Українські народні казки - Автор неизвестен - Страница 3

• Предыдущая
• 3/8
• Следующая

- Та й забарилась ти, лисичко! Я вже і на осику лазив, усе визирав, чи скоро ти прибіжиш.

Дуже здивувалась лисичка, аж рота роззявила:

- Чи то ж видано! - каже.

І більш не сміялася з рака.

Двоє котиків веселих добули собі хитро-мудро гру­дочку сиру. Одбігли з ним подалі й почали радитися, як його краще поділитися. Та ще й поділитися так, щоб не було кривди ні тому, ні тому,- щоб якраз по правді рівнесенько розділити.

Один котик і каже:

- Давай поділимо отак, упоперек!

А другий каже:

- Ні, розділимо краще вздовж!

Отак і сперечаються. Коли це біжить лисичка. Поба­чила вона котиків, угледіла грудочку сиру, зупинилася та й питає:

- А що тут у вас таке? Про що сперечаєтеся?

- Так і так,- розказують котики,- ось не знаємо, як нам краще поділити грудочку сиру.

- Е,- каже лисичка,- це можна дуже добре зро­бити! Ось дайте, я вам поділю!

Котики й оддали їй грудочку сиру, щоб вона розді­лила. Лисичка переломила грудочку сиру надвоє, а далі й каже:

- Ні, оцей шматочок - більший, треба порів­няти!

Та й над’їла один шматочок.

- А тепер,- каже,- оцей більший, треба його трішки підрівняти, щоб по правді було! Не можна ж, щоб котромусь із вас кривда була!

І знов над’їла. Та так рівняла, рівняла,- то той шматочок над’їсть, то той,- поки стало два зовсім ма­леньких шматочки.

- Ну,- каже лисичка,- оце ж маєте тепер уже зов­сім однаковісінькі шматочки, хоч і на важницю покла­діть!

- Ну, добре,- кажуть котики,- але ж ти бага­то нашого сиру з’їла! За що ти стільки нашого добра взяла?

- Як - за віщо?! - одказала лисичка.- А я ж вас поділила!

Були собі дід та баба. От раз у неділю баба спекла пиріжків з маком, повибирала їх, поскладала в миску та й поставила на віконці, щоб прохололи. А лисичка бігла повз хатку та так нюхає носом; коли чує - пиріжки пахнуть. Підкралась до вікна тихенько, вхопила пиріжок моторненько та й подалась. Вибігла на поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його та й біжить.

От біжить, а хлопці товар женуть.

- Здорові були, хлопці!

- Здорова, здорова, лисичко-сестричко!

- Проміняйте мені бичка-третячка за маковий пиріжок!

- Де ж таки - бичка за пиріжок.

- Та він такий солодкий, що аж-аж-аж!..

Таки знайшла одного,- проміняв.

- Глядіть же,- каже,- хлопці, не їжте пиріжка, аж поки я зайду в ліс!

Та й побігла і бичка гоном погнала.

Ті підождали, поки вона сховалась у лісі, тоді до пиріжка,- аж там сміттячко...

А лисичка тим часом пригнала бичка у ліс, прив'язала його до дуба, а сама пішла рубати дерево на саночки.-Рубає та й приказує :

- Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!

Нарубала дерева, зробила саночки, запрягла бичка, сіла та й їде. Аж біжить вовк-панібрат.

- Здорова була, лисичко-сестричко!

- Здоров, вовчику-братику!

- А де це ти взяла бичка-третячка та саночки?

- От, де ж там! Бичка заробила, саночки зробила та й їду.

- Ну то підвези ж і мене!

- Куди я тебе візьму? Ти мені саночки поламаєш!

- Ні, не поламаю, я тільки одну лапку покладу.

- Та клади вже, ніде тебе діти.

От вовк і поклав лапку. Від'їхали трохи, вовк і каже:

- Покладу я, лисичко-сестричко, і другу лапку.

- Е, вовчику-братику, ти мені санки поламаєш!

- Ні, не поламаю.

- Ну, клади!

Вовк і поклав. Їдуть, їдуть, коли це - трісь!

- Ой, лишенько,- каже лисичка,- санки тріщать!- Та ні, лисичко, то в мене кісточка хруснула.

Ну, дарма,- їдуть... А вовчик знову:

- Покладу я, лисичко-сестричко, і третю лапку.

- Та де ти її кластимеш? Тати мені зовсім санки поламаєш! Та ні, чого б вони ламалися?

- Та вже клади!

Тільки поклав, а саночки знову - трісь-трісь!

- Ей, вовчику, саночки тріщать! Злазь, бо поламаєш!

- Та де там вони тріщать! Що ж бо ти, лисичко-сестричко, вигадуєш? То я горішок розкусив.

- Дай же й мені!

- Так останній.

Проїхали ще трохи.

- Ой лисичко-сестричко, сяду я й увесь!

- Та куди ти сядеш? Тут ніде тобі й сідати!

- Та я зібгаюсь так, що поміщусь.

- Та ти мені санки зовсім поламаєш! Чим же я тоді дровець привезу?

- От-таки, чого я поламаю? Я легенький. Сяду я, лисичко-сестричко, бо притомивсь. Я помаленьку.

- Та вже сідай.

От він вліз зовсім у саночки, та тільки сів, а санки - трісь-трісь-трісь! Так і розсипались.

Давай тоді його лисичка лаяти:

- А щоб тобі добра не було, капосний вовцюгане! Що це ти мені наробив!

Лаяла його, лаяла, а тоді:

- Іди ж тепер та рубай дерево на санчата!

- Як же його рубати, лисичко-сестричко, коли я не вмію і не знаю, якого треба дерева?

- А, капосний вовцюгане! Як санчата ламати, так знав, а дерево рубати, то й ні! Кажи: «Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!»

Пішов вовк. От увійшов він у ліс та й почав:

- Рубайся, дерево, криве й криве! Рубайся, дерево, криве й криве!

Нарубав, тягне до лисички. Глянула та, аж воно таке корячкувате, що й на полицю в плуг не вибереш, не то на полозок. Давай вона його знову лаяти:

- Нащо ж ти такого нарубав!

- Коли воно таке рубається!

- А чом же ти не казав так, як я тобі веліла?

- Ні, я так саме й казав: «Рубайся, дерево, криве й криве!»

- Ну і дурний же ти який і до того недотепний! Сиди ж тут, бичка погляди, а я сама піду нарубаю!

Пішла вона.

А вовк сидить сам собі, та так йому хочеться їсти! Почав він перекидати, що було в санчатах,- ні, нема ніде нічого. Думав, думав та й надумав: «З'їм бичка та й утечу!»

Приходить лисичка...

- Ну, стривай, вовцюгане! Я ж тобі це згадаю!

Та й побігла шляхом. Біжить, коли це іде валка запізнілих чумаків з рибою.

Вона впала серед шляху і ноги відкинула - притаїлась, мов нежива.

Чумаки зараз її й побачили:

- Дивіться, хлопці, яка здорова лисиця лежить!

Обступили її, перевертають. Треба взяти - дітям шапочки будуть. Кинули її на задній віз і знову рушили.

Ідуть попереду, а лисичка-сестричка бачить, що вони не дивляться, і давай кидати рибку з воза. Кидає та й кидає по рибці на шлях, усе кидає... Накидала багато та нишком і зіскочила з воза. Чумаки поїхали собі далі, а вона позбирала ту рибу, сіла та й їсть.

Зирк - аж вовк-панібрат біжить.

- Здорова була, лисичко-сестричко!

- Здоров!

- А що це ти робиш, лисичко-сестричко?

- Рибку їм.

- Дай же й мені!

- Отак! Я скільки морочилась, ловила та й віддай! Піди сам собі налови!

- Та як же я наловлю, коли не вмію? Хоч навчи, як її ловити!

- Та як же ловити? Піди до ополонки, встроми хвоста в ополонку і сиди тихенько та й приказуй: «Ловися, рибко, велика й маленька!» То вона й наловиться.

- Спасибі за науку!

Побіг вовк мерщій на річку та до ополонки, та хвіст в ополонку...

- Ловись,- каже,- рибко, велика та все велика! Ловись, рибко, велика та все велика! Ловись, рибко, велика та все все велика!

Не хочеться йому малої. А мороз надворі такий, що аж шкварчить! Лисичка ж бігає по березі та все:

- Мерзни, мерзни, вовчий хвосте! Мерзни, мерзни, вовчий хвосте!

А вовк:

- Що ти, лисичко-сестричко, кажеш?

- Та то ж і я кажу: ловися, рибко, велика й мала!

- Ану й я так: ловися, рибко, велика та все велика!

Ворухнув вовк хвостом - важко вже. А лисичка:

- Ото вже рибка почала чіплятися.

Трохи згодом:

- Ану, вовчику, тягни!

Вовк як потяг, а хвіст уже прикипів до ополонки,- не витягне. А вона його ще й лає:

- А, капосний вовцюгане, що ти наробив?! Бач, казав: «Ловися, рибко, велика та все велика»,- от велика начіплялася, тепер і не витягнеш. Треба ж тобі помочі дати,- побіжу покличу людей.

• Предыдущая
• 3/8
• Следующая