Выбери любимый жанр

Небезпечнi мандри - Адамс Ричард - Страница 66


Изменить размер шрифта:

66

— Ой, о-о-ой!.. Хізентлай сказала, що великий птах нападе на вартових Оусли, а ми втечемо під час переполоху… — задихаючись, вимовила Нельтільта.

— Кажеш, птах нападе на вартових? — вражено перепитав Звіробій. — Ти не брешеш? Який такий птах?

— Не знаю… Нічого не знаю! — видихнула Нельтільта. — Цей новий офіцер… Хізентлай сказала, що він наказав птахові…

— А що ти, Кервелю, знаєш про того птаха? — обернувся Звіробій до Кервеля.

— Я вже доповідав про птаха, пане! — відповів Кервель. — Ви ж пам’ятаєте, пане…

Цієї миті біля входу в нору Ради зчинився шум, і крізь натовп проштовхався наперед Гравілат.

— Новий офіцер, пане, — закричав він, — Тлайлі втік! І прихопив із собою купу кролиць із нашої мітки! Накинувся на Бартсію і перебив йому лапу! Чорнобіль і собі дременув за ним! А ми не змогли їх зупинити! Сам не знаю, скільки їх утекло! Це все Тлайлі, це він таке заварив!

— То це Тлайлі? Емблеєр Фрітх, я видряпаю йому очі! — заволав Звіробій. — Кервель, Вербена, Гравілат і ви двоє, за мною! Куди він подався?

— Вниз схилом, пане! — відповів Гравілат.

— То веди показуй, куди він побіг! — звелів Звіробій.

Перейшовши Кріксу, ефрафанські офіцери були зупинились, налякані мерехтливим сяйвом блискавок і зливою, але вигляд генерала здався їм ще грізнішим за грозу. Вони затупотіли, даючи сигнал тривоги, й поскакали за Звіробоєм до залізниці. Дуже скоро вони натрапили на криваві сліди, яких ще не змив дощ, і помчали до ясена, що височів над кущами живоплоту.

* * *

Кучма пройшов попід аркою на другий бік, сів на задні лапи й роззирнувся. Ні Ліщини, ні Кегаара ніде не було видно. Вперше за весь час, відколи він кинувся на Бартсію, Кучма відчув невпевненість і тривогу. Може, Кегаар так-таки й не зумів розшифрувати його загадкове послання? Чи, може, яка біда спіткала Ліщину з товариством? Що коли вони погинули чи розбіглися хто куди, й ніхто не зустріне його з кролицями? Тоді втікачі приречені будуть блукати полями, аж поки їх схопить який-небудь патруль,

— Ні, не бути цьому! — сказав сам собі Кучма. — В гіршому випадку переправимося через річку й спробуємо сховатися в лісі.

Він вернувся до кролиць, що чекали, скупчившись під аркою. Вигляд у більшості був збентежений. Хізентлай обіцяла, що їх оборонятиме великий птах і що новий офіцер застосує таємну хитрість, щоб уникнути погоні, хитрість, перед якою безсилий буде навіть сам генерал. А нічого такого не трапилось. Шубки їхні промокли…

— Вперед! — скомандував Кучма. — Тут уже недалеко бігти, а там ми будемо в безпеці. Всі за мною!

Кролиці рушили за ним як одна. «Як тут не згадати добрим словом ефрафанську дисципліну!» — похмуро подумав Кучма, дивлячись, як вони без жодного нарікання вилізли з-під арки, потрапивши під немилосердний дощ.

Цією самою широкою стежкою, яку проклали трактори з ферми, Кучма три дні тому, попрощавшись з Лiщиною, йшов до Ефрафи… Тепер ця стежка стала грузькою, неприємною для кролячих лап, але принаймні вона вела просто до річки і на ній Кегаар швидше їх розгледить, якщо надлетить тим часом.

Кучма побіг швидше, але раптом помітив, що його наздоганяє якийсь кріль.

— Стій, Тлайлі! — закричав той. — Що ти тут робиш? Куди біжиш?

Кучма й раніше майже не сумнівався, що Горицвіт їх наздожене, й мав намір убити його, якщо дійде до сутички. А зараз, дивлячись, як Горицвіт, незважаючи на дощ і грязюку, впевнено веде свій патруль із чотирьох солдатів і не збирається відступати перед переважаючими силами відчайдушних утікачів, Кучма тільки відчував жаль, що вони з Горицвітом опинилися у ворожих таборах. От коли б забрати Горицвіта з Ефрафи, взяти з собою!

— Облиш нас, Горицвіте! Не пробуй зупинити нас! Я не хочу завдавати тобі зла! — крикнув Кучма. А тоді до Чорнобіля, глянувши через друге плече: — Чорнобілю, збери кролиць докупи, а то патруль схопить тих, хто відіб’ється від гурту!

— Краще здавайся зразу! — кричав Горицвіт, усе так само біжучи поруч. — Хоч би куди ви подалися, я не відстану від вас, не спущу з ока! За вами женеться каральний патруль, я сам чув сигнал. Коли патруль прибуде сюди, тобі не вистояти проти них! Ти й зараз стікаєш кров’ю!

— Прокляття! — вигукнув Кучма, завдаючи йому удар передньою. — Ти теж стечеш кров’ю, перш ніж мене доконають!

— Тлайлі! Йде сам генерал! Генерал! Ой, лихо нам усім! — заголосила позаду Сесусіннан.

Кучма озирнувся. Йому відкрилось видовище, від якого могло затрепетати зі страху найхоробріше серце. Звіробій, випередивши своїх офіцерів, з’явився в прогоні арки. Гарчачи від люті, він ладен був сам-один накинутися на втікачів. Слідом за ним з-під арки вискочив каральний патруль. Кучма з одного погляду впізнав Кервеля, Гравілата й Жовтоцвіта. Там було ще кілька солдатів, але з-поміж них вирізнявся великий і лютий кріль — Кучма здогадався, що то Вербена, начальник ефрафанської поліції.

Цієї миті до нього долинув голос Чорнобіля:

— Не журіться, пане! Ви зробили все, що могли! Тільки трохи не поталанило нам. Поки нас доконають, ми самі вб’ємо двох-трьох ворогів! Дехто з цих кролиць теж битиметься на смерть!

Кучма квапливо потерся носом об скалічене вухо Чорнобіля й зайняв стійку оборонну позицію — сів на задні лапи, адже Звіробій був уже зовсім близько.

— Ти, задрипана скотинко! — закричав, надбігаючи, Звіробій. — Як ти посмів напасти на поліцая та скалічити його! Тут ми з тобою і порахуємось. Нічого тягти його назад до Ефрафи!

— Ах ти ж божевільний погонич рабів! — одрізав Кучма. — Ще побачимо, хто з ким порахується!

— Ну, досить лайки! — сказав Звіробій. — Гей, хто там? Вербено, Горицвіте, придушіть його! Решта — женіть кролиць назад до колонії! Арештованого лишіть мені!

— Ганьба тобі, Звіробою! Бачить Фрітх, ти не гідний називатися кролем! Хай Фрітх скарає тебе з усією твоєю смердючою розбишацькою Оуслою! — закричав Кучма.

Тієї миті блискавка, схожа на простерту сліпучу лапу з довгими й гострими кігтями, роздерла темне небо. В тому яскравому спалаху живопліт і далекі дерева немовби стрибнули вперед. Зараз же за блискавкою прогуркотів грім. І тоді стіною впала злива. Вмить земля покрилася водою, а над водною поверхнею замріла імла, утворена міріадами манюсіньких сплесків. Оглушені громом, наскрізь промоклі, неспроможні ворухнутись, кролі безвладно попригинались, притиснуті до землі шаленством зливи. У мозку в Кучми забринів мовби тоненький голос: «Це твоя буря, Тлайлі-ра! Скористайся нею!»

Захлинаючись, Кучма ледь підвівся і штовхнув Чорнобіля лапою:

— Нумо вперед! Скажи Хізентлай! Ми йдемо!

Він труснув головою, щоб глянути, бо вода заливала очі. Й побачив перед собою вже не Чорнобіля, а Звіробоя. Мокрий як хлющ, заляпаний грязюкою, генерал люто глипав очима і краяв рідку глину своїми пазурищами.

— Я вб’ю тебе власними лапами! — прогарчав Звіробій, вишкіривши свої довгі, мов пацючі, різці.

Стривожений Кучма пильно стежив за кожним його рухом. Він знав, що Звіробій постарається використати свою перевагу — більшу вагу; стрибне на нього, щоб зчепитися в ближньому бою. Отже, Кучмі слід було триматися на відстані й покладатися на свої кігті. Він незграбно ступнув назад і з жахом відчув, що його лапи ковзають по грязюці. Але чом Звіробій досі не стрибнув? І тоді Кучма збагнув, що Звіробій дивиться не на нього, а на щось понад його, Кучминою, головою. Раптом генерал відстрибнув назад, і тієї самої миті крізь оглушливий шум дощу залунало хрипке: «Ярк! Ярк! Ярк!»

Щось велике, біле вилось над самою головою генерала, а той крутився як міг, намагаючись прикрити голову.

Потім біла тінь шугнула вгору й розвернулася в смузі дощу.

— Пане Кучмо, ваші кролі тут!

Думки, звуки, образи завихріли в Кучминій голові, мов уві сні. Крізь дощову завісу він побачив, що Звіробій відступає серед своїх офіцерів, показуючи їм на канаву. Ось Чорнобіль ударив Горицвіта, й капітан кинувся тікати.

— Гей, Кучмо! Кажи, що нам робити! — загукав хтось на вухо.

66
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело