Ключ Давидів - Ведмеденко Олег Валентинович - Страница 16

• Предыдущая
• 16/55
• Следующая

Хто ж такі є “свині” у біблійній мові? Про кого Господь говорить: “...не розсипайте перел своїх перед свиньми (тут – не розкривайте душу свою. – Авт.), щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматували й вас...” (Від Матвія, 7.6)? Біблія сама розкриває власну символіку. Нам варто лише відкрити свої духовні очі й вуха, щоб побачити та почути про яких-то “свиней” говорить Святе Письмо...

“Промовляйте до Ізраїлевих синів (тут “Ізраїль” – увесь народ віри), кажучи: Оце та звірина (оце та твар, те духовне створіння), що будете їсти зо всієї худоби, що на землі (“їсти” – тут приймати в себе, діяти так само):

Кожну з худоби, що має розділені копита, і що має копита роздвоєні розривом (тут – кожне створіння, яке різнить чисте від нечистого і святе від не святого, відчуває в членах своїх закон плоті, що суперечить закону розуму, і на цьому “стоїть” – див. Левіт, 10.10 та До Римлян, 7.23), що жує жуйку (що має “подвійне жування” – крізь букву проникає у внутрішнє, шукає істину, “розжовує”, досліджує Писання), – її будете їсти (приймати в серце своє, насичуватись духовним спілкуванням).

Тільки цього не будете їсти з тих, що мають розділені копита: ...свині, бо вона має розділені ратиці (духовна свиня також має в собі окрім закону плоті – закон ума, віру в Єдиного Бога), та жуйки не жує (та віра її зовнішня, поверхнева, власне не віра, а марновірство вкупі з обрядовірством, замішані на мудруваннях людських. Немає ні духовного розуміння, ні, відповідно, духовного відчуття. Не розжувала істину: “Бог є Смирення й Любов”, а відтак і про неї оце: “і біси вірять, але тремтять” – див. Якова, 2.19), – нечиста вона для вас” (Левіт, 11.1–8).

І, нарешті, хто ж оті пастирі, що пасуть на кручі самарійській, на висотах двовірства тих нещасних і сліпих (сліпих, бо не пізнали істини, не бачать, не відають Правди) духовних “свиней”?

Хто ті блудні сини, безпутні пастухи, які пасуть свиней “у далекому краї”, бездумно розтративши маєток свій (див. Від Луки, 15.11–32)?

Хто ті сліпі поводирі, про яких сказав Господь: “Це сліпі поводатарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого – обоє до ями (до моря пристрастей світу цього. – Авт.) впадуть” (Від Матвія, 15.14)?

Хто ті невсипущі Кайяфи, які женуть Христа, бояться Його, страшаться звільнення народу віри від бісів – духів злоби піднебесних неуцтва, страху, агресії, крикливства, сліпого послуху, з допомогою яких так легко керувати, а без яких не вимусиш фанатично хапатися за оружжя (див. Від Івана, 11.48)?

Хто винен у падінні народу віри від стану смиренних “овечок Господніх” до буйних духовних “свиней”? Як розпізнати?..

“По їхніх плодах ви пізнаєте їх...” (Від Матвія, 7.16)

“ХТО ПРАГНЕ, ХАЙ ПРИЙДЕ...”

У неділю шосту по П’ятидесятниці читається в храмах Євангеліє від Матвія:

“І, сівши до човна, Він (Христос) переплинув, і до міста Свого прибув. І ото, принесли до Нього розслабленого, що на ложі лежав. І, як побачив Ісус їхню віру (віру друзів, що принесли хворого), сказав розслабленому: «Будь бадьорий, сину! Прощаються тобі гріхи твої!» І ось, дехто із книжників стали казати про себе: «Він богозневажає». Ісус же думки їхні знав і сказав: «Чого думаєте лукаве в серцях своїх? Що легше, – сказати: Прощаються тобі гріхи, чи сказати: Уставай та ходи? Але, щоб ви знали, що прощати гріхи на землі має владу Син Людський, – тож каже Він розслабленому: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!» Той устав і пішов у свій дім. А натовп, побачивши це, налякався, – і славив Бога, що людям Він дав таку владу!..” (Мф. 9 розділ, 1-8 вірші).

Розглянемо цю євангельську подію, піднімаючись від букви оповіді до духовної символіки її.

У даному випадку ми спостерігаємо приклад духовної немічності, параліч людської волі. Нещасний розслаблений знаходився уже в такому стані, коли не мав сили ні рухатись, ні діяти, ні говорити. Його принесли до Ісуса чотири друга (див. паралельні місця Біблії – Євангеліє від Марка, 2.1-12; Від Луки, 5.17-26). І по вірі цих друзів Господь уздоровив його!

Ця євангельська подія має глибоке духовно-символічне значення. Розслабленість духовна є однією з найбільших хвороб людства. Це вид біснування, коли бездуховність являється поживним середовищем для розмноження у полі людських сердець різноманітних бісів (латиною “бестія” – звірина), або інакше демонів – службових духів ангела зла (сатани), “духів злоби піднебесних”. Ці “звірі польові”, найхитріший серед яких сам диявол, “змій стародавній”, – опановують бездуховною людиною і роблять її своїм рабом, як і сказано: “Бо хто ким переможений, той тому й раб” (Друге соборне послання апостола Петра, 2 розділ, 19 вірш); “Кожен, хто чинить гріх, той раб гріха” (Від Івана, 8.34). Біси – це ніщо інше, як наші людські пристрасті, лихі бажання, керовані “законом плоті” – плотським лукавим розумом людини, проявом вселенського духа злоби. Вони руйнують душу, пригнічуючи, поневолюючи розум, волю та емоції людини – те, власне, з чого і складається душа. І коли воля повністю контролюється цим “звіринцем” пожадливостей людської плоті – тоді й настає духовна хвороба, назва якій “розслабленість” (зазначу, що Біблія – книга насамперед духовна. І мова тут саме про духовну розслабленість, параліч волі, який є причиною усіх інших, в тому числі й фізичних хвороб людини).

Людина, яка страждає духовним паралічем, може це усвідомлювати і бажати зцілитися, змінити своє життя, вийти з-під влади демонської, як про це сказано в оповіданні про розслабленого біля купальні Віфесда (див. Ів. 5.2-15). Кожен з нас або відчував таку розслабленість на собі, або спостерігав її серед оточуючих. Людина усвідомлює гріховність свого буття. Розуміє всю пагубність поганих звичок, пожадливостей плоті, злих вад свого характеру, які володіють нею. Але через параліч душі – розслаблення волі – не знаходить в собі внутрішніх сил для того, аби обірвати цей порочний ланцюг гріха, вийти з країни духовного рабства, встати на ноги й почати нове життя.

У даному випадку Євангелія розкриває нам найважчу форму духовної розслабленості – стан, коли вже зникає сама надія на зцілення, гасне бажання духовно оскопляти себе від плодів плоті, від плотських вад, від “лихої пожадливості та зажерливості, що вони ідолослуження” (див. Послання апостола Павла до колосян, 3.5), від звірячої своєї гордості, нелюбовності та агресивності.

В Євангелії від Матвія читаємо: “Бо бувають скопці, що з утроби ще матерньої народились так; є й скопці, що їх люди оскопили, і є скопці, що самі оскопили себе ради Царства Небесного. Хто може вмістити – хай вмістить” (Мф. 19.12).

У буквальному розумінні тут мова може йти про чернецтво, про утримання від усього мирського, в тому числі й від подружнього життя. В духовному ж розумінні ці вірші є значно глибшими. Мова тут – про повне духовне обрізання негативного в людині. І є люди, які по благодаті Божій народжуються до святості, з дитинства живуть побожним життям (не останню роль тут відіграє спадковість – генетично затверджений “багаж праведності”, накопичена й примножена з роду в рід Господня милість благословляючим Його (див. Вихід, 20.5-6)). Є й такі, що “самі себе оскопляють ради Царства Небесного”, тобто зусиллями досягають царства Божого: працюючи над собою, плекаючи у серці своїм “віру, що чинна любов’ю”, ділами благочестя стверджуючи її. А є й такі, як оцей розслаблений, які потребують, щоб над їх уздоровленням попрацювала Церква, щоб їх до Господа принесли друзі, щоб ці друзі – самі віруючі й вірні – приклали до них свої руки, взяли їх на руки (руки біблійною мовою – то діла), духовно “оскопили” їх, приклали зусилля, аби ці заблукалі овечки знайшли дорогу до свого Пастиря.

Такими друзями були ангели Божі, що силою, власними зусиллями вивели сім’ю Лота з приреченого на знищення, занечищеного, проклятого Содому. У книзі Буття читаємо: “А коли зійшла світова зірниця, то ангели приналягли на Лота, говорячи: «Уставай, візьми жінку свою та обох дочок своїх, що знаходяться тут, щоб тобі не загинути через гріх цього міста». А що він вагався (духовна розслабленість. – Авт.), то ті мужі – через Господню до нього любов – схопили за руку його, і за руку жінки його, і за руку обох дочок його, (знову-таки “руки” – діла), і вивели його, і поставили поза містом” (Буття, 19.16).

• Предыдущая
• 16/55
• Следующая