Виклик - Паттерсон Джеймс - Страница 18

• Предыдущая
• 18/56
• Следующая

— Капітан Татем слухає.

Пітер швидко розповів, хто він, і спитав, що трапилося з яхтою «Родина Данів».

— У тім-то й проблема, що ми самі достеменно не знаємо, — відповів Татем. — Нам відомо лише, що човен потрапив у сильний шторм, який минулої ночі пронісся над Атлантикою. Ми втратили з ними радіозв'язок приблизно о четвертій тридцять Східного поясного часу. Можливо, просто радіо вийшло з ладу.

— О Господи! — стиха вирвалося у Пітера.

— Гадаю, є всі підстави сподіватися на краще, містере Карлайл. Бо дві години тому ми отримали сигнал аварійного радіомаяка.

— А що це за маяк, якщо точніше? — спитав Пітер.

— Це радіомаяк аварійного визначення місцеположення, — пояснив йому Татем. — Він як система Лоджек, тільки для суден. Власне, саме завдяки цьому маякові ми вас і знайшли. Власниця човна, доктор Кетрін Дан, вказала пана Пітера Карлайла як контактну особу на випадок аварії. Ви є її адвокатом?

— Ні, я її чоловік. Стривайте, щось я не зовсім розумію… з моєю сім'єю все гаразд?

— Не можу сказати напевне, містере Карлайл. Але цей маяк приводиться в дію лише вручну. Хтось мав увімкну-

ти його. Ми пошлемо пошуково-рятувальну команду, як тільки-но зможемо.

В голосі Пітера з'явилися різкі нотки.

— Що означає — «тільки-но зможемо»?! Якого дідька ви й досі чекаєте?

— Шторм, містере Карлайл, — незворушно відповів Татем. — У тому районі, звідки надійшов сигнал, шторм іще не повністю ущух. Тому я не можу наразі послати туди рятувальну команду, аж поки не пересвідчуся, що її саму не доведеться рятувати.

— То коли ж шторм скінчиться? — спитав Пітер з нотками відчаю в голосі. — Які ваші розрахунки?

— Гадаю, це має статися незабаром.

— А що мені робити тим часом? Тобто чим я можу допомогти?

— Боюся, в даній ситуації — нічим. Вам лишається тільки чекати. Щойно ситуація зміниться і ми про щось дізнаємося, я вам неодмінно зателефоную.

Пітеру така відповідь видалась абсолютно недоречною. Наскільки він міг судити, казати людям, щоб вони зачекали, — це все одно що їм відмовляти, до того ж у досить нечемній формі. У нього виникло таке відчуття, наче з ним просто формально поговорили, щоб якомога швидше спекатися. А він просто шаленій, коли з ним обходилися таким чином.

Однак не було сенсу демонструвати цьому йолопові Та-тему всю силу свого вибухового характеру. Пітер чудово розумів, що йому не слід псувати стосунки з Береговою охороною. Бо він потребував їхньої підтримки.

— Капітане, не може бути, щоб не існувало якихось екстраординарних заходів, до котрих можна було б удатися в цій ситуації, — став обережно наполягати Пітер.

Татем глибоко і протяжно зітхнув.

— Не знаю, чи вірите ви в Бога, містере Карлайл, але можу запропонувати лишень один спосіб — молитву.

— Дякую капітане, це і справді дуже цінна порада, — сказав Пітер і став пригадувати, чи молився він хоч раз за останні двадцять років.

— Свята Матір Божа, — пробурмотів Джейк, вибираючись на палубу, як тільки скінчився шторм. — Оце розгром!

Кетрін та діти, всі й досі в рятувальних жилетах, піднялися слідом за ним. Вони почали озиратися довкола, і реакція їхня була приблизно такою самою, як і реакція Джейка. Як наслідок, Третя заповідь — «Не згадуй імені Господа Бога твого даремно» — була не раз порушена. А Марк узагалі нагадував платівку, яку заїло у програвачі.

— Святий Ісусе! Очам своїм не вірю! — повторював він раз у раз. І мав для цього всі підстави.

Адже палуба мала вигляд бойовища де-небудь в Іраку. Буквально на кожному кроці валялися дерев'яні тріски, коло стерна — розбиті навігаційні інструменти, а сплутані й натягнуті мотузки та линви, серед яких стирчали валики з сидінь, нагадували справжнісіньку смугу перешкод.

А коли всі вони поглянули вгору, то з'ясувалося, що ситуація є навіть гіршою, аніж їм здалося спочатку.

— Святий Ісусе! — знову сказав Марк. — Очам власним не вірю!

— Якщо не віриш своїм очам, то припини кликати бідолаху Ісуса, — обірвав його нарешті Джейк, але при цьому поплескав по плечу.

Страшенний удар, який усі вони відчули вночі під час шторму, виявився саме тим, чим, на думку Джейка, він і був, — ударом блискавки. Напевне, вона влучила прямісінько в щоглу, і саме цим пояснювався другий удар, що його відчули одразу ж після першого.

Верхню частину щогли як ножем зрізало! Перебило навпіл. І з висоти кількох десятків футів знесений блискавкою шматок з усього розмаху гепнувся об палубу, радше об те, що від неї лишилося.

Саме ці нові обставини і змусили Джейка увімкнути аварійний радіомаяк. Так, їм поталанило пережити шторм, але Джейк усвідомлював, що без щогли подальша подорож на «Родині Данів» фактично унеможливлюється. До того ж за даних обставин їхній відпочинок скінчився не так уже й кепсько. Все могло бути значно гірше.

І тепер, стоячи на палубі при денному світлі, Джейк переконався, що його рішення вирушити в подорож разом із Кетрін та дітьми було правильним.

— Дядьку Джейк, а коли сюди прибудуть рятувальники? — спитав Ерні. — Скоро чи ні?

— Мабуть, Береговій охороні довелося трохи почекати, поки шторм піде з цього району, — відповів він. — Але вони обов'язково прибудуть, як тільки зможуть.

— А ти певен? — спитала Керрі, не переконана його словами. Вона виглядала трохи блідішою, ніж зазвичай.

— Так, я певен, що вони тут з'являться. Вони дізналися, що у нас проблеми. А ці люди досить ефективно виконують свої обов'язки.

— Краще б вони не барилися! — мовив Марк, і досі витріщаючись на залишок щогли. Закіптюжена згори, вона скидалася на великий обгорілий сірник.

Джейк іще раз заспокоїв дітей, а сам стурбовано поглянув на Кетрін. Усі вони під час шторму боролися за своє життя, але Кетрін виглядала наразі найбільш стомленою і шокованою.

— Ти як — нормально? — спитав він її.

Вона кивнула — і для всіх це був просто кивок. Звичайний кивок. Але Джейк побачив у ньому дещо більше. Він умів читати поміж рядків. Кетрін боролася не лише зі страхом, їй довелося боротися і з почуттям провини. Морська подорож — це була її ідея. І її помилка.

Джейк усе збагнув, швидко й одразу.

Його погляд ковзнув від Кетрін до дітей, які виглядали одне нещасніше від одного. Я не виконую своїх обов'язків, раптом промайнуло йому в голові.

Він же й досі капітан, відповідальний за їхній добробут і самопочуття, а такий поганий приклад їм дає! Після восьмигодинної виснажливої та відчайдушної боротьби за життя про відчай і зневіру не могло бути й мови. Вони мають почуватися щасливими. А якщо добре подумати, то не просто щасливими. Вони мають веселитися! Бо вони пережили шторм і лишилися живими!

Ну то й що, що яхта фактично знищена? Вони ж цілі й неушкоджені, еге ж? Невдовзі завдяки радіомаяку сюди прибудуть рятувальники, і всі вони, співаючи й танцюючи, помандрують собі назад, додому.

— Що ж нам тепер робити? — спитав Ерні.

На обличчі Джейка розпливлася сліпуча посмішка. Він прекрасно знав, що робити.

Пустотливо усміхаючись, Джейк кинувся до Ерні, вхопив його за жилет і рвучко підняв високо угору.

— Питаєш, що нам тепер робити, малий? — сказав він. — Ми трохи поплаваємо — ось що ми будемо робити!

— Р-р-р-аз! — вигукнув Джейк і пожбурив Ерні через поруччя.

— Ні-і-і-і! — заверещав хлопчина й картинно плюхнувся у воду, здіймаючи купи бризок.

Марк та Керрі весело зареготали, а Кетрін кинулася до краю борта. Вона не сумнівалася, що Ерні буде плакати, а може, і впаде в істерику після такого грубого жарту Джейка — якщо це взагалі можна назвати жартом. Хтозна, що наверзлося йому на думку.

Та Ерні почувався прекрасно. Навіть більше ніж прекрасно. Він радісно хихотів, і на тлі жовтогарячого жилета його усмішка сіяла сліпучо-білими зубенятами. Поглянувши на човен, малий жартівливо пригрозив Джейку кулачком. А потім він почав дуріти і хлюпатися, веселячись донесхочу.

• Предыдущая
• 18/56
• Следующая