Іще ніч... - Ведмеденко Олег Валентинович - Страница 13

• Предыдущая
• 13/40
• Следующая

І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама.

І промовив Адам: «Оце тепер вона – кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою (чоловікова, чоловічиця – жінка) буде зватися, бо взята вона з чоловіка.

Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, – і стануть вони одним тілом»…

І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!»” (див. Бут. 1.26–28; 2.18–24).

Навіть якщо розглядати буквальний зміст наведених віршів, то й тут кожне слово пронизане глибокою символікою. Нас цікавить: чи допустив Бог нерівність при створенні чоловіка та жінки? Ні! Недаремно ж вона створена саме “з ребра” Адамового. З ребра – тобто “з боку”, як рівна йому. У даному випадку ребро Адамове відіграє роль алегорії і служить емблемою рівності, одноістотності, єднання в гармонії любові. “Кість від костей…” Бо якби жінка була створена з “кістки”, скажімо, ноги, то чоловік міг би сказати: “Схилися до ноги моєї, бо ти з ноги моєї…” Якби ж “кістка” взята була з голови, то жінка могла б закинути: “Я з голови, а отже, повинна головувати”. Ні! Не з голови і не з ноги. З ребра! Як рівна. І цей штрих недаремний на сторінках Святого Письма. Втім, як немає випадкової в Біблії жодної букви, жодної йоти (найменшого значка: “йота” – найменша буква єврейського алфавіту), бо за кожною буквою Писання лежить глибокий морально-етичний, духовно-символічний та містичний зміст.

Отже, як бачимо, жінка була створена рівною своєму чоловікові. Звідки ж взялася нерівність? Як і коли була порушена ця Богом дана споконвічна гармонія? Тут нам доведеться перегорнути іще одну сторінку історії – сторінку початку великої драми людства. І назва їй – гріхопадіння...

Всесвітня гармонія, що в ній перебували перші люди віри, змальована в Біблії у вигляді земного раю, Едему (Едем, Еден – “Приємність”, “Насолода”, “Ніжність”). Едем – це гармонія в людині, гармонія в природі, гармонія між людиною і природою. Гармонія, осінена “деревом життя” – міцною, сформованою, розлогою духовною структурою волі Божої, вічного закону Любові з плодами добра, миру, щастя, що дарують життя вічне. І саме ці, духовні плоди Древа Життя, вкушало людство на зорі свого існування…

“І насадив Господь Бог рай ув Едені на сході, і там осадив людину, що її Він створив.

І зростив Господь Бог із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево Життя посеред раю, і дерево Пізнання добра й зла…

І взяв Господь Бог людину, і в еденському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала.

І наказав Бог Адамові, кажучи: «Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти.

Але з дерева знання добра і зла – не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!»” (див. Бут. 2.8–16).

Як ми пам’ятаємо, Господь створив людину на Свій образ: “Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою…” У чому ж образ і подоба Божі в людині? Не зовнішня, безумовно, ця подоба, не фізична! Адже, як сказано в Євангелії: “Бог є Дух…” (див. Ів. 4.24). Отже образ і подоба Божі – поняття духовні! Бог є Любов, – і людина створена здатною любити. Бог є Премудрість, – і людина створена розумною. Бог є Сущий (Той, Хто Сам має сутність у Собі, Хто не залежить ні від кого), – і людина за образом Божим створена вільною.

Так, дійсно, Господь створив людину не роботом-виконавцем волі Його, а вільною істотою, яка сама обирає собі шлях. Особистістю, що має змогу вільно йти до Світла, вільно виконувати волю Божу, вільно скеровувати свій життєвий шлях до правди, добра і любові. Але ця свобода вимагає від неї певної відповідальності, адже людина може так само вільно обрати собі шлях як до Світла, так і до темряви; може споживати плоди як з древа Життя, так і з дерева Пізнання добра й зла, тобто пізнавати добро через зло. І таке “древо” було в раю. І цю можливість Господь залишив людині. Людині, а не роботу! Людині, сотвореній за образом Його.

І людина зробила свій вибір…

2). Гріхопадіння

Коли лікар попереджає нас про те, що якась важка хвороба, наприклад СНІД, є смертельною, і що, скуштувавши цього “плоду”, допустивши в кров свою згубний вірус, ми обов’язково помремо, – то ми віримо йому. Віримо лікарю як фахівцю своєї справи, і нам і на думку не спаде перевіряти його слова на власному досвіді, практично переконуватися в істинності цієї остороги, “вкушати заборонений плід”. Не так сталося з першими людьми – першою цивілізацією людей, змальованою у першій книзі Біблії “Буття” під образами Адама та Єви. Бо хоч вони й знали волю Божу, хоч і звучали в їхніх серцях слова Господні: “Із кожного дерева в раю ти можеш їсти, але з дерева знання добра й зла – не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!”, – але спокуса одержала верх над вірою. Змій стародавній, отой диявол і сатана – дух злоби і лукавства, який знайшов шлях до серця людського, – посіяв недовіру до слів Творця.

У Біблії цей ворог і супротивник, цей вселенський обманець (диявол – “обманець”; сатана – “супротивник”) зображений в образі хитрого змія. Чому саме змія? І в чому вона, зміїна хитрість? Хіба вуж чи гадюка – такі уже хитрі тварини? Тут знову ми спостерігаємо глибоку символіку Святого Письма. Хитрість змія в його гнучкості! У здатності тихо й непомітно заповзати в душу, сіяти зерна недовіри у полі людських сердець – недовіри до волі Божої, до слова Господнього. У здатності жалити смертельним своїм жалом – жалом гріха.

Лукавий змій поступово підводить Єву до гріха, до порушення Закону волі Божої (гріх – це і є беззаконня), сіючи сумнів у правоті Творця: “Чи правду сказав Бог?”

“І сказав він до жінки: «Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева раю?»

І відповіла жінка змієві: «З плодів дерева раю ми можемо їсти,

але з плодів дерева, що всередині раю, – Бог сказав: «Не їжте із нього, і не доторкайтесь до нього, – щоб вам не померти».

І сказав змій до жінки: «Умерти – не вмрете!

Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро і зло».

І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з’їла, і разом дала теж чоловікові своєму, – і він з’їв…” (Буття 3.1–6).

Як бачимо, мова тут іде про духовний плід – плід пізнання добра й зла, а не про яблуко чи грушу, або інший який плід фруктового дерева, як це тлумачать деякі знавці Писання. Спожити плід пізнання добра й зла – означає пізнати добро через зло, пізнавати істинність слова Божого, переконуючись у ній шляхом страждань за свої гріхи. Як неслухняна дитина пізнає правдивість батьківських слів після того, як упече пальчик об гарячу плиту, тобто “з’їсть” той заборонений плід.

Який же результат отримала людина внаслідок первородного гріха? Райська гармонія була порушена. В життя людства увійшли сором, страх, біль, злидні і сама смерть. Порушилась гармонія і у взаємовідносинах між чоловіком та жінкою, Адамом та Євою по букві. Жінка з рівної, “з ребра взятої” подруги, з “кості від костей і тіла від тіла” чоловікового, перетворилася на покірну мужеві “половину”. Людство та й сама земля підпали під прокляття – роз’єдналися з Богом. Адам і Єва вийняли отой “клин” віри, що з’єднував їх з Творцем Неба й землі, всього видимого і невидимого, таким чином проклявши себе, роз’єднавши себе з Богом (“проклинаю” – від слова “клин”: “виймаю клин, роз’єдную”. На відміну від “заклинаю” – “стягую клином”, “з’єдную”).

“І сказав Господь до жінки: «Помножуючи, помножу терпіння твої та болі вагітності твоєї. Ти в муках родитимеш дітей, і до мужа твого пожадання твоє, – а він буде панувати над тобою ».

• Предыдущая
• 13/40
• Следующая