Іще ніч... - Ведмеденко Олег Валентинович - Страница 2

• Предыдущая
• 2/40
• Следующая

Усе сказане тією чи іншою мірою стосується не лише православ’я, а й усього сучасного християнського світу. І це до нас Господь звертається під узагальнюючою назвою лаодикійської церкви:

“Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби-то холодний чи гарячий ти був!

А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст…

Бо ти кажеш: «Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого». А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!

Раджу тобі купити в Мене золота (смиренномудрість – ось те щире, правдиве “золото”: істинна цінність, істинне знання, істинне духовне розуміння Слова Божого виплавлене, виявлене вогнем благодаті), в огні перечищеного, щоб збагатитись, і білу одежу (чисту, незаплямовану праведність – життя смиренне, віру, що здійснюється любов’ю), щоб зодягтися, і щоб ганьба наготи твоєї не видна була” (Об. 3.15–18).

І третя ознака кінця світу – “зорі поспадають з небес”. Тисячі зірок на небі, і тисячі мудреців надихнув Творець, щоб світили на духовному небозводі, щоб були дороговказами у темряві незнання істини, в ночі безвір’я та бездуховності. Це – генії людства: богонатхненні письменники, поети, філософи, церковні діячі… Але і їх скинуто з духовного небосхилу. Зиск, всюдисущий і всемогутній долар зайняв їхнє місце. Воістину, апогей правління князя темряви!

Щоб переконатися у цьому, достатньо послухати: про що ми розмовляємо вдома, на роботі, в транспорті, бо ж “чим серце наповнене, те говорять уста” (Мф. 12.34). І, на жаль, не духовними питаннями турбуємось ми сьогодні. Не пошук істини, не роздумування над Словом Божим, не потяг до вдосконалення, не високі духовні ідеали володіють серцями людей. Дві проблеми турбують людство: де знайти поїсти, і як схуднути. Як і каже святий апостол Павло:

“Багато бо хто, що про них я вам часто казав, а тепер говорю навіть плачучи, поводяться, як вороги хреста Христового.

Їхній кінець – то загибель, шлунок – їхній бог, а слава – в їхньому соромі… Вони думають тільки про земне!” (Филип. 3.18–19).

3). Пробудження Ноя

Порівнюю батьківську православну церкву із патріархом Ноєм. Праведним Ноєм у часи після Потопу. Історія ця записана у біблійній книзі Буття. Ной урятувався від потопу. Він і семеро членів його родини. І ось, коли земля обсохла, Ной, “муж землі”, зачав садити виноград. Він обробив землю, насадив виноградник, отримав плоди своєї праці, наробив вина, “і пив він вино та й упився, й обнажився в середині свого намету…”

“І були сини Ноєві, що вийшли з ковчегу: Сим, і Хам, і Яфет. А Хам – він був батько Ханаанів.

Оці троє були сини Ноєві, і від них залюднилася вся земля.

І зачав був Ной, муж землі, садити виноград.

І пив він вино та й упився, й обнажився в середині свого намету.

І побачив Хам, батько Ханаанів, наготу батька свого, та й розказав обом браттям своїм надворі.

Узяли тоді Сим та Яфет одежину і поклали обидва на плечі свої, і позадкували, та й прикрили наготу батька свого. Вони відвернули дозаду обличчя свої, і не бачили наготи батька свого.

А Ной витверезився від свого вина і довідався, що йому був учинив його син наймолодший.

І сказав він: «Проклятий будь Ханаан, – він буде рабом рабів своїм браттям!»

І сказав він: «Благословенний Господь, Симів Бог, – і хай Ханаан рабом буде йому!

Нехай Бог розпросторить Яфета і нехай пробуває в наметах він Симових, – і нехай Ханаан рабом буде йому!” (Бут. 9.18–27).

Християнство, подібно праведному Ною, сотні років обробляло “землю”, “поле”. А поле, – читаємо в Євангелії, – це світ, це серця людські (див. Мф. 13.37). І ніхто не наважиться заперечувати цю багатовікову й тяжку працю його! І насадило воно виноградник Божий – Церкву Христову. Але, отримавши плоди свого труда – впилось, і лежить у своєму “наметі” (а точніше – в “наметах”: наметах різноманітних догматів і обрядів, канонів та хартій) п’яне і наге.

Нагота в Біблії – це провина. Одяг – праведність. Згадаймо стан Адама і Єви після гріхопадіння: “І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фігові листя, і зробили опаски собі…” (Бут. 3.7). От вона, людська праведність, – фіговий листок! На відміну від праведності Христової – білого, чистого вісонного одягу. Недаремно Господь у посланні до Лаодикійської церкви – останньої з семи церков, про які згадується в Апокаліпсисі: церкви останніх часів, часів, коли “близько, вже під дверима”, церкви сьогодення, – промовляє: “Раджу тобі купити в Мене… білу одежу, щоб зодягтися, і щоб ганьба наготи твоєї не видна була…” (Об. 3.18). А щоб “купити” – треба щось продати! Продати оті фігові листочки, якими ми прикриваємо ганьбу наготи своєї.

Втім, повернімося до Ноя та його синів. Як бачимо, один з трьох синів Ноєвих, Хам, пізнавши провину, “наготу батька свого”, замість того, щоб прикрити її своїм одягом, своєю праведністю, – посміявся над батьком, насміявся над вірою, яка дала йому життя. Як часто дехто з православних повторюють гріх Хама, насміхаючись над вірою своїх батьків! Зрікаючись батьківської віри, новоявлені “хами” переходять до інших конфесій, до інших “дворів”, глузуючи з наготи батька свого, порушуючи Заповідь Божу: “Шануй батька й матір своїх…” Забуваючи слова апостола: “Нехай кожен лишається в стані такому, в якому покликаний був…” (1Кор. 7.20). Лишається для того, щоб працювати у своєму “дворі”, у своїй церкві. Для того, щоб прикрити наготу батьківської віри своєю праведністю…

Згадаймо, чим скінчилася та історія. Ной проспався, витверезився від свого вина і довідався, що йому учинив був його син наймолодший. І прокляв... Але прокляття впало не на Хама – прокляття впало на сина Хамового, Ханаана! Замислімося над цим. Прокляття впаде на дітей тих, хто чинить по-хамськи! Прокляття впаде на наших дітей! І вже падає. Адже сьогоднішній стан речей в релігійному світі – прямий результат цього прокляття, цього роз’єднання: роз’єднання з Богом, роз’єднання з Вірою, роз’єднання з Любов’ю.

Тож не будьмо хамами! Прикриймо наготу віри наших отців своїм “одягом”, своєю праведністю, щоб не впало прокляття на дітей наших...

Час світання близько. “«Стороже, – яка пора ночі?» – А сторож сказав: «Настав ранок, а все ж іще ніч…»”

ІНШОЇ ОЗНАКИ НЕ БУДЕ!

Запитання: На яку ознаку пророка Йони вказав Господь фарисеям, і як вона проявляється в теперішньому часі?

Відповідь: “Рід лукавий і перелюбний шукає ознаки, – та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йони…” (Мф. 12.39). Ці слова промовив Господь наш Ісус Христос книжникам і фарисеям, коли вони сказали Йому: “Учителю, – хочемо побачити ознаку від Тебе”. Про яку ознаку говорить Господь? Адже ці слова відносяться не лише до фарисеїв тих давніх часів. Вони сказані і для “роду лукавого і перелюбного” теперішнього часу. Тоді ці слова відкривали фарисеям таємницю, яка тільки іще мала статися: що Господь буде розіп’ятий на хресті за гріхи всього людства і три дні перебуватиме во гробі. “Як Йона перебув у середині китовій три дні і три ночі, так буде три дні та три ночі й Син Людський у серці землі”. Сьогодні ж, коли ми знаємо про те, що Господь наш Ісус Христос був дійсно розіп’ятий за нас при Понтійському Пилаті і страждав, і був похований, і воскрес у третій день, як було написано, – сьогодні ми повинні подивитись на це пророцтво очима “здатних служителів Нового Заповіту, не букви, а духа, – бо буква вбиває, а дух оживляє” (2Кор. 3.6).

Отож, відкриймо книгу пророка Йони і погляньмо на неї очима тих “здатних служителів”, про яких каже нам апостол Павло. Розгляньмо цю біблійну історію в проекції сьогодення, висвітлімо нею проблеми нашого часу – останнього часу, часу другого приходу Христового. Адже, як навчали великі каппадокійці, святі отці Церкви Василь Великий, Григорій Богослов, Григорій Ниський, будь-яка подія, яка потрапила на сторінки Святого Письма, окрім суто буквального, історичного її значення несе на собі також морально-етичне навантаження, і набуває глибокого духовно-символічного змісту. Тож, за словом святого Григорія Богослова, “крізь букву проникнемо у внутрішнє…”

• Предыдущая
• 2/40
• Следующая