Небезпечнi мандри - Адамс Ричард - Страница 63

• Предыдущая
• 63/87
• Следующая

— Чудово, пане! Буду старатись, пане!

Знов запала тривала мовчанка. Тоді Звіробій спитав:

— Коли ти зустрівся з Хізентлай, вона розповіла тобі, чому її переведено в «Ліву задню»?

— Так, пане.

— Я не певен, чи вони вгамувалися. Зверни на це увагу, Тлайлі! Якщо вона розговориться, слухай уважно. Я хочу знати про їхні настрої.

— Гаразд, пане.

— У мене все! — мовив Звіробій. — Іди в свою мітку!

Кучма вийшов на поле. Але сильфлай уже наближався до кінця. Сонце сіло, гусли сутінки. Кегаара ніде не було видно. Кролі мітки під наглядом вартових почали спускатися в нори. Сидячи в траві, Кучма чекав, поки останній кріль щез у норі. Ні, ніде не видно Кегаара!

Поволі він пострибав до нори. При вході наштовхнувся на одного з поліцаїв, який став так, щоб Чорнобіль не думав вискочити на поле в ту мить, коли його забирали вниз.

— Геть з дороги, задрипаний кровососе! — кинув йому Кучма. — А зараз піди й донеси начальству! — і подався до свого лігва.

* * *

Коли погасло останнє світло в повитому імлою небі, Ліщина вкотре пробіг по твердій, голій землі під аркою, вийшов на північну сторону й сів наслухаючи. За хвилину його наздогнав П’ятий, і вдвох вони пройшли трохи полем у напрямку Ефрафи.

Було тепло й парко, пахло близьким дощем і дозріваючим ячменем. Поблизу було тихо й спокійно. Побачивши Ліщину й П’ятого в полі, до них із насипу злетів Кегаар.

— Ти певен, що Кучма сказав: сьогодні ввечері? — уже втретє спитав птаха Ліщина.

— Так! Погані справи! Може, вони схопили його — і кінесь пану Кушмі! — хрипко проговорив Кегаар.

— Я в цьому не певен, — заперечив П’ятий. — Я бачу хмари, чую грім. Уся Ефрафа схожа на дно бурхливої річки. Там може діятися що завгодно…

— А що з Кучмою — ти не бачиш? Що коли його уже вбили? Що коли його допитують…

— Ліщино! — мовив П’ятий. — Ліщино-ра! Тим, що ти сидітимеш тут потемки й тривожитимешся, ти йому не допоможеш. Може, ніякого лиха й не сталося. Може, щось йому перешкодило влаштувати втечу сьогодні. Так чи так, а сьогодні його вже не буде, і нашим кролям небезпечно лишатися тут. Хай Кегаар полетить туди завтра вранці й принесе нам вістку!

Вони вернулися під арку. Назустріч їм вибіг Срібний. Чути було, як неспокійно заворушилися в траві їхні товариші.

— Сьогодні вже нічого не буде, Срібний! — сказав Ліщина. — Треба вести всіх за річку, поки зовсім не стемніло.

— Ліщино-ра! — заговорив Чашечка, що нечутно наблизився до них. — Все буде… буде гаразд? Кучма прийде завтра, адже так?

— Звісно, прийде, і ми йому допоможемо, — запевнив Ліщина. — Та якщо він не з’явиться, Глао-роо, я сам піду в ту Ефрафу!

— І я піду з тобою, Ліщино-ра! — сказав Чашечка.

Кучма сидів у своєму лігві, підібгавши лапи й притиснувшись до теплого боку Хізентлай. Він тремтів, але не від холоду. Погано вентильовані нори їхньої мітки були повні задушливого передгрозового повітря. Нерви Кучми були напружені до краю. Відколи генерал Звіробій відпустив його, він заплутувався дедалі більше в страхах, споконвіку відомих усім змовникам. Що коли Звіробій знає ще щось про нього і його друзів, — окрім сказаного в недавній розмові? Безсумнівно, всі секретні відомості сходяться до нього. Звіробій знав, що Ліщинин загін прибув з півночі й перейшов залізницю. Знав про лисицю. Знав про чайку, яка в цю пору року повинна бути далеко звідси, й про те, що він, Кучма, зумисне наближався до неї. Знав, що Кучма подружив із Хізентлай. Скільки ж генералові треба часу, щоб зіставити всі ці факти й зробити один-єдиний можливий висновок? Може, він уже зробив такий висновок і тільки вичікує слушної нагоди, щоб арештувати Кучму?

Звісно, всі переваги на боці генерала… Він упевнено тримає в лапах усі нитки змови, в той час як Кучма, смішний у своїх незграбних спробах дорівнятися до свого могутнього ворога, наосліп продирається крізь непрохідні зарості, виказуючи себе кожнісіньким рухом! Як його знов поговорити з Кегааром? А якщо навіть пощастить передати вісточку через Кегаара, чи зможе Ліщина вдруге привести кролів до арки? Може, їх уже вистежив Горицвіт? Поговорити з Чорнобілем — запідозрять. Підійти до Кегаара — знов запідозрять. Хоч би що він зробив, хоч би куди ступнув, його таємниця, мов вода, витікала з безлічі дірочок, яких йому не заткнути!

Та найгірше було попереду…

— Тлайлі, — тривожно зашепотіла Хізентлай. — Може, ми втрьох, разом із Сесусіннан, утечемо цієї ночі? Ми зіб’ємо з ніг вартового біля виходу з нори й забіжимо далеко, поки за нами поженуться!

— Чому? — спитав Кучма. — Чому ти хочеш тікати негайно?

— Я так боюсь! Розумієш, ми з нею перед самим сильфлаєм розповіли подругам про план втечі. Всі були готові тікати, як тільки птах нападе на вартових, але нічого такого не сталось. Про план знають усі, й Нельтільта в тому числі, тож мине зовсім небагато часу, як Рада знатиме нашу таємницю. Звісно, ми з Сесусіннан сказали всім, що життя їхні залежать від їхньої витримки, що ми спробуємо втекти ще раз завтра. Зараз Сесусіннан коло них, обіцяла пильнувати. Але ж в Ефрафі неможливо втримати таємницю. Може, навіть серед тих кролиць, яким ми довірились, є вивідачка! Хоча, Фрітх свідок, ми дуже обережно вибирали… Нас можуть схопити ще до світанку!

Кучма спробував спокійно обдумати становище. Звісно, він легко зможе втекти з парою рішучих, тямущих кролиць. Але ж вартовий, якщо його не вбити, здійме негайно тривогу, й хтозна, чи вдасться поночі знайти дорогу до річки. А якщо вдасться, то погоня може угнатися на ним через місток просто в гущу його сонних, непопереджених друзів. Отже, в кращому випадку він приведе а Ефрафи тільки дві кролиці, й це лише тому, що в нього не витримали нерви! Звідки Срібному та іншим знати, що тут твориться і що, йому, Кучмі, доводиться витримувати! Вони просто подумають, що він злякався і втік!

— Ні, ще є надія — ми не маємо права здаватись! — якомога лагідніше, але твердо мовив Кучма. — Це ти знервувалася від грози та довгого чекання. Я обіцяю тобі: завтра до цієї пори ти покинеш Ефрафу раз і назавжди, і твої подруги також! А зараз постарайся заснути трохи, щоб перегодом піти й підмінити Сесусіннан. Думай тільки про наші високі пагорби та щасливе майбутнє. Скоро, скоро кінчаться наші переживання!

Хізентлай задрімала поруч нього, а Кучма подумав, що, може, йому й не поталанить виконати свою обіцянку. Чи не розбудить їх на світанку поліція?

«Якщо по нас прийдуть, — вирішив він, — битимусь, доки мене роздеруть на шматки! Їм не зробити з мене другого Чорнобіля!»

* * *

Прокинувшись, він побачив, що Хізентлай пішла й він зостався один. Перша його думка була: чи не арештували її? Але ні — не змогли б вони арештувати Хізентлай, не розбудивши при цьому його! Мабуть, вона прокинулась і тихенько, не будячи його, пішла до Сесусіннан.

Було десь трохи перед світом, але задуха так і не розвіялась. Кучма кинувся тунелем до виходу. Вартовий Пристрітник, що понуро визирав з нори, обернувся до офіцера.

— Швидше б уже пішов дощ, пане! — сказав він. — А то. від цієї духоти-парноти аж трава кисне. Але навряд чи поллє до вечора!

— Не поталанило нашій мітці в останній день ранкового й вечірнього сильфлаю, — в тон вартовому відповів Кучма. — Піди розбуди капітана! А я повартую замість тебе.

Пристрітник пішов, а Кучма сів біля виходу, нюхаючи задушливе повітря. Ніщо не ворушилося на порожньому полі. Кучму пойняло бажання тікати! Він би вмить доскочив до арки. Можна було битися об заклад, що такого дня Горицвіт не піде дозором кругом Ефрафи. В таку погоду все живе у довколишніх полях та лісах заніміє під величезною задушливою лапою передгроззя.

— О Повелителю з вухами, всипаними зірками, порадь мені! — видихнув Кучма.

За спиною в нього почулась хода — це сторожа вела в’язня. В передгрозовій сутіні Чорнобіль виглядав ще нещаснішим і хворішим, ніж звичайно. Ніс його був сухий, блищали білки закочених очей.

Кучма зайняв своє звичне місце біля виходу, побачивши, що вже йде Кервель виводити мітку на сильфлай.

• Предыдущая
• 63/87
• Следующая