Гаррі Поттер і таємна кімната - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 87

• Предыдущая
• 87/88
• Следующая

Гаррі увесь той час дивився на Добі. Ельф витворяв щось дуже дивне. Багатозначно вп'явшись у Гаррі своїми великими очима, він показав на щоденник, тоді — на містера Мелфоя, а тоді почав лупцювати себе кулаком по голові.

— Зрозуміло, — поволі промовив містер Мелфой.

— Дотепний план, — сказав Дамблдор рівним голосом, і далі дивлячись просто у вічі Мелфоя. — Адже, якби Гаррі… — містер Мелфой гостро зиркнув на Гаррі, — …та його приятель Рон не знайшли цієї книжечки, то що ж — у всьому могли б звинуватити Джіні Візлі. Ніхто не зміг би довести, Що вона діяла не з власної волі.

Мелфой мовчав. Його обличчя зненацька перетворилося на маску.

— Ти тільки уяви, — вів далі Дамблдор, — що могло б тоді статися… Візлі — одна з наших найвідоміших чистокровних родин… Уяви, як би вплинуло на Артура Візлі та його указ про захист маґлів повідомлення, що його рідна донька вбиває осіб маґлівського роду!.. Нам дуже поталанило, що цей щоденник знайдено і в ньому стерто усі Редлові спогади. Хтозна, які наслідки могли б бути за інших обставин.

— Так, дуже пощастило, — видушив із себе Мелфой.

Але Добі за його спиною й далі показував то на щоденник, то на Луціуса Мелфоя, а тоді бив себе по голові.

І Гаррі раптом зрозумів. Він кивнув Добі, і той позадкував у куток. Тепер він карав себе тим, що почав крутити свої вуха.

— Містере Мелфою, а чи не знаєте ви, звідки Джіні взяла цього щоденника? — запитав Гаррі.

— Як я можу знати, де те дурне дівчисько його взяло? — повернувся до нього Луціус Мелфой.

— Але ж це ви підкинули їй цей щоденник! — сказав Гаррі. — У книгарні "Флоріш і Блотс". Ви тоді взяли її старий підручник із трансфігурації і засунули в нього щоденника. Хіба не так?

Побілілі пальці Мелфоя почали стискатися й розтискатися.

— Доведи! — просичав той.

— Звичайно, цього вже ніхто не може зробити! — сказав Дамблдор, усміхаючись Гаррі. — Надто тепер, коли Редл уже щез зі щоденника. Проте я раджу тобі, Луціусе, не роздавати більше нікому старих шкільних речей Волдеморта. Якщо котрась із них знову потрапить у невинні руки, я не сумніваюся, що Артур Візлі з'ясує, хто саме їх давав.

Луціус Мелфой на мить завмер, і Гаррі виразно побачив, як смикнулася його права рука, ніби він намірявся вихопити чарівну паличку.

Натомість Мелфой повернувся до свого ельфа-домовика:

— Ходімо, Добі!

Він рвучко відчинив двері, а коли ельф підбіг до нього, Мелфой копнув його ногою. Добі заверещав від болю, його стогони й зойки в коридорі не вщухали.

І тут Гаррі сяйнула одна ідея.

— Пане професоре, — швидко промовив він, — чи не міг би я віддати цього щоденника містерові Мелфою, якщо дозволите?

— Звичайно, Гаррі, — спокійно відповів Дамблдор. — Тільки швиденько. Не забувай про бенкет.

Гаррі схопив щоденник і вискочив з кабінету. Він чув, як десь за поворотом зойкає бідолашний Добі. Мерщій, не знаючи, чи спрацює його план, Гаррі скинув один черевик, стягнув з ноги мокру, вкриту слизом шкарпетку, запхав у неї щоденника і побіг темним коридором.

Наздогнав їх угорі на сходах.

— Містере Мелфою, — засапано сказав він, — я щось для вас маю.

І він подав Луціусу Мелфою брудну шкарпетку.

— Що це за?..

Мелфой зірвав шкарпетку зі щоденника, пожбурив її, і розлючено перевів погляд на Гаррі:

— Ти колись закінчиш так само, як твої батьки, — сказав він неголосно. — Ті придурки теж завжди лізли не в свої справи.

Він повернувся, щоб іти далі:

— Пішли, Добі. Я кому сказав — пішли!

Але Добі не рухався. Він тримав у руках бридку, липку шкарпетку і дивився на неї, як на найкоштовніший скарб.

— Господар дав Добі шкарпетку, — здивовано вимовив ельф. — Господар дав її Добі.

— Що таке? — гаркнув містер Мелфой. — Що ти верзеш?

— Добі отримав шкарпетку! — не вірив своєму щастю домовик. — Господар викинув, Добі зловив і тепер… Добі вільний!

Луціус Мелфой застигло дивився на Добі. Тоді кинувся до Гаррі.

— Хлопче, я через тебе втратив слугу! Але Добі крикнув:

— Ні, ви не зашкодите Гаррі Поттерові!

Щось гучно ляснуло, і містера Мелфоя відкинуло назад. Він покотився сходами додолу, перелітаючи по три сходинки зразу, і гепнувся десь там унизу, немов лантух. Розлючено підвівся і вихопив чарівну паличку. Але Добі загрозливо підняв свого довжелезного пальця.

— Ви негайно заберетеся звідси! — гнівно звелів він. — Ви не торкнетеся Гаррі Поттера. Забирайтеся негайно!

Луціус Мелфой не мав вибору. Востаннє люто глянувши на них, він загорнувся в мантію і вибіг.

— Гаррі Поттер звільнив Добі! — пронизливо заверещав ельф, дивлячись на Гаррі, а місячне сяйво з вікна відбивалося в його круглих очах. — Гаррі Поттер відпустив Добі на волю!..

— Це все, що я зміг, Добі! — усміхнувся Гаррі. — Але обіцяй: ти більше ніколи не будеш рятувати мені життя.

Бридке буре обличчя ельфа раптом засвітилося широкою усмішкою.

— Маю одне запитання, Добі, — сказав Гаррі, поки ельф тремтячими руками натягав на себе шкарпетку. — Ти мені казав, що моя небезпека не пов'язана з Тим-Кого-Не-Можна-Називати. Пам'ятаєш?

— То ж був ключ до розгадки, паничу, — пояснив Добі, здивовано вирячивши очі, ніби це було очевидним. — Добі вам натякнув. Адже лорда Темряви, до того, як він змінив своє ім'я, можна було вільно називати, розумієте?

— Справді, — невпевнено погодився Гаррі. — Що ж, я, мабуть, піду. Внизу бенкет… та й моя приятелька Герміона вже, напевно, прокинулась.

Добі обхопив Гаррі руками за пояс і пригорнувся до нього.

— Гаррі Поттер ще кращий, ніж Добі думав! — заридав він. — Прощавайте, Гаррі Поттере!

Знову щось гучно ляснуло — і Добі щез.

Гаррі вже бував на кількох бенкетах у Гоґвортсі, але такого ще не бачив. Усі були в піжамах, і святкування тривало цілу ніч. Гаррі не знав, що було найкращою миттю бенкету: чи та, коли Герміона підбігла до нього з вигуками: "Ти розгадав! Ти розгадав!"; чи та, коли від гафелпафського столу до нього підійшов Джастін, щоб потиснути руку, і довго вибачався за всі підозри; чи та, коли о пів на третю ночі з'явився Геґрід і так щиро поплескав Гаррі й Рона по плечах, що вони увіткнулися носами в тарілки з бісквітами; чи та, коли з'ясувалося, що завдяки чотирьохстам очкам, які отримали Гаррі й Рон, Ґрифіндор другий рік поспіль завоював кубок гуртожитків; чи та, коли професорка Макґонеґел оголосила, що іспити відмінено ("Ой, ні!" — вигукнула Герміона); чи та, коли Дамблдор повідомив, що професор Локарт, на жаль, не зможе повернутися до школи, бо мусить трохи підлікувати свою пам'ять (почувши цю новину, разом з учнями радісно закричало й чималенько вчителів).

• Предыдущая
• 87/88
• Следующая