Штефан Славич - Федькофич Осип-Юрий Адальбертович - Страница 5

• Предыдущая
• 5/5

в яблінковий сад.

Всі яблінки солоденькі,

лиш одна винна...

Сестрички ся посходили,

а брата - нема.

Мій товариш так слізьми й умивається,- лебідь на воді.

- Тихо,- кажу,- братчику, тихо,- а сам виймив ширинку та й подаю йому, аби утерся.

- Ся ширинка,- каже,- ще з дому?

- З дому, братчику; або що?

- Нічо, я лиш так питаю...

- Ablosung!³ - крикнув фрайтер від варти.

Штефан схопився, стис мене за руку та й пішов на свою пошту. Аж тут, чуємо, нараз стрілило! Біжимо - а Штефан уже неживий лежить на кровавім камінню...

У вівторок поховав я свого товариша. Господи, що усі плакали, а вже ніхто так, як Цигрис-сирота - таки топився! А пан капрал Крук дали за свої гроші красний дубовий хрест зробити та на Штефановім гробу закопати.

А що надворі вже ясно було, як покойного ховали! - ні хмариночки, ні листочок не ворухнеться! Лиш соловії десь приповідали та камраття плакали, бо попа не було, аби хоть що-то прочитав,- сказано: чужий край, чужа сторона!

А Цигрис каже до мене увечір:

- А що,- каже,- нема твого пана, нема вже кого розбирати, братчику Федьковичу?

- Нема,- кажу та й ляг мовчки спати. А ті сльози чогось так ллються!

¹ Від німецького «hіег» - тут.- Ред.

² Прошу, пане, пийте, частуйтесь на здоров’я (рум.).- Ред.

³ Зміна варти! (нім.) - Ред.

• Предыдущая
• 5/5