Майстри часу - Кочерга Иван Антонович - Страница 7

• Предыдущая
• 7/19
• Следующая

Ю р к е в и ч. I знову нiбито правда... Але тодi це виходило так, неначе ви самi наслали на мене цi пригоди, щоб вiдплатити за мою байдужiсть, коли у вас болiли зуби. До речi, як вашi зуби тепер? Зараз у мене є цi краплi - хочете?

К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Дурний балакня! Можете крапаль їх собi на язик. Менi тепер потрiбний поїзд, а не краплi.

Ю р к е в и ч (смiється). Точнiсiнько, як менi тодi. Нашi ролi перемiнилися, майн гер. Тепер я можу вам порадити не поспiшати i не дуже покладатися на час. У нас вiн тепер надто тiсний - революцiя, вiйна...

К а р ф у н к е л ь (розсердившись), Зальбадерей! Хiба можна рiвняль? Їх бiн дер майстер дер цайт! Я сам єсть майстер мого часу. Я його трималь у мiй рука i рушиль мої години, як бажаль.

Ю р к е в и ч. Стережiться, майн гер. У нас є майстер дужчий за вас.

К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Пустий балакня. Немає майстер дужчий, нiж я.

Ю р к е в и ч. Єсть, майн гер, - це наша революцiя. Вона зупинила всi дзигарi, всi годинники окремих людей i змусила їх жити i вмирати по її великих дзигарях, не питаючи, чи до вподоби це їм, чи нi. Вона припинила назавжди спокiйне, лiниве життя, яким ми досi нудилися. О, нам уже не нудно - стiльки подiй i пригод наслала вона на нас, перед якими i ваш зубний бiль i мої пригоди в той вечiр тiльки дитяча гра... Тепер ми знаємо i без вас, що таке насправдi тiснi часи!

К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Революцiя потрiбний для вас, для гнилий руський iнтелiгент, щоб виганяль iз вас байдужiсть i бездiлля. Вона ще мало вас бiль, - менi вона не страшний i не потрiбний.

Сердито виходить.

Ю р к е в и ч. Не до вподоби. Стривай, лiбер гер, ти менi насипав тодi перцю в печiнки, не довелося б i тобi...

III

Входить граф Лундишев у супроводi носильника, що тягне за ним цiлу гору чемоданiв. Граф змiнився порiвняно мало.

Л у н д и ш е в. Раз, два, три, чотири - здається, всi. Цi два тягни в багаж. Та мерщiй повертайся! На бiлети - живо!

Н о с и л ь н и к. Не звольте турбуватися. Встигнемо. (Виходить).

Л у н д и ш е в. Тобi, звичайно, нема чого турбуватися. Сам, мабуть, бiльшовикiв ждеш не дiждешся. Фу! (Бачить Юркевича). Кого я бачу! Це ви, мсьє Юркевич? Яка зустрiч!

Ю р к е в и ч (сухо). Пробачте, але менi здається, що пiсля всього, що тодi... що тодi було...

Л у н д и ш е в. Ну, що там згадувати... З того часу ми стiльки пережили, що таке маленьке непорозумiння...

Ю р к е в и ч. Справдi, що так... Навiть не вiриться, що стiльки подiй пронеслося над нашим життям...

Л у н д и ш е в. Так, вiйна, революцiя. (Зiтхає). Я вас i не бачив вiдтодi. Мабуть, були на фронтi?

Ю р к е в и ч. Ну, зрозумiло... А ви кудись виїжджаєте?

Л у н д и ш е в. Так, зовсiм. У Париж, до брата Iвана.

Ю р к е в и ч. Як! А ваш маєток? А ваш знаменитий курник? Невже ви це все покинете?

Л у н д и ш е в. То це ж усе загинуло, пропало. Садибу спалили, куряче мiстечко зруйнували. Цiлий тиждень усе село варило й смажило моїх курей, безцiнних бентамiв i китайських курей, племiнних пiвнiв по п'ятсот карбованцiв штука! Нi, з мене досить. Продав усе, забираю все цiнне - i в Париж!

Ю р к е в и ч. Заведете знову свiй курник?

Л у н д и ш е в. Ну, зрозумiло! А ви знаєте, в Парижi знову з'явилась ця курочка - принцеса Буль-Буль. Аякже! Сам читав. Ну, тепер я її, напевно, здобуду!

Ю р к е в и ч. Бажаю вам успiху!

Л у н д и ш е в. Спасибi. А скажiть, до речi, де тепер ця принадна дiвчина з золотими кучерями - ваша Буль-Буль, на яку ви промiняли тодi мою курочку? Здається, ви так само її загубили, як i я свою. Невже ви її потiм не зустрiчали?

Ю р к е в и ч (схвильовано). Нi. Сiм рокiв я марно шукав її по цiлiй Росiї. Кажуть, що вона була на вiйнi, потiм, уже пiсля революцiї, хтось бачив її в Москвi. Нiбито навiть комунiсткою.

Л у н д и ш е в. Та що ви! А така на вигляд скромна дiвчина...

Ю р к е в и ч. I уявiть собi, який випадок: сьогоднi, цiлком несподiвано, одержую вiд неї листа з Харкова.

Л у н д и ш е в. Та що ви!

IV

Раптом виникають якiсь наростаючi звуки. Чути тривожнi дзвiнки. Десь схвильовано гуде телефон. Грюкають дверi. Через кiмнату швидко проходить кiлька заклопотаних залiзничних службовцiв i офiцерiв.

Л у н д и ш е в (схоплюється стурбований). Що таке? Якась тривога... Може, боронь боже, на фронтi?

Ю р к е в и ч. Та нiчого особливого, заспокойтеся.

Л у н д и ш е в. Легко сказати - заспокойтеся. Кажуть, що наше становище неважне. Чи вiрите - хвилини лiчу, коли нарештi виберуся з цiєї проклятої Росiї. Ах, пардон, я вас перебив. Ну, то що ж далi? Одержали вiд неї листа...

Ю р к е в и ч. Так, щойно. Пише, що буде сьогоднi тут з харкiвським поїздом. Це, значить, через пiвгодини. Можете судити, який я схвильований. Сiм рокiв мовчання i даремних розшукiв - i раптом сьогоднi доля знову посилає її на моєму шляху!

Л у н д и ш е в. Хм, доля... Не дуже я вiрю подарункам долi, мiй молодий друже. Це, знаєте, бувають такi дитячi цяцьки - вiдчиняєш таку гарненьку коробочку - думаєш, там цукерок, а звiдти - бац! - вистрибує чорт з рогами.

Ю р к е в и ч. Ну, що це ви, граф, як вам не соромно!

Л у н д и ш е в. Так, так, мiй друже. Адже ж ви не бачили її сiм рокiв. Звiдки ж ви знаєте, яка вона тепер? Та ще комунiстка, спаси господи! Ви ось думаєте, що вона така собi тиха курочка - цiп, цiп, цiп, а вона - гам! - i вiдкусила вам голову - хе-хе-хе!

Ю р к е в и ч. Нехай так. За неї i вмерти щастя.

Знову входить той самий поручик. Озирається, пiдходить до Лундишева.

П о р у ч и к. А, ваша ясновельможнiсть! Куди це ви зiбрались?

Ю р к е в и ч вiдходить i сiдає бiля стола. Офiцiант приносить йому пляшку пива.

Л у н д и ш е в. Та ось хочу провiдати брата Iвана в Парижi. А ви як, поручику?

П о р у ч и к. Та нiчого, граф, не сумуємо. Пульси поки що б'ються.

Л у н д и ш е в. Так, вам аби тiльки дiвчата. А ось на фронтi, кажуть, не той... (Притишуючи голос). Чи правда, що був якийсь прорив? Я, знаєте, так хвилююся!

П о р у ч и к. Та нiчого подiбного! Який там прорив?

Л у н д и ш е в. Адже ж бiльшовики знову натискають. Кажуть, навiть Орел нiбито захопили.

П о р у ч и к. Не вiрте, ваша ясновельможнiсть, таким нiсенiтницям. Ми їм недавно так всипали, що не скоро очумаються. Особливо вiд танкiв. Вiд цих танкiв у червоних всякi пульси завмерли. Туди ж, воювати лiзуть!..

Л у н д и ш е в. Та що ви! Дай-то бог! Як же, говорять, пiд Кам'яно-Черновською цiлий наш кавалерiйський корпус розбито?

П о р у ч и к. Та хто ж це говорить! Їхнi ж пiдпiльнi агiтатори. Думаєте, їх мало? Скрiзь нишпорять. Цим тiльки i беруть, щоб ворожий тил розкладати. Та от i сьогоднi... (озираючись i притишуючи голос) одержано секретне повiдомлення, що приїжджає їхня пiдпiльниця - шпигунка. З харкiвським поїздом.

Л у н д и ш е в. Та що ви кажете? Значить, ви за нею? Полювання?

П о р у ч и к. Ще б пак! Звiр вiдмiтний.

Л у н д и ш е в. А як же ви її пiзнаєте? Вона ж, певно, пiд гримом - iнкогнiто?

П о р у ч и к. Та ось я чекаю iнструкцiй. (Дивиться на годинника). Поки що вiдоме лише прiзвище.

Л у н д и ш е в. А чого ж вам бiльше?

П о р у ч и к. Ну, то цього якраз дуже мало. Що ж ви думаєте, в неї один паспорт?

Л у н д и ш е в. Напевно, єврейка?

П о р у ч и к. Нi, уявiть собi, росiянка. Якась Зван-цева.

Юркевич, який прислухався, випускає, зляканий, склянку.

V

Дзвiнки. Входить поспiшно Карфункель. За ним носильник. Поручик ходить по кiмнатi.

• Предыдущая
• 7/19
• Следующая