Пригоди Гекльберрі Фінна - Твен Марк - Страница 23

• Предыдущая
• 23/70
• Следующая

- Що там таке?

- Пліт, - відповів я.

- Ти також з нього?

- Так, сер.

- Чоловіки є на ньому?

- Тільки один, сер.

- Слухай-но, цієї ночі втекло п'ять негрів, он звідти, трохи вище закруту. Той чоловік, що в тебе на плоті, білий чи чорний?

Я не зміг відповісти їм відразу. Хотів був, але слова застрягли в горлі, й мені заціпило зовсім. Секунду чи дві я намагався зібрати всю відвагу й сказати їм усе, та мужності мені на те забракло - переполохався ще гірш, ніж кролик. Гай-гай, який же я легкодухий! Коли так, то годі вже й змагатися із самим собою; тож я махнув на все рукою й кажу:

- Білий.

- Гадаю, слід би поїхати самим та подивитись.

- Будьте такі ласкаві, - кажу я , - адже ж там мій татусь. Може, ви допоможете мені підтягти пліт до берега, отуди, де блимає вогник? Татко слабі, і мати також, і Мері Енн...

- Ого, сто чортів! Нам ніколи, хлопче. А втім, гадаю, допомогти треба б. Берися ж добренько за своє весло, та й попливемо туди хутчій.

Я взявся за своє весло, а вони почали жваво веслувати. Потім, як ми двічі чи тричі змахнули веслами, я сказав - Татко хто й зна як дякуватимуть вам за послугу, ось побачите! Всі забираються геть, коли я починаю просити, щоб допомогли мені дотягти пліт до берега, а сам я не зду жаю те зробити.

- Тьху, яка підлота! Дивно, дуже дивно!.. А скажи-но, хлопче, що там скоїлось із твоїм батьком?

- З ним... У нього... Та то пусте, нічого...

Вони покинули веслувати. До плоту було вже недалечко. Перший сказав:

- Хлопче, ти брешеш! Що саме скоїлося із твоїм тат ком? Кажи правду! Тобі ж буде ліпше.

- Я скажу вам правду, сер. Чисту правду, та тільки не кидайте нас, будьте такі ласкаві! В нього... в нього..

Джентльмени, ви могли б пропливти вперед, а я кинув би вам тоді кодолу, і вам не довелося б навіть близько під'їздити до плоту. Прошу вас, зробіть ласку.

- Повертай човна назад, Джоне, повертай човна назад! - скрикнув перший.

Вони повернули човна в інший бік.

- Тримайся від нас далі, хлопче, - проти вітру. Сто чортів! Чого доброго, вітер ще нанесе заразу! В твого тата віспа, і ти це чудово знаєш. Чом же ти не сказав нам того відразу? Ти хочеш, щоб пошесть затруїла всю місцевість?

- Атож, - кажу я, захлинаючись від плачу. - Я досі й казав усім щиру правду, а вони тоді тікали від нас і кидали нас напризволяще.

- Бідолаха! Бачу, тобі непереливки, хлопче. Нам тебе дуже шкода, та тільки, хай йому дідько, розумієш, теє... бач, ми не маємо охоти, щоб на нас віспа напала. Слухай-но, я тобі скажу, що треба зробити. Краще не пробуй сам підводити пліт до берега, бо ще, чого доброго, порозбиваєш усе на гамуз. Раджу тобі пропливти ще миль із двадцять униз за водою аж до міста, що стоїть на лівому березі. Сонце на той час уже підіб'ється височенько, і, коли ти проситимеш допомоги, просто так і кажи, що у вас на плоті не все гаразд, усі мовляв, нездужають, застудилися, мовляв, і в них гарячка. Та не будь дурнем, а то люди знову здогадаються, в чому річ. Ми бажаємо тобі добра, отже, й ти зроби ласку, відведи свого плота від нас іще миль на двадцять нижче, зроби таку ласку. Там, де ото вогник блима, не варт і приставати - тамечки тільки лісний склад стоїть та й більш нічого. Слухай, батько твій, звичайно, нужденний, і йому зараз, мабуть, не з медом. Дивись - ось золота монета в двадцять доларів! Я кладу монету на цю дошку, а ти візьмеш її, коли дошка підпливе до тебе. Це, звісно, підло з нашого боку, що ми не подаємо тобі допомоги, але, їй же богу, я не наважуюся жартувати з такою недугою, як віспа, сам розумієш.

- Стривай, Паркере, - сказав другий. - Ось іще двадцять, поклади і їх на дошку від мене. Прощавай, хлопче! Ти так і зроби, як містер Паркер тобі радить, тоді все вийде на добре.

- Авжеж, синку! Ну, прощавай, прощавай! Якщо стрінеш де втеклих негрів, клич кого-небудь собі на допомогу та хапай їх. Матимеш за це грубі гроші.

- Прощавайте, сер, - сказав я . - А втеклих негрів я не промину, покладіться на мене.

Бони поїхали далі, а я переліз на пліт, почуваючи себе дуже погано, бо я знав, що роблю негаразд, і розумів, що й не навчуся ніколи діяти як слід; людина, якої змалечку не навчили того, обов'язково пуститься берега при першій же нагоді, якщо хтось не допоможе їй устояти проти спокуси. Поміркував я хвилину та й кажу сам до себе: а коли б ти вчинив як слід та виказав би Джіма, то як би себе почував? Краще, ніж зараз? Ні, кажу, почував би себе погано - так само погано, як і зараз. Гаразд, кажу, то на якого ж то біса намагатися робити все як належить, коли від того самі турботи, а коли чиниш не як слід, то й турбот не маєш ніяких, а нагорода так чи так однакова. Я відчув, що зайшов у безвихідь. Не міг на це відповісти. А через те вирішив більше не сушити собі над тим голови, а поводитися завжди так, як здаватиметься зручніше.

Я заглянув до куреня. Джіма там не було. Я роздивився довкола, але його не було ніде. Я гукнув:

- Джіме!

- Осьдечки я, Геку. Вони вже щезнули з очей? Не балакай так голосно.

Він ховався в річці під стерновим веслом, вистромивши з води тільки носа. Я сказав йому, що їх уже не видно, тоді він видряпався на пліт і промовив:

- Я чув усе, про що ви гомоніли, та й пірнув у річку.

Хотів був пливти до берега, якби їм стукнуло в голову на наш пліт перелізти. А коли б вони забралися звідси, я приплив би знову назад до плоту. Ну й до чого ж хитро ти їх у дурні пошив, Геку! Який же ти спритний! А знаєш, синку, як на мене, то саме це й урятувало старого Джіма. Старий Джім ніколи тобі цього не забуде, голубе.

Далі ми заговорили про гроші. Двадцять доларів на брата - то непоганий здобуток. Джім сказав, що з такими грішми можна їхати пароплавом на палубі і грошей нам стане до вільних штатів. Він сказав, що двадцять миль для плоту - то дрібниця, але він хотів би, щоб ми були вже там.

Удосвіта ми пристали до берега, і Джім постарався якнайкраще сховати наш пліт. А тоді цілий день зав'язував в клунки наші манатки, готувався покинути пліт.

Увечері того ж таки дня, близько десятої години, ми побачили вогні якогось міста, що лежало у закруті на лівому березі річки.

Я поїхав у човні розпитатися, що то за місто. Аж тут назустріч мені чоловік пливе човном, наставляючи пере-мета. Я під'їхав близенько й запитав:

- Скажіть, добродію, це місто - Каїр?

- Який у біса Каїр! Чи ти часом не з'їхав з глузду?

- А що ж то за місто, добродію?

- Коли тебе це цікавить, рушай туди і запитай. А якщо стовбичитимеш у мене перед очима хоч півхвилини, дістанеш від мене доброго гостинця!

Я повеслував до плоту. Джім був страшенно розчарований, але я його потішив, запевняючи, що найближче місто буде Каїр.

На світанку ми проминули ще одне місто, і я вже зібрався був поїхати на вивідки, але виявилося, що берег тут високий, отже, я не поїхав. Джім казав, що навколо Каїра місцевість низинна. А я про те й забув. На день ми пристали до зарослого острівця, ближче до лівого берега. Я щось почав підозрювати. Джім також. Я сказав:

- Може, ми проминули Каїр у тумані тої ночі?

А він на те:

- Та що там казати, Геку. Бідолашним неграм, мабуть, так на віку написано. Я знав, що гадюча шкура ще дасться нам узнаки.

- Було б мені не дивитися на ту шкуру, Джіме! Краще б вона мені й на очі не наверталася.

- Пусте, Геку, ти ж не знав. Годі себе картати.

Коли розвиднілося - лишенько! - попід берегом зовсім виразно плескотіла світла вода Огайо, а ген далі починалася каламутна вода - наша стара Калабаня. Отже, на Каїр годі сподіватися.

Ми з Джімом порадилися, що нам робити. На берег не можна було й потикатися, і пливти плотом проти води ми також не могли. Лишалося одне - чекати, поки стемніє, а тоді рушати назад у човні й покластися на добру долю. Отож цілий день ми відсипалися в гущавині серед осокорів, щоб набратися сили, та коли вже присмерком підійшли до плоту, то побачили, що човен наш зник!

• Предыдущая
• 23/70
• Следующая