Біда бабі Парасці Гришисі - Нечуй-Левицький Іван Семенович - Страница 4
- Предыдущая
- 4/5
- Следующая
Цього чудного реготу Параска не могла стерпіть, і на другому тижні, як тільки невістка й син почали ходити до церкви, щоб одговітись, вона пішла до батюшки жаліться, розказала за все, як невістка її не слухала та лаяла, а син ніколи й словом не оступався за нею.
- Так мені важко, так тяжко жить, що я далі не видержу. Як помер Іван, вони напались на мене обоє так, що ладні й коліном виперти мене з хати. А найгірше Марина допікає мені не словами, а реготом. День у день ходжу в хаті, неначе по голках та в колючих тернах. Оце вони говіють на цьому тижні. Не дайте, батюшко, їм причастя, то, може, вони схаменуться та хоч трохи подобрішають до мене.
- Як вони йтимуть причащаться та не попрощаюгься з тобою, то я не дам обом їм причастя. А як попрощаються і перепросять тебе, тоді я запричастю їх. Доки був живий твій чоловік, ви жили в згоді. А тепер живе трое вас в хаті, і ви пішли врозліт.
- Коли ж, батюшко, невістка моя непомирлива. Од неї пішла така направа в нас од того часу, як помер Омелько. Усе лихо в хаті скоїлось через неї, - сказала Параска.
В суботу вранці, як тільки дзвін бовкнув на службу божу, і син і невістка почали вбираться до церкви, Параска сіла на лаві під образами й ждала, що вони приступлять до неї й попрощаються. Син убрався, взяв шапку в руки, чогось тупцяв по хаті, никав, буцімби-то чогось шукав, сховав капшук з грішми в кишеню та й вийшов в сіни, не попрощавшись з матір'ю. Параску взяла досада. Вона й собі вийшла в садок, щоб глянуть на вербу на Івановій могилі. Дивиться вона, аж з хати вийшли Грицько й Марина і попростували до церкви.
Параска зараз увійшла в хату та й питає в старшої дитини:
- А що тут робив батько, як я вийшла з хати?
- Поклонились тричі до образів, а потім матері та й поцілували матір; а мати поклали три поклони перед образами, поклонились тричі батькові та й поцілували в губи, - каже дитина.
Параска зараз побігла до батюшки навпростець, перелізла через тин з свого городу та на батющин тік, а з току чкурнула в двір. Батюшка саме тоді вийшов з дверей в двір. Вона догнала його в брамі й поцілувала в руку.
- Батюшко! Син і невістка не попрощались зо мною, як ішли на службу. Син чомусь тупцяв, покрутивсь по хаті та й пішов до церкви; а невістка навіть не глянула на мене та й посунула з хати надвір насуплена, мов чорна хмара. Якби вона попрощалась зо мною, я б усе простила їй і вибачила за все. Не дайте, батюшко, їм причастя.
- Коли не перепросили тебе, не дам їм причастя, доки попрощаються з тобою; бо до причастя треба приступать, помирившись і попрощавшись з усіма, з ким людина лаялась, або ворогувала, або навіть з ким посердилась.
Вже Параска обід зварила, як син і невістка прийшли з церкви, мовчки пороздягались, посідали за стіл і мовчки пообідали. Грицько був смутний, аж ніби зажуривсь, а Марина була люта й не дивилась ні на кого, неначе в церкві погубила очі: батюшка не дав їм причастя.
На третьому тижні син та невістка знов почали ходить до церкви, щоб одговіться. Знов настала субота, бевкнули в малий дзвін на службу божу. Грицько вбирається до церкви, вбирається й Марина. Параска сіла коло столу під образами й ждала, поглядаючи на їх обох. Грицько взяв шапку в руки, вдарив три поклони перед образами, приступив до матері, тричі поклонивсь низенько й попрощавсь.
- Нехай тебе бог простить, - сказала мати, вставши в лави, і тричі поцілувала сина.
Марина вдарила три поклони перед образами, поклонилась тільки раз на ході, та й то набік, і сказала раз:
- Простіть мене, мамо! - та й пішла з хати. Бабі чомусь здавалось, що вона обернеться й зарегочеться.
Як не говорив син до матері, то її так неначе гадюка ссала за серце; а як заговорив, то неначе гадюка так разом і одпала. Провела вона сина в сіни, глянула на вербу на кладовищі, а в неї сльози вже не виступають. А невістка пройшла проз неї й навіть не подивилась, закрила очі віками та довгими віями, неначе й досі не знайшла погублених очей.
Параска накинула кожушину та зараз слідком за ними почимчикувала й собі до церкви. Дотиснулась до титаря Петра Жарка, свого приятеля, та й каже:
- Піди, Петре, в вівтар та попроси батюшку, щоб Грицькові дали причастя, а невістці не давали; бо Грицько попрощавсь зо мною, а невістка не попрощалась.
Жарко сприяв бабі, як своїй кумі, пішов у вівтар і заповістивсь батюшці. Він скрізь встоював за Параску, і перед батюшкою, і перед людьми, як люде часом гудили та судили її. Батюшка запричастив Грицька, а Марині сказав, що не дасть причастя доти, доки вона не попрощається з свекрухою.
Параска зумисне вистояла всю службу божу, діждалась, як батюшка причащав людей, слідкувала очима за невісткою й на свої очі побачила, що батюшка знов вдруге не дав їй причастя. Вона зараз вернулась додому. Прийшов син з церкви, а слідком за ним увійшла в хату й Марина. Параска подала обід, а Марина роздягається та сопе, а на матір і не дивиться.
- Сопи, сопи, Марино! Чи це ти й досі не знайшла очей, чи вдруге загубила в церкві, що на мене й не дивишся? - з злістю сказала Параска.
Марина вже не реготалась. Сіла на полу, згорнула руки, дивилась у вікно й задумалась. Вона й за обід не сіла. По обіді вона повдягала дітей, менше взяла на руки, а старше повела за ручку, взяла мотузок, залигала за шию того кабана, що привела од своєї матері, та й веде з двора. Параска догадалась, що вона перебирається до матері. Син сидів на лаві сумний, мов чорна хмара, і мовчав.
Параска не втерпіла, вийшла надвір та й гукнула з сінешнього порога:
- Куди це ти, Марино, йдеш, не попрощавшись зо мною? Чи перебираєшся до матері, чи, може, помандруєш на Басарабію? Потривай же та хоч розпрощайся зо мною й з Грицьком!
Марина спинилась на воротях, обернулась та як зарегочеться, як несамовита: хи-хи-хи! - регочеться, аж заливається.
- Смійся, смійся! швидко на кутні засмієшся й рота роздереш, доки й за двір вийдеш. Не дав тобі піп причастя двічі, то тепер вже доконче виростуть в тебе чортячі роги під очіпком.
Марина повела кабана попід вір'ям та й гукнула через вір'я:
- Он лапніть лиш свого очіпка! В вас вже давно виросли; держіть рукою очіпок, бо чортячі роги за того скинуть з вас очіпок. Хи-хи-хи! - зареготалась вона та й зникла з кабаном за вербами.
- Отак наші гості вишовкались з хати, не попрощавшись з нами! - сказала вона до Грицька. - Може, це ти так її памоторив?
Але син і словом не обізвавсь до матері. Увійшла мати в хату й заходилась мазать припічок. Син сидів на лаві й не промовив і слова до матері, тільки сердито поглядав на неї. Взяла вона деркача, вмочила в помийницю й почала трусить сажу в комині та в челюстях, а витрусивши сажу, вийняла деркача з комина та й замірилась ним на сина.
- Оце тобі на дорогу кропило! Йди й ти з хати туди, куди пішла твоя жінка, коли ти незугарний держать її віжками.
Син вийшов з хати. Його неначе якась сила тягла слідком за жінкою. Але він, поміркувавши та подумавши, походив по дворі, по току та й знов вернувся в хату, а за жінкою не пішов. Баба була б і рада, якби він був не вернувсь: вона задумала зовсім одопрічниться од сина й знов стати господинею на всю губу, як була господинею за живоття свого чоловіка.
- Ой Іване, сину мій! Якби ти не вмер, мені було б легше жити на світі: бо якби я полаялась з одним сином, то пішла б до другого та пересиділа б лиху годину. А тепер лиха моя годинонька! Мушу терпіть біду та лити сльози, - жалілась Параска Левадисі на другий день, зайшовши до неї на пораду.
Марина сиділа в матері з дітьми та з кабаном сливе тиждень. Вже мати якось-таки вмовила й намоторила її покориться свекрусі й вернутись до чоловіка. Пішла вона до батюшки та й каже:
- Чи дасте вже мені причастя в цю суботу? Мати сказали, щоб я верталась до свекрухи, перепросила її й попрощалась з нею перед говінням.
А батюшка сказав в одповідь:
- Помирись з свекрухою й перепроси її, то й дам в суботу причастя.
В суботу вранці, тільки що почало розвиднюваться, дивиться Параска в вікно, аж Марина йде в ворота з дитиною на руках і веде на мотузку свого кабана. Ввійшла вона в хату й поздоровкалась з свекрухою; за нею слідком вбігла веселенька старша дитина, побігла до батька й почала лащиться до його.
- Предыдущая
- 4/5
- Следующая
