Выбери любимый жанр

Бурлачка - Нечуй-Левицький Іван Семенович - Страница 8


Изменить размер шрифта:

8

Червона, як жар, злякана й засоромлена, пішла Васи­лина в пекарню. Всі молодиці глянули на її стривожене лице і почали сміятись. Ястшембський зараз надійшов в пекарню і звелів Одарці мерщій видати полудень челяді.

Василина наче впала на лаву, її серце перестало тривож­но тріпатись. Вона почувала, що на її губах горить папський поцілунок; вона неначе й досі почувала на що­ках, на руках, на плечах панські м’які і, разом з тим, дужі руки.

Ястшембський папився чаю, звелів запрягти коні і по-їхав до сусід паничів на карти. Виїжджаючи з двору, він звелів Одарці поприбирати з стола і показати Василині, як ходити коло самовара й де ховати посуд.

Тільки що панич виїхав з двору, Одарка й Ярина вбі­гли в покої і заходились коло самовара. В чайникові було ще доволі чаю. Сахарниця була замкнута, але в їх десь знайшовся й сахар. Одарка сіла за стіл по один бік на старомодній шляхетській канапі з високою спинкою, та­кій здоровій, як добрий віз; а Ярина вгніздилась по другий бік. Вони обидві порозпирались зовсім так, як посесорові тітки. Одарка з повагою обперлась ліктем об товсту та круглу, як колода, подушку, що лежала впоперек канапи, і закотила очі під лоб, дивлячись на стелю. Вона звеліла Василині налити два стакани чаю. Василина налила і подала їм обом стакани.

- Сідай же, Василино, з нами до столу та вчись пити чай. Та тільки не викажи на нас панові. Адже ж і ти п’єш з нами чай?

- А навіщо мені виказувати? Хіба мені пан батько чи дядько?

- Поживеш в пана, то порозумнішаєш,- сказала Одарка, сьорбаючи холодний чай.- Пам’ятай, що тобі доведеться з нами жити, з нами їсти й пити. Ми сьогодні в пана, а завтра деінде. Чи мало він попроганяв дівчат та молодиць, кращих за нас? Прожене він і нас, як трохи під­топчемось: я його заздріваю в цьому.

Василина сіла коло стола і випила стакан чаю. Чай здався для неї дуже смачний. Після чаю молодиці пішли нишпорити по покоях, по закутках. Одарка стала перед одним дзеркалом і перев’язала собі наново хустку на голо­ві; Ярина чепурилась перед другим. Василина й собі не втерпіла: вскочила в кабінет і заглянула в кругле дзеркало в срібних рамах, що стояло на столі. Вона глянула на свої очі, на брови, на квітки на голові і засміялась сама до се­бе. Осміх був такий дивний, зуби були такі білі та дрібні, що Василина трохи не крикнула:

- Ой гарна ж я, гарна! Брови мої, як шнурочки, очі, як терночок! Ой боже мій, яка я гарна. Он чого панич так чі­плявся до мене!

Одарка заглянула в кабінет. Василина одскочила од дзеркала.

- Ярино! Чи ти ба! Панич забув ключі од комори,- гук­нула Одарка.

- Невже! Де ж вони? - обізвалась Ярииа.

- Осьдечки, коло дзеркала на столі! - сказала Одарка і вхопила ключі.

Ярина кивнула й моргнула на Одарку, показуючи на Василину.

- Йди, Василино, трохи погуляй абощо. Все одно тобі нема роботи,- сказала Одарка.

Василина вийшла за двір, а Одарка з Яриною бігцем побігли до комори, хватькома набрали сиру, масла, яєць, меду, крупів і всякого поживку й ледве донесли до пекарні. В пекарні, замість несмачного кулешу, молодиці розпочали готувати собі таку вечерю, яку не щодня їв і сам Ястшембський.

Василина вийшла за двір і пішла понад ставком на греблю. Тудою йшов шлях на Комарівку. Півдня вона побула в чужому домі, між чужими людьми, і людьми якимись чудними, а за того півдня її взяла така нудьга, що в неї була думка піти в Комарівку і не вертатись до пана.

Василина тихо йшла через греблю під високими, старими вербами. Сонце тільки що зайшло. За ставком, за садками червоніли хмари, неначе обсипані рожами. В ти­хій воді було видно синє глибоке небо. По йому неначе десь глибоко-глибоко під водою плавали червоні лебеді. Василина задумалась. Проти неї з-за млина вийшов Василь Кравченко. Василина стала, аж злякалась.

- Добривечір, Василино! От тепер ти в нас у Журавці,- сказав Василь.- А я оце йшов до панського двору, думав, чи не побачуся з тобою.

Василина ледве опам’яталась. Її дума літала над Ко-марівкою, коло батькового садка, коло матері. Вона стоя­ла і мовчки дивилась на Василя.

- Чого це ти, Василино, мовчиш? Чи не впізнала мене, чи що?

- Ба впізнала... Я йду та все собі думу думаю. Одна дума снувалась за другою. Ти мене аж злякав,- тихо сказала Василина.

- Невже я став такий страшний? Півдня побула в дворі і мене вже злякалась.

Василина пильно дивилась Василеві в вічі: ті ж чудові чорні очі, ті ж чорні брови на широкому лобі, ті ж чорні кучері, та чогось Василь став не такий гарний, як був передніше. Вона неначе вперве вгляділа, що в Василя бу­ли широкі губи, що спідня губа була товста, ніс короткий, ще й перенісся між бровами дуже глибоко запало.

- От тепер, серце Василино, ти вже не вийдеш з нашої Журавки,- сказав Василь.

- Хто його зна... Чогось мене сум бере в Журавці,- сказала Василина,- я не звикла до тих панських покоїв, не знаю, як в їх і повернутись, як і ступити.

Василина говорила і дивилась на ставок. Вода в ставку блищала між зеленими садками та вербами, неначе в зелених рамах, і Василина чогось пригадала здорове дзе­ркало в широких рамах в панських покоях. Ті пишні зелені береги здавались для неї рамами, тиха вода стояла, неначе блискуче скло. Вона неначе вгляділа свою гарну вроду, свій осміх, і тут, поруч з своїм лицем - прегарне ли­це Ястшембського з рожевими устами, з тихими, але пи­шними синіми очима.

- Чого ти, Василино, стала така смутна? Звикай до на­шого села та виходь до нас на вулицю.

- Коли ще пан пустить... Хто його зна, яке буде тутеч­ки моє життя... Одарка та Ярина чогось такі напундючені, чогось косо дивляться на мене.

- А пан тебе не зачіпає? - спитав Василь, насупивши брови.

Василина почувала, що на її лице неначе хто дихнув огнем. Ніби огонь запалив її щоки, навіть лоб і вуха. Вона вся неначе зайнялась з тілом і душею.

- Стережись, моє серце, цього панича. Не одна дівчина в селі плаче од його. Стережись, Василино!

Василина й справді збентежилась. Якийсь страх напав на неї, неначе облив її холодною водою.

Ніч спадала на садки, на ставок. Вода під млиновими колесами дуже гула та шуміла серед вечірньої тиші. Василь обняв Василину і пригорнув до себе. Василина почувала, що її серце було спокійне, як тиха вода в ставку, її лице було холодне; вона несподівано почутила, що в неї душа холоне для молодого Василя.

Василь недовго стояв з Василиною; вони швидко розі­йшлися, неначе Василина хапалася до панського двору.

«Я вже не так люблю його, як любила під зеленим дубом коло куреня,- думала Василина, тихо йдучи до двору.- Чогось у його стали не такі гарні губи, чогось у його так глибоко запало перенісся, і лице стало чогось коротке. Чи він був слабий, чи схуд...» - міркувала молода дівчина, вертаючись до двору.

Василина прийшла в двір. Вже зовсім смеркалось. Панський дім білів в темряві: вікна чорніли навіть в пекарні... а з пекарні було чути скрипку... Василина одчи­нила двері в сіни, з хати було чуть шум, регіт, а скрипка вищала та щебетала. Одчинила вона двері в пекарню - звідтіль полився світ широкою хвилею. Вікна були позаві­шувані свитками.

На столі горіло дві свічки. Стіл був застелений скате­ртю. За столом сиділа Одарка поруч з мірошником з панського млина. Ярина сиділа кінець стола, а проти неї на ослоні сидів писар з контори. Другий писар грав на скрипці, а Олена подавала на стіл тарілки та полумиски. На столі стояла здорова миска вареників в маслі, тарілки з сметаною, молочна каша. Перед мірошником стояла пляшка горілки. Мірошник, здоровий, чорновусий та повновидий чоловік, наливав в чарку горілку і частував Одарку й Ярину.

Василина ввійшла в хату і не знала, де стати, де сісти.

- Здорова була, чорнобрива! - гукнув з-за стола міро­шник.- А ходи до нас, та сідай коло нас, та випий з нами по чарці.

Василина стояла серед хати і не знала, куди притули­тись.

- Це якась горда та пишна,- обізвався писар.- Просимо вечеряти!

- Вечеряйте на здоров’я, спасибі! - несміливо обізвалась Василина.

8
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело