генрих - Страница 86
- Предыдущая
- 86/100
- Следующая
Наполеон Фішер схрестив руки і широко ступив до ліжка.
— Але знайте, пане докторе, що ми не сліпі!
Дідеріх відчував себе в ліжку безпорадним, полишеним на ласку політичного противника. Він зробив спробу пом’якшити його.
— Я знаю, Фішере, ви великий політик. Вам слід було б пройти до рейхстагу.
— Слушно. — Наполеон подивився знизу на Дідеріха і підморгнув. — Бо якщо я не пройду, в Нецігу на деяких підприємствах вибухне страйк. Одне з таких підприємств вам добре відоме, пане докторе. — Він різко повернувся. Коло дверей він ще раз окинув поглядом Дідеріха, який від страху зовсім провалився в свої пуховики. — А тому хай живе інтернаціональна соціал-демократія! — виголосив Фішер і вийшов.
Дідеріх крикнув із своїх пуховиків:
— Його величності кайзерові — ура!
Але після цього йому нічого не лишалося, як глянути подіям у лице. Становище було досить загрозливе. Збентежений недобрими передчуттями, він кинувся на вулицю, до Товариства воїнів, до Кляпша — і всюди пересвідчувався, що за дні його недолугості підступна тактика старого Бука принесла тому великі успіхи. «Партія кайзера» була розріджена припливом з рядів вільнодумних, і відстань між Кунце та Гейтейфелем здавалася нікчемною порівняно до безодні між ним і Наполеоном Фішером. Пастор Цілліх, який обмінявся із своїм зятем Гейтейфелем соромливим привітанням, заявив, що «партія кайзера» має бути вдоволена зі своїх успіхів, бо якщо кандидат вільнодумних кінець кінцем і здобуде перемогу, то вона все ж таки зможе сказати собі, що сприяла зміцненню його націоналістичних поглядів. Оскільки вчитель Кюнхен висловився в тому ж дусі, сама собою напрошувалась підозра, що обіцянки, які верховоди «партії кайзера» вирвали у Дідеріха і Вулькова, не вдовольнили їх і що вони продалися старому Букові, який пообіцяв їм більші особисті вигоди. Від системи хабарництва демократичної банди всього можна було сподіватися! Що стосується Кунце, то він неодмінно хотів бути обраним, хай навіть за допомогою вільнодумних. Честолюбство так розбестило його, довело його до того, що він пообіцяв боронити притулок для немовлят! Дідеріх обурювався: Гейтейфель у сто разів гірший від якогось пролетаря; і він зробив натяк на погані наслідки, які матиме така непатріотична поведінка. На жаль, він не смів висловитись ясніше, — і з картиною страйку перед очима, вже несучи в серці уламки пам’ятника кайзерові Вільгельму, Гаузенфельда, всіх своїх мрій, бігав він під дощем від однієї виборчої дільниці до другої і тягнув добромисних виборців до урн, цілком усвідомлюючи, що їхня вірність кайзерові йшла фальшивим шляхом і грала на руку найзапеклішим ворогам кайзера. Ввечері у Кляпша, захляпаний болотом і гарячково збуджений галасливим довгим днем, незліченними кухлями пива і близькістю розв’язки, він дізнався про наслідки: близько восьми тисяч голосів за Гейтейфеля, понад шість тисяч за Наполеона Фішера, а за Кунце лише три тисячі шістсот сімдесят два. Перебалотування між Гейтейфелем і Фішером. «Слава!» — закричав Дідеріх, бо нічого ще не було втрачено, а час був виграний.
Твердим кроком попрямував він додому, з клятвою в серці: докласти всіх сил, щоб урятувати справу націоналізму. Він квапився, бо пастор Цілліх дуже радо пообліплював би всі мури відозвами з рекомендацією прихильникам «партії кайзера» при перебалотуванні голосувати за Гейтейфеля. Кунце, звичайно, тішив себе марною надією, що Гейтейфель на догоду йому зніме свою кандидатуру. Яке засліплення! Вже вранці з’явилися білі об’яви, в яких вільнодумні облудно заявляли, що вони теж націоналісти, що націоналістичні погляди не становлять привілею меншості, а тому… Трюк старого Бука виявився остаточно; щоб запобігти поверненню всієї «партії кайзера» в надра вільнодумства, треба було діяти. Коли Дідеріх, сповнений кипучої енергії, повернувся після своєї розвідки додому, біля дверей він зіткнувся з Еммі, яка була закутана в серпанок і рухалася так, ніби їй все було байдуже. «Вельми дякую, — подумав він, — зовсім не байдуже. Інакше до чого ми дійдемо». І він привітався з Еммі крадькома, наче з острахом.
Він зачинився сам-один у конторі, де вже не стало старого Сетбіра і де тепер Дідеріх, свій власний вірник, відповідальний тільки перед богом, ухвалював свої багаті на наслідки рішення. Він підійшов до телефону і викликав Гаузенфельд. Цієї миті відчинилися двері, ввійшов листоноша та поклав на стіл пачку листів, і Дідеріх прочитав на верхньому конверти «Гаузенфельд». Він повісив трубку і, киваючи головою, дивився на листа, як на свою долю. Готово! Старий без слів зрозумів, що не повинен більше давати грошей своїм друзям — Букові і компанії, бо в разі потреби можуть і його особисто покликати до відповіді. Дідеріх спокійно розліпив конверта, але після перших двох рядків заспішив. Яка несподіванка! Клюзінг хоче продати Гаузенфельд. Він старий, він бачить в особі Дідеріха свого природного наступника!
Що це означало? Дідеріх сів у куток і глибоко замислився. Насамперед це означало, що Вульков уже своє робить. Старий до смерті перелякався, що втратить казенні замовлення, а страйк, яким погрожував Наполеон Фішер, довершив справу. Де були ті часи, коли він сподівався уникнути біди, відступивши Дідеріхові частину постачі на «Нецігську газету»? Тепер він віддавав йому ввесь Гаузенфельд. «Я — сила!» — постановив Дідеріх, і раптом йому спало на думку, що Клюзінгова пропозиція купити фабрику і заплатити за неї справжню ціну за даного стану речей — просто смішна. І Дідеріх справді голосно засміявся… Тут він побачив, що наприкінці листа, вже після підпису, було іще щось, якась приписка дрібнішим почерком, і така непомітна, що він раніше не звернув на неї уваги. Дідеріх розібрав її, і рот його розкрився сам собою. Раптом він підскочив. «Здорово! — пролунав його вигук у тиші самотньої контори. — Ось коли вони в моїх руках! — Потім з глибокою поважністю зауважив: — Це страшно. Просто якась безодня!» Він прочитав ще раз, слово за словом, фатальну приписку, поклав листа до вогнетривкої каси і рішучим рухом замкнув її. Тепер там причаїлася отрута для Бука та його ближніх, і цю отруту прислав їхній друг. Клюзінг не тільки перестав давати їм гроші, він ще й зраджував їх. Але вони цього заслужили, це правда; така аморальність, напевне, відштовхнула навіть Клюзінга.
Змилування тут рівнозначне співучасті. Дідеріх перевірив себе. Змилування було б просто злочином. Хай тепер самі нарікають на себе! Тут треба діяти з усією невблаганністю! Викрити гнійник і вимести його залізною мітлою! «Я беру це на себе заради загального добра, мій обов’язок націоналіста велить мені це. Нічого не вдієш, ми живемо за суворого часу!»
Наступного вечора у величезній залі «Валгалли» відбулися відкриті народні збори, скликані виборчим комітетом вільнодумних. Дідеріх за дійовою допомогою Готліба Горнунга подбав про те, щоб виборці Гейтейфеля ні в якому разі не були залишені самі на себе. Сам він вважав за зайве слухати програмну промову кандидата; він попрямував на збори вже тоді, коли мали початися дебати. У вестибюлі він натрапив на Кунце, який від люті втратив самовладання.
— Відставний інвалід! — вигукнув він. — Гляньте на мене, добродію, і скажіть, чи схожий я на людину, якій можна говорити подібні речі?
Від хвилювання він не міг провадити далі, і тому його змінив Кюнхен.
— Нехай би Гейтейфель сказав це мені! — загорлав він. — Я б йому показав, хто такий Кюнхен!
Дідеріх наполегливо порадив майорові запізвати свого противника до суду. Та Кунце й без того не потребував заохочення, він присягався, що просто посіче Гейтейфеля на котлети. Дідеріх нічого не мав проти цього і висловив палке схвалення, коли Кунце дав зрозуміти, що за таких умов швидше піде рука в руку з найлютішою крамолою, ніж з вільнодумством. Але Кюнхен і пастор Цілліх, що підійшов до них, висловили сумнів щодо цього. Вороги держави — і «партія кайзера»! «Підкуплені боягузи!» — говорив Дідеріхів погляд, тимчасом як майор далі палав помстою. Ця банда ще заплаче у нього кривавими слізьми!
— І ще сьогодні ввечері, — пообіцяв Дідеріх з такою залізною впевненістю, що всі були вражені. Він зробив паузу і почав блискати очима на всіх по черзі. — Що сказали б ви, пане пасторе, якби я навів докази деяких махінацій ваших вільнодумних друзів?
- Предыдущая
- 86/100
- Следующая
