Вірнопідданий - Манн Генрих - Страница 30
- Предыдущая
- 30/100
- Следующая
Дідеріх запропонував:
— Давайте вже відтепер вважати себе — цю нашу трійку — за вузький виборчий комітет.
Ядасон заявив, що насамперед треба налагодити зв’язок з нецігським урядовим президентом фон Вульковом.
— Абсолютно секретно, — підморгнувши, додав бургомістр.
Дідеріх висловив жаль, що «Нецігська газета» — найбільший орган міста — йде на повідку у вільнодумних.
— Жидівська газета! — сказав Ядасон.
А місцева урядова газета не має в місті майже ніякого впливу. Та старий Клюзінг, власник гаузенфельдської фабрики, постачає папір для обох газет. Дідеріх вважав тому за можливе вплинути через нього на напрямок «Нецігської газети», в якій у того був пай. Треба його настрахати тим, що він може втратити урядову газету.
— Адже в Нецігу є ще одна папірня, — посміхаючись, сказав бургомістр.
Тут увійшла покоївка і заявила, що їй час накривати стіл до обіду. Пані зараз повернеться, «і пані капітанша теж», додала вона. Почувши цей титул, бургомістр зразу ж підвівся з місця. Проводжаючи гостей, він ішов з пониклою головою і, хоч випив багато, обличчя його було молочного кольору. На сходах він потягнув Дідеріха за рукав. Ядасон забарився, і чутно було приглушений вереск покоївки. На парадному ході вже лунав дзвоник.
— Любий пане докторе, — прошепотів бургомістр, — сподіваюся, що ви не зрозуміли мене неправильно. За всяких обставин я, звичайно, маю на увазі тільки інтереси міста. Звичайно, я далекий від того, щоб вжити заходів, в яких я не відчуваю підтримки організацій, що їх я маю честь очолювати.
Він багатозначно підморгнув. Дідеріх ще не отямився від подиву, як увійшли дами, і бургомістр, відпустивши його рукав, поспішив їм назустріч. Його дружина, змучена, з обличчям, зморщеним від турбот, ледве встигла привітати гостей: треба було розборонити дітей, які дубасили одне одного. Але її мати, ще молодява жінка, на голову вища від своєї дочки, суворо поглянула на почервонілі обличчя таких ранніх гостей. Потім з поставою Юнони вона попрямувала до бургомістра, який на очах у всіх начебто поменшав… Асесор доктор Ядасон уже втік, Дідеріх віддав належні поклони, на які не дістав відповіді, і поспішив услід за асесором. Але почувався він ніяково, тривожно озирався, не чув, що казав йому Ядасон, і раптом повернув назад. Йому довелося кілька разів сильно подзвонити, бо в домі стояв страшенний галас. Господарі ще стояли біля сходів, на яких з криком вовтузилися діти, і сперечалися між собою. Бургомістерша наполягала, щоб її чоловік поскаржився директорові на старшого вчителя, який погано поставився до їхнього сина. Капітанша, навпаки, вимагала, щоб він домігся для цього вчителя підвищення на старшого викладача, бо його дружина має дуже великий вплив у правлінні Віфліємського притулку для пропащих дівчат. Бургомістр благально простягав руки то до одної, то до другої. Нарешті, йому пощастило вкинути слово:
— З одного боку… — сказав він.
Але тут Дідеріх схопив його за рукав. Пробурмотівши численні пробачення на адресу дам, він одвів його набік і зашепотів з тремтінням у голосі:
— Шановний пане бургомістре, я б хотів запобігти всяким непорозумінням. Тому дозволю собі повторити, що я безумовно дотримуюся ліберальних поглядів.
Доктор Шеффельвейс нашвидку запевнив його, що переконаний в цьому, як і в своїх власних ліберальних поглядах. Дами вже кликали його, і Дідеріх вийшов з полегкістю на серці.
Ядасон чекав на нього, посміхаючись.
— Злякалися? Киньте! З нашим головою міста себе не скомпрометуєш, він завжди, як господь бог, — тягне руку за тим, хто сильніший. Сьогодні я хотів тільки встановити, як далеко посунулися його стосунки з фон Вульковом. Справа стоїть непогано, ми можемо вже на що-небудь зважитися.
— Будь ласка, не забувайте, — стримано сказав Дідеріх, — що я корінний міщанин Неціга і, звичайно, також ліберал.
Ядасон скоса глянув на нього.
— «Нова Тевтонія»? спитав він. І коли Дідеріх з подивом обернувся: — Як поживає мій старий друг Вібель?
— Ви знаєте його? Він був моїм лейб-буршем!
— Чи знаю я його? Ми з ним пуд солі з’їли!
Дідеріх схопив руку, яку простягнув йому Ядасон; вони міцно потисли один одному правиці.
— Он воно як?
— Авжеж, так!
І, взявшися під руки, вони пішли обідати до магістратського погрібця.
Там було безлюдно й напівтемно, для них засвітили газ, і, чекаючи на суп, вони почали перебирати спільних товаришів. Товстун Деліч! Дідеріх з точністю свідка розповів про його трагічну смерть. Першу склянку рауенталера вони мовчки присвятили його пам’яті. Виявилося, що Ядасон також спостерігав лютневі заворушення і тоді ж пройнявся повагою до влади, як і Дідеріх.
— Його величність показав таку мужність, — мовив асесор, — що не одному аж дух зайняло. Не раз я, далебі, гадав… — Він запнувся; вони з дрожем подивилися один одному в очі. Щоб позбутися жахливої думки, вони піднесли склянки.
— Дозволю собі… — сказав Ядасон.
— І за ваше, — підхопив Дідеріх.
А Ядасон:
— За дорогоцінне здоров’я ваших родичів!
А Дідеріх:
— Буду щасливий розповісти про це вдома.
Потім Ядасон, не звертаючи уваги на те, що його обід холоне, взявся докладно оцінювати кайзерів характер. Філістери, критикани і євреї можуть ганьбити його, скільки хочуть, але наш блискучий молодий кайзер — найіндивідуальніша особа, людина пориву і надзвичайно оригінальний мислитель. Дідеріх згадав, що він уже мав нагоду висловити те ж саме, і задоволено кивнув головою. Він сказав собі, що зовнішній вигляд часом оманний і що істинно німецький напрям думок не обов’язково залежить від величини вух. Вони випили за щасливий кінець боротьби, за трон і вівтар, за перемогу над крамолою в усіх її формах і виявах.
Таким чином розмова знов торкнулася становища в Нецігу. Вони обидва вважали, що новий націоналістичний дух, який слід було б запровадити в місті, не потребує ніякої програми, крім імені його величності. Політичні партії, як сказав сам кайзер, — це старий мотлох. «Я знаю тільки дві партії: ту, яка за мене, і ту, яка проти мене», — сказав він, і так воно є. В Нецігу, на жаль, переважає ще та партія, яка проти нього, але становище скоро зміниться, за допомогою — Дідеріх щодо цього не мав сумніву — Товариства воїнів. Ядасон, який не був його членом, узявся, проте, познайомити Дідеріха з керівними особами Товариства. Насамперед з пастором Цілліхом, Ядасоновим товаришем по корпорації, справжнім німцем. Вони підуть до нього відразу ж по обіді. Вони випили за його здоров’я. Дідеріх випив також за здоров’я капітана, того самого, який із суворого начальника став його найкращим другом.
— Рік військової служби — це все ж таки той рік, що його я менш за все хотів би викреслити з мого життя.
І зразу, вже дуже розчервонілий, вигукнув:
— І ці демократи хочуть спаплюжити нам такі високі спогади!
Старий Бук! Зненацька Дідеріха охопила лють, він замурмотів:
— Ця людина хоче перешкодити нашій вірній службі, він каже, що ми — раби! Бо він колись брав участь у революції…
— Та це й неправда, — сказав Ядасон.
— За це і всіх нас треба скарати на смерть? Шкода, що вони йому голови не відтяли!.. Од Гогенцоллернів, бачте, мало пуття…
— Йому — безперечно, — сказав Ядасон і випив добрий ковток.
— Але я заявляю, — вигукнув Дідеріх, крутячи білками, — що я слухав цю блюзнірську маячню тільки для того, щоб пересвідчитися, якого він тіста книш. Я беру вас за свідка, пане асесоре! Якщо старий інтриган будь-коли посміє твердити, ніби я його друг і схвалював його мерзенні образи на адресу величності, я беру вас за свідка, що я вже сьогодні протестував проти цього.
Піт виступив у нього на лобі, коли він згадав про будівельну інспекцію і про допомогу, яку обіцяв йому подати старий Бук у цій справі… Зненацька він жбурнув на стіл маленьку, майже квадратову книжечку і зайшовся глумливим сміхом.
— Він ще й вірші пише!
Ядасон перегорнув кілька сторінок. «Спортивні пісні», «З полону», «Слава республіці!» і «Лежав край ставу хлопчик, і я його жалів…». О, це правда, всі вони жалюгідні. Піклування про каторжників і розхитування підвалин. Сентиментальний бунт. Підозрілі погляди і м’якотілість. Ми, дякувати богові, не такі.
- Предыдущая
- 30/100
- Следующая
