Вірнопідданий - Манн Генрих - Страница 50
- Предыдущая
- 50/100
- Следующая
Гейтейфель відповів:
— Я нічого не визнаю.
Після чого Ядасон показав йому протокол його свідчень, даних на попередньому слідстві. Він підвищив голос.
— Я прошу суд прийняти ухвалу, що цей свідок, як підозренний у співучасті, не може бути допущений до присяги. — І ще різкіше: — Погляди свідка, я думаю, відомі судові. Свідок належить до числа тих, кого його величність кайзер з цілковитою підставою назвав людьми, які не мають батьківщини. Крім того, свідок бере активну участь у регулярних зборах, які він іменує «недільним святкуванням для вільних людей», де він ревно сприяє поширенню явного атеїзму, що саме вже характеризує тенденційне ставлення свідка до нашого християнського монарха. — І Ядасонові вуха запалали ще яскравіше, ніби випромінюючи вогонь всеосяжної віри.
Вольфганг Бук підвівся, скептично посміхнувся і зауважив, що релігійні переконання пана прокурора, очевидно, відзначаються чернечою суворістю і від нього не можна чекати, щоб він уважав нехристиянина за свідка, гідного довір’я. Але суд, напевне, буде іншої думки і відхилить пропозицію пана прокурора. Тоді Ядасон грізно випростався. Він вимагає, щоб за глузування з його особи суд наклав на оборонця штраф у сто марок! Суд вийшов на нараду. В залі зразу ж почався жвавий обмін думками. Доктор Гейтейфель засунув руки до кишень і довгими поглядами міряв Ядасона, який, позбувшися протекції суду, вкинувся в паніку і відступив до стіни. Допомога прийшла до нього в особі Дідеріха, якому треба було пошепки зробити панові прокурору важливе повідомлення… Судді вже поверталися. Припровід до присяги свідка Гейтейфеля поки що відрочувався. За глузування з особи пана прокурора на оборонця накладається штраф у вісімдесят марок.
До подальшого допиту Гейтейфеля втрутився оборонець, який побажав узнати думку свідка, як інтимного друга обвинуваченого, про родинне життя останнього. Гейтейфель зробив рух, по залі пройшов шум: усі зрозуміли. Та чи дозволить Шпреціус це запитання? Він уже відкрив рота, щоб відхилити його, але вчасно зрозумів, що уникнути сенсації не можна, після чого Гейтейфель розточився похвалами зразковому родинному життю в домі Лауера. Ядасон, тремтячи з нетерплячки, вбирав у себе кожне слово свідка. Нарешті, йому пощастило з невимовним тріумфом у голосі поставити запитання:
— Чи не буде свідок ласкавий висловитися також про те, із знайомства з якими жінками черпає він особисто знання родинного життя і чи не відвідує він певний дім, що його простолюд називає «Маленьким Берліном»?
І ще не договоривши до кінця, він упевнився, що дами в публіці, так само як і судді, прибрали виразу глибокої образи на обличчях. Головний свідок оборони був знищений! Гейтейфель ще спробував відповісти:
— Кому ж і знати це, як не панові прокурору? Ми там зустрічалися з ним.
Але це призвело тільки до того, що Шпреціус наклав на нього штраф у п’ятдесят марок.
— Свідок залишається в залі, — постановив, нарешті, голова. — Він ще знадобиться судові для подальшого з’ясування обставин справи.
Гейтейфель сказав:
— Щодо мене, то вся ця комедія мені ясна і я б волів покинути це приміщення.
Відразу з п’ятдесяти марок стало сто.
Вольфганг Бук тривожно озирнувся. Його губи начебто куштували настрій у залі, вони скривилися, ніби настрій цей полягав у тому дивному запаху, який виник знову, як тільки зачинили вікно. Бук бачив, як розпорошувалось і притуплювалося почуття симпатії, що проводжало його сюди, як даремно розтрачувалися його бойові засоби; а обличчя, що видовжилися від голоду, а нетерпіння суддів, які скоса поглядали на годинника, — все це не віщувало нічого доброго. Він схопився; треба рятувати, що можна ще врятувати! І він енергійним топом запропонував перенести допит решти свідків на післяобіднє засідання.
— Оскільки пан прокурор знеславлення наших свідків зводить у систему, ми готові довести добру славу обвинуваченого свідченнями перших людей Неціга. Не хто інший, пан бургомістр доктор Шеффельвейс засвідчить громадські заслуги обвинуваченого. А пан урядовий президент фон Вульков не відмовиться потвердити його лояльні і монархічні погляди.
— Та ну! — відгукнувся громовий бас з вільного простору в перших рядах.
Бук підвищив голос.
— А за громадські чесноти обвинуваченого поручаться всі його робітники.
І Бук, важко дихаючи, сів на свою лаву. Ядасон холодно зауважив:
— Пан оборонець пропонує всенародне голосування.
Судді порадилися пошепки, і Шпреціус оголосив:
— Суд ухвалив задовольнити клопотання оборонця лише в тій його частині, яка стосується допиту бургомістра, доктора Шеффельвейса.
Бургомістр був у залі, то ж його зразу й викликали.
Він насилу вибрався із свого місця. Дружина й теща з двох боків затримували його і поквапливо давали йому поради, які, очевидно, суперечили одна одній, бо до судового стола бургомістр дістався явно розгублений. Які погляди обвинувачений виявляв у громадській діяльності? Доктор Шеффельвейс міг повідомити про це тільки позитивне… Так, наприклад, на зборах радників обвинувачений обстоював відбудову знаменитого старовинного священницького будинку, де зберігалося волосся, що його, як відомо, Мартін Лютер видер з хвоста диявола. Щоправда, він підтримував так само й спорудження будинку «вільної громади» і цим, безперечно, спричинив невдоволення. В діловому житті обвинувачений користувався загальною пошаною; соціальні реформи, які він запровадив на своїй фабриці, не раз викликали загальне захоплення, хоч тут висловлювалася думка, що вони надмірно підвищують вимоги робітників і, таким чином, можливо, все ж таки до деякої міри сприяють крамолі.
— Чи вважає свідок, що обвинувачений здатний на інкримінований йому злочин? — запитав оборонець.
— З одного боку, — відповів Шеффельвейс, — безумовно, ні.
— А з другого боку? — запитав прокурор.
Свідок відповів:
— З другого боку, безумовно, так.
Після цієї відповіді бургомістрові дозволили піти на своє місце; обидві дами зустріли його однаково недоброзичливо; голова вже збирався оголосити засідання закінченим, але Ядасон відкашлявся. Він запропонував ще раз допитати свідка доктора Геслінга, який бажає доповнити свої свідчення. Шпреціус похмуро закліпав повіками, публіка, яка вже пробиралася між лавами, почала голосно нарікати. Але Дідеріх твердим кроком уже підійшов до стола і вже заговорив гучним голосом. Грунтовно все обміркувавши, він прийшов до висновку, що може повністю потвердити свідчення, дані ним на попередньому слідстві, і він повторив їх, але гостріше і ширше. Він почав з убивства робітника і навів критичні зауваження панів Лауера й Гейтейфеля. Перед слухачами, які вже забули про свій намір піти додому, постала картина боротьби поглядів, що почалася на забризканій кров’ю Кайзер-Вільгельмштрасе і тривала в магістратському погрібці; вони бачили, як супротивники шикувалися для рішучого бою, як Дідеріх, наче з піднятою шпагою, виступив наперед, під готичну люстру, і запозивав обвинуваченого на двобій не на життя, а на смерть.
— Бо я, панове судді, більше не заперечую того, що викликав його на це! Чи вимовить він те слово, на якому я зможу його злапати? Він вимовив його, і, панове судді, я злапав його і тільки спевнив цим свій обов’язок, і я б спевнив його знову, якби це навіть завдало мені в громадському і діловому відношенні ще більшої шкоди, ніж мені довелося зазнати останнім часом! Безкорисливий ідеалізм, панове судді, властивий лише німцеві, і той буде непохитно запроваджувати його в життя, хоч іноді мужність і може покинути його перед натовпом ворогів. Коли я сьогодні забарився з відповіддю, це був не тільки — як з доброти своєї гадав пан слідчий — розлад пам’яті; це був — я признаюся в цьому — може, цілком зрозумілий, але все ж відступ перед важкістю боротьби, яку я мав узяти на себе. Але я беру її на себе, бо ніхто інший, а сам його величність, наш найясніший кайзер, вимагає цього від мене…
Дідеріх провадив далі плавно і з таким пафосом, що у слухачів перехоплювало дух. Ядасон зміркував, що свідок починає випереджати ефекти його обвинувальної промови, і тривожно подивився на голову суду. Але Шпреціус, мабуть, і не думав про те, щоб урвати Дідеріха. Не ворушачи дзьобом і не кліпаючи повіками, дивився він на залізне Дідеріхове обличчя, що на ньому грізно блискали очі. Слухав навіть старий Кюлеман, в якого при цьому відвисла губа. А Вольфганг Бук, нахилившись уперед на своєму стільці, напружено, із знанням справи спостерігав Дідеріха, і його очі в цей час були сповнені ворожого захоплення. Це такий демагогічний виступ! Повна гарантія успіху. Бойовик!
- Предыдущая
- 50/100
- Следующая
