Выбери любимый жанр

Маруся Богуславка - Старицкий Михаил Петрович - Страница 2


Изменить размер шрифта:

2

Ой вей! Лапсердом і т. д.

Маю діти слічні, дивні,

Чесні, як у Лота: [5]

Дам котрому в руку гривню -

Вишахрує злота.

Ой вей! Лапсердом і т. д.

Пани. Ха-ха-ха! Віват Хаїму! За його кошти венгжини!

Жид. Ох, сповняйте кубки!

Пани (чoкаються). Кохаймося!!

Всі (співають)

Поки кров не прохолола,

Кохаймося, пиймо згола,

Щоб позбутись всяких хмар,

Засипаймо серед чар.

Гей, красуні любки,

Нам сповняйте кубки,

Щоб по вінця грало,

Щоб нас все кохало!

Віват!!

Другі (підспівують)

Гей, панове, ставте,

Часу-но не гайте.

Золото преслічне

Аж кишені тисне...

Віват!!

Жид. Уф! Уф! Ледве ходить дух! Трохи не вскочив у лихо, аж по нікуди... по самий гугель... (До мурзи.) Отой товстий пан програвся... а має слічні коні... Ой! Змії! Ходи, мій ясний світе, до тієї кімнати, а я туди запроваджу пана...

Мурза (встає). Ходім.

Жид(проводячи). Ой-ой-ой! (Зітха, й до пана.) Вельможний пане, ясний мурза чекає...

Шляхтич перший. А? Зараз! (Пішов.)

ВИХІД ІІІ

Ті ж і Сохрон з Степаном.

Степан

Ну-ну, весна!.. От, сперіщив дощ... Як хлюща!

(Обтрушує кобеняк.)

Сохрон. А ти й розкис?

Жид вертається.

Степан

Не бійсь, не медяник.

А все ж охляв і дрижаків наївся,

Бо в животі сухісінько. (До жида.) Герш-ду!

Мерщій усип скаженої два кухлі,

Та доброї!

Жид (підбіга)

Вельможний пане, вмить!

(Маха на дівчат і опоряджа стіл, де сидів мурза.)

Сохрон

Найперш біжи та коням дай оброку,

Опоряди й постав під накриття!

Жид

Вмить, пане!.. Гей! (До прислужника.)

Ясновельможним корець

Горілки дать із бочки, що в кутку,

І привітать! (Вибіга в сіни.)

Панна перша (гостро усміхнулась і побігла)

Гостей ми пишних раді

Удовольнить.

Степан (розправляється і весело оглядаючись)

Ну, богові хвала,

Що з степу нас накерував до корчми.

І тепло тут, і весело,- люблю! (Сіда.)

Сохрон

Та що й казать! Де гра, питво й жонота,

Ти б і днював...

Степан

І ночував би навіть,

Як ось і тут!

Сохрон

Ну, брате, не звикай:

Пробудемо малу ми тут годину,

Поки оброк...

Степан (збентежено)

Та що ти? Схаменись!

У глупу ніч... у хлющу в степ рушати?

Удень надбаємо ми наш прогай!

Сохрон

Та зроду ні! Й хвилини не прогаю,

І в корчму сю не завернув би я,

Коли б, на гріх, не підупали коні...

Степан

Та не шалій! Чи ж Богуслав за морем?

Достанемось без похапу на шлюб;

За день і Буг, за ним Ятрань, Синюха,

А там і Рось, і славний Богуслав,

Де мешкає сестра моя Маруся.

Сохрон

Де сяє мій єдиний в світі рай!

Жид (до себе)

Ага! Вони!!! На руку мов ковінька.

(Підходить до мурзи.)

Степан

Який там рай дівоча красота?

Ударив дощ, обвіяв гострий вітер -

І по красі, по втісі.

Панна перша

 Панству ось

Горілки жбан... (Лукаво.) Ще, може, чого треба?

Степан

Надумаюсь і шепітну...

Панна перша

 Я вмить!

До панської послуги. (Виходить кокетуючи.)

Степан (налива оковиту)

От де рай,

Так на душі від його промінь грає,

І промінь той не зрадить...

Сохрон

 Годі, цить!

Ти підсушись... либонь, намок занадто?

(Одпива трохи.)

А про сестру недбало не верзи.

Її душа прозора, як кришталь,

А серденько доброт високих повне,

Воно весь світ скрасити може...

Степан (сміючись)

Ой,

Та не сміши, а то аж страх...

Сохрон (гостро)

Степане!

Вона мені жоною має буть.

Степан

Ет, байдуже! Усі вони, красуні,

Із однії, мовляв, зійшли діжі,

І серце в них мінливе, як весна ця,-

То сонечко, то сльота, то крупа.

Панна перша, знов проходячи повз, наблизилась.

Сохрон

Ха! Ти, либонь, з таким товаром знався,

Що на торгах купується всіма,-

Панна хутко відходить.

То й чесних всіх заводиш в одну міру,

Але сестру...

Степан

Та слухай, не гнівись,

Хіба тебе образити я хочу?

Сестра моя від тебе не втече...

Тільки чого ж хапатись так до баби?

Сохрон (сердито)

Ух, річ яка! Коли до бруду звик (п'є),

То не каляй ним мення найясніше...

Степан усміхається.

Чи ж знать тобі хвилини неземні,

Що душу нам до неба поривають

І пахощів їй надають райських?

Чи ж зрозуміть тобі те світле щастя,

Яке скраша веселкою життя

І променем живить задубле серце?

Степан

Ха-ха-ха-ха! Неначе Ювенал, [6]

Віршуєш ти жіночі теревені...

А я забув ті дурощі давно

І потопив зітхання у горілці,

Та лицарю й не до лиця вони!

Сохрон

Не до лиця? Свята любов, кохання?

Хіба ж воно принижує наш дух?

Хіба знища завзяття і одвагу?

Степан

Фу, пишно як!.. Змагатися дастьбі...

Але чого твій порожнює кухоль?

(Налива.)

Ну ж, хильнемо за твій щасливий шлюб

І за сестру, на втіху й на здоров'я!

Сохрон

За неї рад! (П'є до дна.)

Степан

От це хильнув гаразд...

Ну, я піду на коней ще погляну.

ВИХІД ІV

Ті ж без Степана.

Шляхтич другий

А де ж сусід?

Охрім

Кишені спорожнив,

То, певно, вже шука поради в жида.

Шляхтич другий

Поради? Ет! За пейси стріпонув,

То й знайдуться, посиплються дукати.

Голоси

Ну, кидай кость! Сто злотих! Двісті!

Охрім

Ой,

Пан, певно, теж до жида має вдатись?

Сміх, а далі тиха гра.

Сохрон (встає і по паузі)

Моя красо, мій кроне золотий!

О, як тебе незмірно я кохаю,

Немов злились всі почуття мої

У це одно величне, світле слово;

Воно яскрить у серці кришталем,

Воно мене до тебе порива,

Зозулечко, моя щаслива доле...

О, як я рвусь душею в Богуслав!

Стрілою б я через степи полинув,

Щоб взять тебе за рученьку мерщій,

Та й на рушник поставить перед богом,

Але лежить між нами далина,

І побороть її одразу годі;

Тож кожна мить, що барить зустріч нам,

Є ворог мій запеклий, ненависний,

А ворогу не раджу я тепер

Стать на шляху, спинить мене в дорозі!

(Виходить у сіни.)

ВИХІД V

Ті ж і Степан з двома шляхтичами, без Сохрона.

Степан стрівся з Сохроном, щось йому сказав, той одійшов; шляхтичі, непевно зирнувши на них, пішли до столу.

Жид (підходить до Степана)

Пан лицар мій прямує в Богуслав?

Степан

Так, жиде, так... В своє кубельце рідне.

Жид

Ой вей, яке ж те місце, знаю й я!

вернуться

5

- Маю діти... чесні, як у Лота... - Лот - біблейський персонаж, що нібито жив у Содомі, приреченому богами на знищення за гріховність його жителів. Тільки Лота з дружиною та дочками ангели вивели з міста. Дружина Лота по дорозі загинула за непокору волі богів. Лот з дочками оселився в печері. Його дочки, вважаючи, що тільки вони з людей залишились живими, ради продовження людського роду вступили з батьком в кровозмісний зв'язок.

вернуться

6

- Ювенал (бл. 60 - бл.127) - римський поет.

2
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело