Бандурист - Боровиковський Левко Иванович - Страница 1

• 1/1

      Боровиковський Левко ?

             БАНДУРИСТ

На дереві жовкне по осені лист.

Свій вік переживши, сідий бандурист

Підвіконню пісні співає.

Біжить чередою за ним дітвора,

Сідого проводять з двора до двора,

А дід на бандуру їм грає:

Під звонкії струни гетьмани встають,

І прадіди в струнах бандури живуть,

І дишуть холодні могили:

Бринчать,— як козаки боролись з врагом.

І як під широким московським орлом

Козаки нагрілись, спочили.—

Ті давні набіги, ті давні борби

Остались у головах старців сідих —

Там дідівська давність схована.

Дід строїть бандуру; пробіг по струнах —

І струни говорять в костистих руках,—

І старець співа про Богдана:

«Обріс мохом сірий камінь, в полі лежачи,

Зажурились козаченьки, дома сидячи.

Дім — пан робочому;

Козакові охочому —

В полі погулять!

В полі погулять!

Закрякали ворононьки над Батурином,

Їдуть козаки на радоньку з паном гетьманом.

Кра! Кра! — з сього краю

Козак піде по Дунаю —

Будем проводжать! 

Будем проводжать!

Розпустилися парості в ясної зорі,

Затрубили в жерстяний ріг в гетьманськім дворі.

Блись! Блись! — зірка встала,

Світлий волос розчесала:

Мирові не буть!

Мирові не буть!

Заіржали кониченьки у ясел стоя,

Зготовлена козаками дорожня зброя.

Спис, шабля гостренькая,

І рушниця цілкенькая,

І козацький кнут. 

Мирові не буть!

Мирові не буть!

Задзвонили в Батурині у великий дзвін:

Прощається із Богданом ввесь гетьманський двір

Йде рада за гетьманом —

За Богданом добрим паном

В поход проводжать.

В поход проводжать.

Закричали сірі гуси, в вирій летючи;

Заспівали козаченьки, в похід ідучи,—

Крик! Свист! Музика грає;

В вітрі короговця має;

Коники іржать.

Коники іржать.

Кругом поле широкеє рястом зацвіло:

Не ряст — військо гетьманськеє у похід вийшло.

Під ним земля дрижить;

Курява стовпом стоїть,

Хмари вслід ідуть. 

Хмари вслід ідуть.

Попереду сам Богданко конем виграє;

Він до синього до моря степом прямує —

Ідуть моря оглядати,

Жупанів набирати,

Грошей нагрібать! 

Грошей нагрібать! 

Тричі місяць роги зводив, тричі полоскавсь:

З козаками додомоньку гетьман не вертавсь.

Батурин снігом вкрився;

Десь Богданко забарився —

Додому нема.

Додому нема.

На четвертий жерстяний ріг в полі заревів:

То Богданко із походу веде козаків —

Звісивши головоньку,

Ідуть коні додомоньку,

Козак утомивсь.

Козак утомивсь.

Віталися козаченьки дома з батьками;

А на дворі на гетьманськім музики грали;

Козаки сходилися,

Сріблом, злотом ділилися,

Пили, гуляли. 

Пили, гуляли.

Після зими й негодоньки зацвіли садки;

Після війни — відпочили дома козаки:

Козак світом мутить;

Дома п’є та уси крутить —

Та все не ґуля!»

Та все не ґуля!»

                Село Милюшки, 1830.

• 1/1