Скривджені й нескривджені - Нечуй-Левицький Іван Семенович - Страница 12

• Предыдущая
• 12/12

Саме тоді нес­подіва­но зійшов Місяць і заг­ля­нув в па­ла­ту.

- А батька за­бу­ли поп­ро­си­ти в гості! Оце так! Ко­ли б тобі хоч чар­ку горілки да­ли батькові! - за­го­монів Місяць. - Бач, яка ти, доч­ко, гор­да та пиш­на!

Місяць вхо­пив здо­ро­вий криш­та­ле­вий ку­бок і на­лив собі з півквар­ти. То бу­ла ро­са Зірниці. Ста­рий хильнув і скри­вив­ся:

- Чорти батька зна, що п'ють оті зорі! Щось со­ло­деньке та нуд­неньке… А дос­тань лиш, зя­тю, доб­рої горілки, тієї, що зап­рав­ле­на блис­кав­кою! - про­мо­вив Місяць.

І Гро­мо­вик за­раз на­лив йо­му квар­ту горілки, зап­рав­ле­ної пер­цем. Місяць ви­хи­лив усе до­чис­та, до су­хо­го дна, гик­нув, цмак­нув і втер гу­би хмар­кою. Горілка вда­ри­ла йо­му в самісіньку ли­су го­ло­ву: він по­чер­вонів, а потім зблід і по­тяг­ся на не­бо, але тієї ночі світив ду­же по­га­но. Лю­де ка­за­ли: бу­де дощ, бо місяць світить, ніби крізь си­то, не­на­че йо­му зас­ну­ва­ло очі, мов п'яний чо­ловік лу­пає без­тям­ни­ми дур­ни­ми очи­ма.

1886 ро­ку

• Предыдущая
• 12/12