Неоднаковими стежками - Нечуй-Левицький Іван Семенович - Страница 52
- Предыдущая
- 52/64
- Следующая
Другого дня Мелася почувала, що вона все-таки ще не набалакалась досхочу, не викидала з своєї душі усіх київських враженнів та новинок. Ті брала нетерплячка викидать усе до решти, як кратер Везувія доти не вгамується й не стишиться, доки не викидає до останку усього попелу та розтопленої лави з свого роздратованого нутра. Меласі ще й другого дня вранці заманулось з кимсь поділиться думками та новинами. Нерви її ще не вгамувались; вихор в душі ще не стишивсь. Вона звеліла запрягти коні й покатала до Марусі. І з Марусею вона ще балакала, а найбільше за красуня Голубкова та його похорон, бо й вона колись була закохана в того артиста. Стара Марусина мати й собі видибала з покоїка в світлицю, сіла попліч з Меласею, аж притулила старе вухо до Меласі й слухала цікаві Меласині оповідання. Стара й сама ожвавилась і повеселішала. Мелася неначе читала їм чудово й жартовливо складений газетний фельетон. Аж після цих одвідин Мелася почутила, що її вже не круте й не турбує якийсь черв'як в середині, що вона вже зігнала оскому і в неї нерви заспокоїлись.
Цілі м'ясниці Мелася поглядала неласкавими очима на Мишука, все чогось чеплялась до його часом без причини, все ніби налазила, намагалась на сварку та змагання, все докоряла, що він надто вже часто їзде до сусіда Некрашевича, щоб бавиться кіньми та грать у карти, а на тік ніколи навіть не заглядає.
На масниці Мишукові заманулось поїхать до Києва та розважить себе трохи. Грошей в його в кишені було обмаль.
- Меласю! Я оце хочу побігти до Києва та посправлять собі убрання або замовить в кравця дещо, бо я вже обносився. Попроси, будь ласка, в тата трохи грошей, - сказав Мишук ласкавеньким голосом.
- Яке убрання? Ще що вигадай! В тебе доволі усякого, сливе новісінького убрання. Сиди лишень вдома та не рипайся, бо вихолодиш хату… Чкурнула б у Київ оце й я, та, бач, горенько, що в татка порожньо в кишенях. Чом би пак не поїхать, не побавиться і в опері, і в Шато в кафешантані… якби було за що. Є що купить у Києві, - та купила бігма, як кажуть в приказці. Як розстараємось грошей, то тоді й поїдемо швендять у Києві, - бубоніла Мелася з легким роздратуванням.
- Та в мене то є гроші, але, бач, не вистаче на все, - обізвавсь Мишук, запикуючись.
- А коли не вистаче на все, то знай, що тато не може настачить доволі грошей і на себе, і на нас, - сказала Мелася й почала гримать на Мишука та нарікати на малий засіб в батька, чого передніше Мишукові ніколи не доводилось чути од неї.
Мишук легенько зітхнув і з досади сів верхи на коня та й покатав на карти до Некрашевича. Налазлива та настирлива Мелася вже зовсім обридла йому й надокучила своєю завсідньою причепливістю та бурчанням. Він почав пересвідчуваться, що Мелася не тільки не добра, але й лайлива, нездатлива, уперта й неподілшлива; сама ладна гуляти й марнувать гроші, а йому велить сидіти вдома та піснюкать саме в веселий час масниці, коли ввесь мир хрещений п'є та гуляє.
Тільки аж весною в маї Мишукові якось вдалось виканючить грошей в Меласі. І він чкурнув з Некрашевичем до Києва.
В Царському садку Шато в той час вже почались гулянки; вже поодчиняли літні театри та кафе-шантани. Занудившись на селі, Мишук з Некрашевичем кинулись з жадобою на усякі забавки й щовечора гуляли в Шато трохи не до білого дня. Після спектаклю ця давня гуляча компанія звичайно пила чай, а потім усі вечеряли на веранді курзалу. Некрашевич та Мишук загулялись так, що їм і додому не хотілось вертаться. Вже минув тиждень, а вони все гуляли з своїми давніми приятелями цілим гуртом, в котрому скупились відомі в Києві гультяї, трохи не шибеники, що аж упадали коло всяких співачок та артисток.
Мелася ждала, ждала і не могла діждаться Мишука. В неї майнуло заздріння, чи не чкурнув часом Мишук десь на теплі води, абощо.
«Щось там та скоїлось! Недурно ж Люба натякала мені зовсім не двозначними словами… А вона все знає, що тільки діється, неначе сорока на хвості приносе їй усякі звістки. Невже він мене не любив, а тільки приставлявся і одруживсь зо мною так собі, аби напосістись на мою Деркачівку та загарбать її в свої руки?» - думала Мелася, лягаючи і вставаючи.
І в неї майнула думка поїхати до Люби на вивідки, щоб за все докладно дізнаться од неї. Вона зібралась нашвидку, спохвату дещо забувши взять з собою, та й поїхала в Київ, щоб випитать за все в Люби, а коли трапиться, то при нагоді і впіймати свого чоловіка на гарячому вчинку.
Мелася своїм звичаєм заїхала до Кандибихи і, трошки причепурившись, зараз побігла до Люби та й почала свої розпитки та вивідки. Люба призналась, що була вчора й позавчора в Шаті на гулянці й обидва рази бачила на веранді в пізні обляги компанію, бачила там і Некрашевича й Мишука, що вечеряли за довгим столом, а з паничами вечеряло зо три чи чотири співачки з кафе-шантана.
Увечері Мелася передивилась в Шаті усіх панів і паничів: Мишука й Некрашевича не було. В неї трохи одійшло од серця. Вона почала в думці докорять собі за заздрівання й навіть глузувать з себе за те, що послухала легковажної приятельки.
Після спектаклю Мелася з Любою пішли гулять по плацу і вмішались в густий натовп. Музики грали, аж одляски йшли з неширокої долини по горах та пригорках, закутаних в густі старі липи та кленки. Курзал стояв на височенькому пригорку; і в будинку дві просторні веранди з колонками в верхньому й нижчому поверсі було видно наниз на плац, як на долоні. В ясному освітленні було видно всі столи. Мелася зорила бистро очима по столах. За одним довгим столом на нижчій веранді в самому кутку вона незабаром угляділа Некрашевича, а поруч з ним свого Мишука в рядку інших паничів. Проти їх сиділо чотири панні. Одна з їх була дуже поставна та показна, білява та гарна, з куделею русого волосся на голові, притрушеного срібними блискітками. В Меласі аж ноги затрусились.
- Он де він тиняється! Он де він байдикує й марнує грошаки! - промовила Мелася. - А я його дома жду й сподіваюсь, в вікна виглядаю щодня, щогодини. Ну, тепер же начувайся! Потривай же! А скажи мені, серце Любко, хто то з ним бенкетує, щоб я могла обвинувачувать його в вічі певним фактом, а не наздогад!
- Ото попліч з ним сидить тутешній поет Тарановський, що друкує свої поганенькі віршики в тутешніх газетах, але він гуляє завжди з акторами цілі ночі. А он далі отой білявий поставний німець - то режисер оперетки, а за ним ондечки бовваніє сухорлявий панок - то якийсь заволока, херсонський дідич. А ота білява панія з куделею на голові - то співачка з кафе-шантана, на ймення Диво-Камілла. А хто оті три панії, що до їх залицяються кавалери, напевно не скажу, хто вони такі. Здається, ота гарненька, он дивись, що з високими чорними бровами, що все регоче та ніби тими бровами моргає на Некрашевича, - то, здається, актриса з драматичної спілки, - сказала Люба.
Вечеря, очевидячки, була дуже приємна. Мишук реготавсь, аж кучеряву голову закидав на спинку стільця, та все розмовляв з гарною білявою співачкою. Усі за столом були веселі. В закутку було ясно, як удень, людно, весело й гарно. Любу й Меласю аж завидки брали. Обидві вони так і шугнули б туди, щоб побавиться хоч і до білого дня в тому поетичному й веселому кутку, що серед темної ночі був схожий на гарну сцену в театрі.
- Предыдущая
- 52/64
- Следующая
