Вірнопідданий - Манн Генрих - Страница 69
- Предыдущая
- 69/100
- Следующая
Він вихилив келих. Дідеріх із зневагою зауважив, що Бук плаче. А втім, Букове лице відразу ж набрало хитрого виразу.
— Але ви, сучасники, ви, звичайно, не знаєте, що за бант на грудях у старого бургомістра, який так привітно усміхається там, серед урядовців і пастушок. Барви зблякли; ви, певно, думаєте, що це ваші кольори? Ні, це французький трикольоровий прапор. Він був новий тоді, і це не був прапор однієї країни, а прапор світанку для всіх. Носити його кольори — було ознакою найкращого напрямку думок; це було, як сказали б ви, цілком лояльно. За ваше здоров’я!.
Але Дідеріх крадькома відсунув свого стільця і раз у раз оглядався навколо, чи не чує їх хто-небудь.
— Ви п’яні, — пробурмотів він; і, щоб урятувати становище, крикнув: — Пане Розе! Ще пляшку! — Потім солідно випростався. — Ви наче забули, що з того часу у нас був Бісмарк.
— І не тільки у нас, — сказав Бук. — Всю Європу загнали в цей націоналістичний глухий кут. Припустімо, що цього не можна було уникнути. Ширші простори відкриються тільки пізніше… Та чи йшли ви за вашим Бісмарком, поки він мав рацію? Він тягнув вас силоміць, ви були не в злагоді з ним. А тепер, коли ви мали б піти далі за нього, ви досі ще чіпляєтеся за його безсилу тінь! Бо обмін речовин у ваших націоналістів відбувається безнадійно повільно. Поки ви зрозумієте, що перед вами велика людина, вона вже перестає бути великою.
— Ви взнаєте її! — пообіцяв Дідеріх. — Кров і залізо — ось найдійовіший засіб! Влада вища за право! — Він весь почервонів, проголошуючи ці догми.
Але й Бук розпалився.
— Влада! Владу не можна вічно носити на багнеті, як ковбасу на рожні. Єдина реальна влада в наш час — це мир! Що ж, грайте комедію сили! Вихваляйтеся перед вигаданими ворогами, зовнішніми і внутрішніми! На щастя, вам не судилося діяти!
— Не судилося діяти? — Дідеріх сопів, наче роздмухував вогонь. — Його величність сказав: «Краще хай загинуть усі наші вісімнадцять армійських корпусів і сорок два мільйони жителів…»
— «Бо там, де німецький орел…» — вигукнув з раптовим піднесенням Бук, і ще несамовитіше: — «Геть парламентські ухвали! Армія — ось наша єдина підпора!»
Дідеріх не поступався перед ним.
— «Ви покликані насамперед захищати мене від зовнішнього і внутрішнього ворога!»
— «Охороняти від орди зрадників!» — кричав Бук. — Банда людей…»
— «…негідних носити ім’я німців!» — підхопив Дідеріх.
І обидва в один голос:
— «Стріляти і рідних, і братів!»
Партнери по танцях, які підживлялися в буфеті, почали прислухатися до їхнього крику; вони поприводили своїх дам, щоб показати їм видовище буйного упою. Навіть гравці в карти заглядали до буфету; і всі дивувалися з Дідеріха та його спільника по чарці, які, хитаючись на своїх стільцях і чіпляючись за стола, з осоловілими очима і вишкіреними зубами кидали один одному в лице владні слова:
— «…ворога, і це мій ворог!»
— «В країні є лише один володар, іншого я не допущу!»
— «Я можу бути вельми суворим!»
Голоси уривалися.
— «Фальшива гуманність!»
— «Ворогів божественного порядку, які не знають батьківщини…»
— «…треба викорчувати до останнього пня!»
Пляшка полетіла в стіну.
— «Знищу!»
— «Порох Німеччини!.. Від ніг своїх!.. Славні дні!»
Крізь юрбу глядачів промайнув хтось із зав’язаними очима: Густа Даймхен, яка мала таким чином знайти собі кавалера. Вона намацала Дідеріхову спину і хотіла його підняти з місця. Він опирався і грізно повторяв:
— «Славні дні!»
Вона зірвала хустку, з острахом глянула на нього і кинулася шукати його сестер. Бук також зрозумів, що час іти звідси. Він непомітно підтримував друга, але не міг перешкодити Дідеріхові, котрий владно випростався, ще раз, хоч з осовілим поглядом, без блиску, обернутися біля дверей до танцюючої юрби, яка вилупила на нього очі.
— Знищу!
Після цього його звели вниз і посадовили до карети.
Коли він опівдні з сильним болем голови зайшов до їдальні, він дуже здивувався, що Еммі з обуренням підвелася і вийшла. Але досить було Магді обережно натякнути йому, і він зразу збагнув, у чому справа.
— Невже я це дозволив собі? Авжеж, я визнаю, там були дами. Є різні способи показати себе справжнім німцем; за приявності дам цей спосіб непридатний. У таких випадках слід, звичайно, уладнати справу найчеснішим і найкоректнішим чином.
Хоч він ледве міг підняти голову, йому було ясно, що треба зробити. Поки ходили по двокінну виїзну карету, він одягнув сюртука, білу краватку і циліндра; потім передав кучерові складеного Магдою списка і поїхав. Усюди він запитував господиню; багатьох одривав від обіду; і, ледве впізнаючи, хто сидить перед ним, чи то пані Гарніш, чи то пані Даймхен, чи то пані Тіц, хрипким з похмілля голосом говорив:
— Я визнаю… Як щирий німець, за приявності дам… Найчеснішим і найкоректнішим чином…
О пів на другу він повернувся і, зітхаючи, сів за обід.
— Справу я владнав.
Післяобідні години Дідеріх присвятив важкому завданню. Він запросив до себе нагору Наполеона Фішера.
— Пане Фішере, — сказав він, пропонуючи йому стільця, — я приймаю вас тут, а не в конторі, бо Сетбіра наші справи не обходять. Мова йде про політику.
Наполеон Фішер кивнув головою, начебто знав це наперед.
Він, очевидно, тепер уже звик до таких інтимних розмов; уже на перше Дідеріхове запрошення він простяг руку до пуделка з сигарами; навіть поклав ногу на ногу.
Дідеріх почував далеко меншу впевненість; він довго сопів, а потім наважився іти до мети не манівцями, а з грубою прямотою. Бісмарк теж так робив.
— Справа в тому, — заявив він, — що я хочу пройти в радники, а для цього мені потрібні ви.
Механік спідлоба глянув на нього.
— І ви мені також, — сказав Фішер. — Бо я також хочу пройти в радники.
— Ну, знаєте! Я був до всього готовий…
— У вас, звичайно, знову в кулаці лежить кілька крон? — І Фішер вишкірив жовті зуби. Він уже більше не ховав посмішки.
Дідеріх зрозумів, що в справі виборів він буде не такий поступливий, як у питанні про покалічену робітницю.
— Справа в тому, пане докторе, — почав Фішер, — що одне місце моїй партії цілком забезпечене. Друге дістануть, певне, вільнодумні. Коли ви хочете провалити їх, вам потрібні ми.
— Це я розумію, — сказав Дідеріх. — Щоправда, за мене й старий Бук. Але його прибічники, може, не такі довірливі, щоб голосувати за мене, якщо я висуну свою кандидатуру як вільнодумний. Буде певніше, коли я домовлюсь і з вами.
— І я вже передбачаю, як ви можете це зробити, — заявив Наполеон. — Я вже давно придивляюся до вас, пане докторе, і все чекаю, чи скоро ви вийдете на політичну арену.
Наполеон пускав кільця, такою мірою він почувався на висоті.
— Ваш процес, пане докторе, і потім ваша промова в Товаристві воїнів — все це добре як реклама. Але для політика все зводиться до одного: «Скільки голосів я зберу?»
Наполеон ділився з ним скарбами свого досвіду! Коли він заговорив про «націоналістичний галас», Дідеріх хотів запротестувати, але Наполеон швидко перебив його.
— Що ви хочете? Наша партія всіляко поважає цей галас. В усякому разі краще мати справу з націоналістами, ніж з вільнодумними. Буржуазна демократія скоро взагалі вилетить крізь димар.
— І той ми в неї зіб’ємо! — вигукнув Дідеріх.
Союзники засміялися від задоволення. Дідеріх приніс пляшку пива.
— Але, — сказав соціал-демократ і висунув свої вимоги: — Будинок профспілок, при спорудженні якого місто має допомогти партії!..
Дідеріх схопився з місця:
— І ви насмілюєтеся вимагати цього від націоналіста?
Фішер лишився спокійний та іронічний.
— Якщо ми не допоможемо цьому націоналістові на виборах, куди йому подіти свій націоналізм?
І хоч як опирався і просив пощади Дідеріх, йому довелося написати на аркуші паперу, що він не тільки сам голосуватиме за Будинок профспілок, але й постарається вплинути на близьких йому за поглядами радників. Після цього він похмуро оголосив переговори закінченими і взяв пляшку з пивом із механікових рук. Але Наполеон Фішер підморгнув йому. Взагалі пан доктор може бути задоволений, що має справу з ним, а не з його партійним товаришем, шинкарем Рілле. Бо той агітує за своє власне обрання і не пішов би на компроміс. А в партії думки розділилися; тому Дідеріх має всі підстави через близьку до нього пресу підтримати Фішерову кандидатуру.
- Предыдущая
- 69/100
- Следующая
