Выбери любимый жанр

Вірнопідданий - Манн Генрих - Страница 41


Изменить размер шрифта:

41

— Я плюну на весь цей мотлох! — кричав він. — Подивимось, куди дінетеся ви й робітники. Я із своїм докторським дипломом завтра ж дістану посаду директора на сорок тисяч марок!

— Я жертвую собою заради вас! — кричав він на робітників, коли вони, всупереч правилам внутрішнього ладу, пили пиво, — Я доплачую своїх грошей тільки для того, щоб не звільнити жодного з вас.

Під різдво йому все ж таки довелося звільнити третину робітників; Сетбір з цифрами в руках довів йому, що в інакшому разі під Новий рік нічим буде платити по векселях, «адже нам довелося позичити дві тисячі марок, щоб внести завдаток за новий голандер», і він стояв на своєму, хоч Дідеріх гнівно хапався за каламар. На обличчях тих, які залишилися, він читав недовір’я та зневагу. Як тільки двоє-троє робітників збиралися докупи, Дідеріхові вже здавалось, що він чує слово «викажчик». Вузлуваті, порослі чорним волоссям руки Наполеона Фішера звисали не так низько, як раніше, і він навіть немов порожевів.

Останньої неділі перед різдвом — окружний суд щойно призначив сесію для розгляду справи — пастор Цілліх виголосив у церкві св. Марії казань на слова писання: «Любіть ворогів ваших». Дідеріх злякався вже при першому слові. Незабаром він відчув, що парафіяни стрепенулися. «Мені відплата, каже господь». Пастор Цілліх виразно крикнув це в бік лави Геслінгів. Еммі і Магда знітилися, пані Геслінг схлипнула. Дідеріх грізно відповідав на погляди, що шукали його: «Хто ж мститься, той засуджений». Тут обернулися всі, і Дідеріх схилив голову.

Вдома сестри зробили йому сцену. У знайомих гостять їх погано. Молодого вчителя Гельферіха вже не садовлять поряд Еммі, він залицяється тепер до Мети Гарніш, і вона добре знає чому.

— Бо ти для нього надто стара, — сказав Дідеріх.

Ні, бо ти своєю поведінкою викликаєш неприязнь до нас. Всі п’ятеро дочок брата старого Бука перестали з нами вітатися! — вигукнула Магда.

Як дам я всім п’ятьом по ляпасу!

— Це ти, будь ласка, облиш! Досить з нас одного процесу.

Тут йому увірвався терпець.

— З вас? Яке вам діло до моєї політичної боротьби!

— Через твою політичну боротьбу ми ще залишимося старими паннами!

— Ви вже й без того старі панни. Ви тут цілий день байдики б’єте, я працюю на вас, як віл, а тепер ви ще бурчите і збриджуєте мені мої найсвятіші завдання! Зробіть ласку. Йдіть звідси! Як на мене, то можете йти хоч у няньки!

І він грюкнув за собою дверима, незважаючи на заломлені руки пані Геслінг.

В такому невеселому настрої зустріли вони різдво. Брат і сестри не розмовляли між собою; пані Геслінг виходила із замкненої кімнати, де вона прикрашала ялинку, не інакше, як з заплаканими очима. А на святий вечір, коли вона завела туди своїх дітей і тремтячим голосом заспівала «Тиху ніч», ніхто її не підтримав.

— Усе це Дідель дарує своїм милим сестрам, — сказала вона, благально дивлячись на нього, щоб він не висвідчив її брехні.

Еммі і Магда зніяковіло подякували йому, він так само зніяковіло поглядав на дарунки, які були начебто від них. Йому було прикро, що він, незважаючи на наполегливі Сетбірові поради, скасував звичайну ялинку для робітників, щоб покарати їх за непокірливість. Тепер він міг би сидіти разом з ними. А тут, у родині, все це було тільки штучним підігріванням старих давно пережитих настроїв. По справжньому святковим його могла зробити тільки приявність тієї, якої тут не було: Густи… Товариство воїнів було йому заказане. А в погрібці він не знайшов би нікого — в усякому разі, жодного друга. Дідеріх почувався забутим, незбагненим і переслідуваним. Які далекі були безтурботні часи «Нової Тевтонії», коли всі її члени, натхненні взаємною приязню, пили пиво і співали пісень. Тут, у цьому суворому житті, не було більше хоробрих товаришів по чарці, які завдавали один одному чесних рубців; тут підступні конкуренти старалися вхопити один одного за горлянку… «Я не придатний для цього жорстокого часу, — думав Дідеріх, кладучи до рота марципана і мрійно дивлячись на вогні різдвяної ялинки. — Адже я, безперечно, добра людина. Навіщо ж вони втягують мене в такі погані історії, як оцей процес, і цим завдають такої шкоди моїм діловим стосункам, що я, о боже мій! не зможу навіть заплатити за замовлений мною голандер». При цій думці йому мов за шкуру снігом сипнуло, до очей підступили сльози, і щоб пані Геслінг, яка весь час тривожно поглядала на його стурбоване обличчя, не помітила їх, він тихцем скрався до темної сусідньої кімнати. Він сперся на рояль і, затуливши обличчя руками, заридав. За дверима Еммі і Магда сперечалися за пару рукавичок, а мати не наважувалася сказати, кому вони призначені. Дідеріх схлипував. Повна невдача в політиці, справах і коханні. «Що ж у мене лишилося?» Він відкрив рояль. Дрож пройняв його, він був такий безмежно самотній, що боявся чим-небудь порушити тишу. Звуки рояля полилися самі собою, руки рухалися майже несвідомо. Народні мелодії, Бетховен і студентські пісні впереміж лунали в півтемряві, наповнюючи її душевною теплотою і приємно затуманюючи свідомість. Якось йому здалося, що чиясь рука торкнулася його волосся. Може, це йому тільки почулося? Ні, бо на роялі зненацька звідкись узявся повний кухоль пива. Звичайно, мама! Шуберт, мила простота і затишок рідного дому… Настала тиша, але він не помітив цього, поки не пробив стінний годинник: минула ціла година.

— Так я відсвяткував різдво, — сказав Дідеріх і вийшов до рідних. Це все його втішило і підбадьорило. Сестри досі ще злостилися за рукавички, то ж він вилаяв їх за черствість і поклав рукавички до кишені, щоб обміняти їх для себе.

Всі дні свята були затьмарені турботами про голандер. Шість тисяч марок за новий патентований голандер Майєра! Цієї суми не було, і за наявних обставин не було й надій дістати її. Це була якась незбагненна лиха доля, гидкий опір людей і речей, що озлоблював Дідеріха. Коли Сетбіра не було, він грюкав віком бюрка і жбурляв на підлогу папки з листами. Нового господаря, який взяв кермо фабрики до своїх твердих рук, мали чекати нові починання, успіх повинен був прийти сам, події мали вгадувати наперед його бажання!.. Після вибухів гніву Дідеріх занепадав духом і вживав заходів на випадок катастрофи. Він поводився лагідно із Сетбіром: мабуть, старий і цього разу зможе допомогти. Він принижено просив також пастора Цілліха сказати своїм парафіянам, що проповідь, про яку говорило все місто, була скерована зовсім не проти нього, доктора Геслінга. Пастор з покаянним виглядом пообіцяв йому це під грізним поглядом дружини, яка підперла його обіцянку. Потім батьки залишили Дідеріха сам на сам з Кетхен, і він у своїй пригніченості був їм такий вдячний, що мало не освідчився їй. Слівце «так», готове злетіти з милих пухких губок Кетхен, було б усе ж таки успіхом, воно забезпечило б йому спільників в його боротьбі з ворожим світом. Але неоплачений голандер! Він проковтнув би чверть посагу… Дідеріх зітхнув: йому пора до контори. І Кетхен міцно стулила губи, яким так і не довелося вимовити заповітного слівця.

Тим часом треба було щось наважити, бо на голандер чекали з дня на день. Дідеріх сказав Сетбірові:

— Я б радив їм приставити його точно призначеного дня, бо інакше я без церемоній поверну їм його назад.

Але Сетбір нагадав, що звичайне право надає фабрикантам кілька пільгових днів. І хоч Дідеріх утратив самовладання, старий твердо стояв на своєму. А втім, машина прибула точно в призначений час. Вона ще не була розпакована, а Дідеріх уже гримів:

— Голандер занадто великий! Вони гарантували мені, що він буде менший від старого. Навіщо ж я його купив, коли я навіть місця не заощаджу!

І як тільки голандер був установлений, він став ходити навколо нього з метровою лінійкою.

— Він завеликий! Я не дам себе обдурити! Сетбіре, ви засвідчите, що він завеликий.

Але Сетбір з непохитною чесністю виправив помилку в Дідеріхових розрахунках. Сопучи від люті, Дідеріх пішов геть, щоб придумати новий план нападу. Він викликав Наполеона Фішера.

— Де монтажник? Хіба вони не прислали нам монтажника? — І він дав волю своєму обуренню. — Я ж обумовив це! — брехав він. — Вони, певно, розуміються на своїй справі! Платити по дванадцять марок на день за монтажника, який не з’явився. Хто тепер змонтує мені цю потвору?

41
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Манн Генрих - Вірнопідданий Вірнопідданий
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело