Выбери любимый жанр

Люба-згуба - Федькофич Осип-Юрий Адальбертович - Страница 4


Изменить размер шрифта:

4

- Сестро, а вам що?..

Прибігли і неня.

- Я бо тобі не казала, Маріє, аби ти тілько не гуляла? Боже мій! - з тими дівками; як вони не хочуть мене слухати!

- Та Марія, - кажу, - і кроку вам сьогодня не зробила в танці. Чого-бо й ви ще від неї хочете? А дайте ж покій дівчині.

Неня аж зажурилися.

- Так чого ж? - кажуть. - Чи не з очей лишень? Одокіє! А заведи-ко сестру до комори та постели, най трошки ляже, може, їй легше буде.

Одокія (старша) узяла сестру попід силу [64] та веде в кліть, [65] а я кинувся вперед, аби боржій кліть відомкнути та постелити.

III

От лишень що Одокія положила сестру на підклад [66] та накрила, аж тут кричить мій брат а хорім: [67]

- Юрію, а де ти?

- Осьде, бадічко! - відзиваюся я та й біжу в хороми.

- А подивись-ко, де Василь дівся, - каже брат, - я й ні в тот бік, як він вийшов з хати.

Я кинувся на двір - нема, у пасіку - нема: аж дивлюся у пастівник - а він коня собі лагодить.

- А це якої знов, Василю?

- Та от такої, що хочу їхати домів.

- Коли б хоть горілки був пив, то ще не дивувався б тоді, а то й горілки не кушав, [68] а таке зводить, що сміх і людям уповідати. А неня та брат що казали б, якби се ти зробив?

- От скажеш їм, що я заслаб чогось та й поїхав додому.

- Але ж бо так! Та брат мені кулаків надавав би, що й до других Николів чув би, якби я йому сказав, що ти занедужав, а я тебе додому пустив, та ще й самого. Не пускаю! - кажу.

А сам трутив його від коня, здоймив сідло та поніс у кліть, аби замкнути.

В мене діло бувало, горить: загадав - та й зробив. Виходжу на двір, а Василь ще в пастівниці - як стояв, так і стоїть.

- Ходи в хату, Васильку, - яв [69] я його по-добру голубити, бо знав, що фрикою [70] з ним і тілько не вдію. - Ану ж, ходім, - кажу. - Мене так кортить з тобою горілки випити, аж страх! Я еї сьогодня і не коштував. Ану, брате, та вип'ємо і собі по чарці, ворогам на збитки!

- Чекай, - каже, - зараз піду, най лиш трошки прохолоджуся, бо мені душно.

- Так же ходімо у сад, - кажу я йому, - там так красно; там я тебе проведу, а відтак підемо оба в хату.

- Ходім! - каже, та й пішли.

Під садом наша пасіка, на всі боки обцаркована, [71] а мали ми тогді більше як двіста маток бджіл. Під пасікою була лавочка.

- Отут, - каже Василь, - сядьмо собі.

- Добре, - кажу, та й посідали.

Гості одні в хаті бавляться (бо вже було по вечері), одні гуляють надворі, а декотрі співають собі за музиками, навіть і неня, що до співанок не конче ласі були, заспівали собі з добрими людьми, - не так уже про свою волю, бо вони дуже вам зроду журливі були, але аби гостям охоти додати. А музика так красно і потягає за співанками - Боже любий! Шкода, що до нас не конче добре було чутися, бо пасіка гей далічко від хати. За тото ж бо місяць так нам красненько і світить! А Василь мій так-таки вам затужив, що аж не можу вам сказати.

- Та й не уповіш мені, товаришу, що тобі є такого? - питаю я почасові.

- А цить же, - каже він та й слухає; аж чуємо: двері рип! до пасіки.

- Братчику, любчику, голубчику! - став хтось усередині казати. - Дай мені яку пораду, бо гину.

- Та годі ж бо, Ілашу, годі! - обізвався мій брат. - Порада тобі готова: ти любиш Калину, а Калина любить тебе; віно - хоть би в моїх сестер таке! А дівка - як сам знаєш; та до того тобі така госпо-дарна, що пари їй нема. Стара знов жона чесна та ані раз не фудульна. От шли в неділю по рушники, та й годі. Твоя неня, знаю, що відразу пристануть, а я з Калиною самий поговорю скоро по храму, та й все буде добре, так маю в Бога надію.

Ілаш аж підскочив та братові поза шию:

- Ей, світе ти мій, братчику ти мій щирий та любий! Більше не міг і промовити з радощів.

- Та годі бо, годі! - каже брат, - бо ще мене задушиш.

- Та коли ж бо не маю брата понад тебе, - каже Ілаш, - та й не зможу тобі віддячитися. Чому мені Бог не дав сестру, щоби був її за тебе віддав?

- За тото, - перебив його брат, - дам я свою одну сестру за Василя; знаєш, от, може, таки Марію, бо вона на його щось дуже приязно сьогодня дивилася.

- Але що даш?! - питає Ілаш весело.

- Чому ні? - каже брат.

- Дай руку!

- Осьде й рука, й слово, що дам.

- Ходім же пити слово! [72] - каже Ілаш.

- Ходім.

Та й пішли. А Василь як вам засміється! - Ще й сьогодня мені страшно від його такого сміху.

- А чув? - питає мене.

- Чув.

- Так ходім і ми в хату, щоби виділи, як буде твій брат з моїм братом слово пити.

- Добре, - кажу, - ходім! - взялися та й пішли.

IV

Минув і храм. Гості роз'їхалися кождий у своє. Брат випроводжав тітку аж против Устєрік, [73] та також вернувся, діставши від Калини вже красну та красну шовкову хустку на шию (ще й сьогодня її має), а мені знов дала премудру [74] дзьоблинку мицькову [75] та й запрядач делікатний. Брат їй знов віддарувався крамськими чобітьми жовтими, а я дуже мудрою політичкою [76] багровою на п'ядь. У нас-бо, бачите, уже така установа, що родина, як іде в гості, то дарується. Чому того так, то не знаю, але як люди роблять, так і ми.

Храм був у понедівнок; а на другу неділю, прийшовши з церкви та пообідавши, неня собі лягли на постіль припочивати, бо з великої оруди та гей трудині були, а брат узяв чудотворник у руки та читає коло стола наголос, бо неня дуже любили слухати, як він читає, часом так і задрімають солодко - от як і тепер. Сестри знов сидять собі надворі, на призбі, та - от як тото вже дівкам заряд [77] - регочуться, та судять других дівок, що в храму були: ба ся мала згрібну [78] сорочку, ба ся мала подерті чоботи, ба ти не знала гуляти, а на тій урвали хлопці морщиння, [79] ба друга знов випила порцію горілки відразу (ніби вони не п'ють, лиш аби ніхто не видів!), ба ся знов сяк, ба та знов так, - от що й робили би більше? До того ще посходилися від сусід дівки - ярмарок, та й годі! Аж брат мусив вийти та їх в сад нагнати, бо були б не дали нені і відпочити. Лише сестричка Марічка не була межи ними: лежала вона собі, сердешна, в пасіці та так і плаче тихесенько, ніхто не знає чого, а приповістися [80] і мені навіть не хотіла, не так аби кому другому сказала.

- Що вам, сестричко? - питаюся її, увійшовши до пасіки (бо в нас, знаєте, кажеться старшим браттям та сестрам «ви»). - Ви щось від того храму як не свої стали, - чи вам лиш хто що не казав? Таже маєте нащось братів претці, [81] Господи! Скажіть лиш баді-ці або мені, та ми його в капусту посічемо.

- Нічо, братчику, - сказала сестра, та лиш ручкою махнула. А далі й каже: - От сьогодня однако неділя, поїхав би у Довгополе відвідати... Василя... - а се доказала вам уже насилу, та й сховала головку в джергу. [82]

вернуться

64

- Попід пахи.

вернуться

65

- В комірку.

вернуться

66

- Постілка.

вернуться

67

- Сіни.

вернуться

68

- Коштівав, пробував.

вернуться

69

- Почав (яти, йму).

вернуться

70

- Лайкою, дошкулюванням (ром.), фричити - лаяти, дошкулювати.

вернуться

71

- Обгороджена (ром.).

вернуться

72

- Слово - змова, неофіціяльні заручини, слово пити - запивати після заручин на доказ, що ті, що змовилися, додержать слова, та ще з радощів, щось як могорич.

вернуться

73

- Село на Гуцульщині.

вернуться

74

- Штудерну.

вернуться

75

- З вовни молодих ягнят; мицька - вовна молодих ягнят.

вернуться

76

- Стьожкою.

вернуться

77

- Як у них заряджено, який звичай.

вернуться

78

- З грубого полотна.

вернуться

79

- Фалди.

вернуться

80

- Зрадитися.

вернуться

81

- Таки (поль).

вернуться

82

- Грубе покривало з овечої вовни, зішите з ліжників (вузьких килимів), - домашньої роботи.

4
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело