Выбери любимый жанр

Глитай, або ж павук - Кропивницький Марко Лукич - Страница 6


Изменить размер шрифта:

6

Андрій (підійми її й гор­не до сер­ця). Бо­гу, бо­гу єди­но­му по­ки­даю те­бе, моя вірная єди­ная дру­жи­нонько!

Завіса па­дає

ДІЯ ДРУГА

Через рік і вісім день.

У Сте­хи. Стіл, пок­ри­тий ста­ренькою ска­тер­ти­ною, дві ла­ви, піл, скри­ня і де­яке збіжжя.

ЯВА 1

Сте­ха, Оле­на і Збор­щик.

Стеха (біля сто­лу зас­му­че­на). І це ж ви по-бо­жо­му ро­би­те, по-людськи?

Зборщик. Ти ж знаєш, ста­ра, що ми, мов­ляв, хоч і на­чал­ни­ки, а, на­решті, теж лю­ди підне­вольні: ми по­винні спов­ня­ти те, що ви­ще на­чалст­во зве­лить; ну, а не зро­би так, як на­ка­за­но, за­раз те­бе і змінять. Та не­хай би вже зміни­ли, як я, то ще й по­дя­ку­вав би за це, а он то по­га­но, що ще й в хо­лод­ну по­са­дять.

Стеха. Беріть оде­жу, не­ба­га­то її й зос­та­лось, грабуй­те ха­ту, гра­буй­те усе!.. Як не зволікай­ся, як не ду­май, а не одіпхнеш від се­бе злиднів: чи сьогодні, чи завт­ра йти попідвікон­ню з тор­ба­ми, хіба не од­на­ко­во?!

Зборщик. А що ж, про зя­тя й досі не­ма чутки?

Стеха. Не­ма!.. Вже сьогодні дев'ятий день, як рік ми­нув, а йо­го не­ма та й не­ма!.. Вже й ки­да­лись ми по во­рож­ках; а Олен­ка то вже ви­гу­ла і вип­ла­ка­ла так, що й сліз у очах не ста­ло!..

Олена. Не всі, не всі ще сльози вип­ла­ка­ла! Во­ни є, та за­пек­лись біля сер­ця!..

Зборщик. Див­но, див­но!.. (По­мов­чав). Так-та­ки навсп­равж­ки ка­жеш, ста­ра, що гро­шей не маєш?

Стеха (з жа­лем). Ні, шут­кую я!

Зборщик. Я че­рез те, бач, що є й про­меж на­шо­го бра­та: що інший, хоч ти йо­го пе­чи або ріж,- не дає!..

Стеха. З чо­го ж би во­но взя­лось? Не­на­че не знаєте, що вес­ною корівка одійшла, дум­ка бу­ла, що ось-ось бу­де з те­лям, аж прий­шлось у прірву її відво­лок­ти. Те­пе­ра хлібця ані стеб­лин­ки не вро­ди­ло!.. Діток, щоб з го­ло­ду не по­пух­ли, му­си­ла по лю­дях по­роз­ти­ка­ти: за шма­ток хліба та хоч за дра­ну оде­жу.

Зборщик (зітхає). Усі ми бідкаємо­ся!.. Ну що ж, ма­буть, прий­деться опи­су­ва­ти та ціну­ва­ти?

Стеха. Ка­жу ж: цінуй­те, про­да­вай­те, що хоч­те робіть! Скілько вас вже я не бла­га­ла, скілько не мо­ли­ла…

Зборщик. А, та й чуд­на ж ти лю­ди­на! Ро­зумієш - на­чалст­во! Ка­жу тобі, що не моя си­ла, не мо­жу… Як там ка­жуть: "Не по­мо­же, ми­лий бо­же, і вос­ко­ва свічка!" Ко­ли на­чалст­во зве­лить, на­ка­за­но - і спов­няй, хоч здурій або ска­зись, а спов­няй!.. (Встав). Ну, про­ща­вай, ста­ра!.. Завт­ра опи­ше­мо та й поцінуємо!..- (Пі-шов).

Стеха. Дорізу­ва­ли б вже сьогодні, на­що відкла­дать?

ЯВА 2

Ті ж, без збор­щи­ка.

Олена. Ма­мо, що ж це з на­ми бу­де?

Стеха. Ду­май вже ти, до­ню, а мені вже ли­хо зовсім па­мо­ро­ки за­би­ло! Як ка­за­ли лю­ди, то так, ма­буть, і є: що по­ки­нув нас Андрій на віки вічні!..

Олена. Страш­но, ма­мо, страш­но!

Стеха. Од­на те­пер надія на Йо­си­па Сте­па­но­ви­ча!

Олена. Ох, не кажіть мені про нього, не на­га­дуй­те!

Стеха. Спе­ре­чай­ся, спе­ре­чай­ся, до­ки під ти­ном не опи­ниш­ся!

Олена. І це ма­ти, ма­ти рідна та­ку ра­ду по­дає.

Стеха. Кра­ще со­ром, ніж го­лод­на смерть!..

Олена (са­ма з со­бою). Завт­ра ви­же­нуть з ха­ти!.. Ку­ди ж піде­мо, на вигін, попід ти­ни?.. Де ж ти, Андрію, де ж ти, по­ра­до моя?

Стеха. Бай­ду­же йо­му за нас!

Олена (ла­має ру­ки). Пе­кельна ва­ша мо­ва!.. От­руїть кра­ще ме­не, ніж я маю зла­ма­ти за­кон!..

Стеха. Те­бе струїть, а самій ку­ди подітись з трьома діточ­ка­ми ма­ли­ми? Чи всіх пов­би­ва­ти, а потім з кручі униз го­ло­вою?!

Олена. Не знаю, нічо­го не знаю, нічо­го не уро­зумію!.. Спи­та­ла б я у сер­ця, ко­ли ж во­но мов­чить, дав­но йо­го не чую, не­мов во­но зав­мер­ло! Од­на надія ще тілько жи­ве!.. Ма­мо, не су­муй­те, Андрій вже не­да­ле­ко! Ось-ось не­за­ба­ром він прий­де!.. Сьогодні пи­сар приїхав з горо­да, мо­же, лист привіз від Андрія!.. Побіжу я та спи­таю!.. Сер­це моє зав­мер­шеє, що ти мені звішуєш: чи го­ре, чи радість? (Вибігла з ха­ти).

Стеха (са­ма). Щод­ня у нього щось та­ке не­по­доб­не тво­риться!.. Бідна, бідна ди­ти­но моя!.. Зсу­ши­ла те­бе жур­ба, зв'яли­ла не­до­ленька!.. (Ла­має ру­ки). Чи ми в чім ко­го ук­рив­ди­ли, чи прогніви­ли, що з яви­ла­ся та­ка на­пасть, кот­ра при­му­шує нас до наг­лої смерті?.. Чи вже ж і досі ка­ра­юсь я за те, що пос­лу­ха­ла ко­лись не­ро­зум­но­го діво­чо­го сер­ця і пішла на гріх; за те, що ко­лись по­ко­ха­ла нерівню і, за­був­ши со­ром і те­бе, бо­же ми­ло­серд­ний, ма­ло не за­на­пас­ти­ла свою ду­шу? Ка­рай, ка­рай ме­не, мій не­щас­ний та­ла­ну! Ма­ло, ще ма­ло я по­ка­ра­на! (Ри­да­ючи, па­да на стіл).

ЯВА 3

Входить Би­чок.

Бичок. Чо­го ти, ста­ра, щод­ня го­ло­сиш?

Стеха. Хто чим ба­га­тий, з тим і цяцькається…

Бичок. Чув я, що ха­ту твою хо­чуть ціну­ва­ти?.. Шко­да, шко­да! Бач, доч­ка твоя не веліла мені і на поріг по­ка­зу­ва­тись, а я та­ки прий­шов: не мо­жу я ба­чи­ти лю­ди­ну у нужді, у горі і щоб не да­ти до­по­мо­ги або ра­ди ро­зум­ної… А де ж доч­ка твоя?

Стеха. Побігла десь, як навісна. (Зітхну­ла). Я вже й дум­ки не при­бе­ру, що з моєю Оле­ною подіяло­ся? Спер­шу, бу­ло, і поп­ла­че, і по­су­мує, а потім і сха­ме­неться, і по­ве­селіша… Перш бу­ло: схо­питься уночі, упа­де пе­ред об­ра­зом нав­колішки і поч­не мо­ли­тись, та й мо­литься якось не по-людськи, не мо­лит­ва­ми, а по-своєму, щось та­ке го­во­ре, що й не роз­бе­реш… Я оз­вусь до неї, то во­на й за­мовк­не! А оце вже місяців зо два, то, ли­бонь, і про бо­га за­бу­ла! А оці дев'ять день мов не­са­мо­ви­та; і не пізнаю я її, не­на­че то не моя ди­ти­на!..

Бичок. По­га­но, по­га­но! Вже ко­ли про бо­га по­ча­ла за­бу­ва­ти, то це вже зовсім по­га­но!

Стеха. Та­ки ж по­ду­май­те, за цілісінький рік ані вісточ­ки від Андрія, як не за­бу­ти про все?

Бичок. Мож­на, мож­на за­бу­ти про все, тілько не про бо­га! От я раз поз раз пам'ятаю бо­га, че­рез те й сер­це у ме­не та­ке при­яз­не до людсько­го кло­по­ту… Хіба вже й присісти?

Стеха. Сідай­те, доб­родію!

Бичок. Ся­ду, го­су­да­ри­не моя! Ох, гріхи, гріхи наші тяжкії: як вже не оберігаєшся, як не об­ми­наєш йо­го, а не об­ми­неш, бо увесь мир на гріхах стоїть, як на со­хах,- гріха­ми вкри­тий, гріха­ми вши­тий! Поміркуємо, нап­рик­лад, об тім, що навк­ру­ги нас діється: п'янство, свар­ка, лай­ка, грабіж… Брат бра­та об­ди­рає, син батька обк­ра­дає!.. Ки­да­ють віру, ла­ма­ють при­ся­гу, на бо­га навіть скар­жаться!.. Ох-ох-ох!.. Ку­ди ски­неш оком, так на те­бе гріхи і по­сип­лються, як град, як го­рох!.. Бо усі ми винні: кож­ний за се­бе і за дру­гих… Ска­за­но ж: "І во грєсі ро­ди мя ма­ти моя!.."

Стеха. Ох, грішні ми, грішні!

Бичок (по­мов­чав). Що ж, го­су­да­ри­не моя, го­во­ри­ла ти з доч­кою про ме­не?

Стеха. Го­во­ри­ла, та що ж, в од­ну ду­шу: "Не піду,- ка­же,- на гріх!.." Ко­ли б ви самі з нею по­ба­ла­ка­ли, та ще по-вче­но­му, то, мо­же б, во­на і пос­лу­ха­ла вас!

Бичок. Тобі, го­су­да­ри­не моя, як ма­тері, якось бла­гоп­рис­той­ніш, а я не насмію, та й по­го­во­ру людсько­го бо­юся…

Стеха (хли­па). Я ж ка­жу, ко­ли б ви тоді по за­ко­ну ду­ма­ли од­ру­жи­ти­ся з моєю Оле­ною, то я б її й при­си­лу­ва­ла до шлю­бу з ва­ми!

Бичок. Е, го­су­да­ри­не моя, від невінча­ної жінки більш ша­но­би! Та й де ті лю­ди, що жи­вуть по за­ко­ну, по­ка­жи мені їх, будь лас­ка, я ще зро­ду та­ких не ба­чив!.. Усі ми пе­рес­ту­паєм че­рез за­кон, та ще й як! Ти ж знаєш, що я чо­ловік не сліпий і ба­чу усе це у кни­гах, своїми очи­ма ба­чу; я вже не один де­ся­ток кни­жок пе­ре­ки­дав, до­ки до ро­зу­му дійшов! Ста­ло бить, я ба­чу і ро­зумію га­разд, як во­но і що… І ка­жу тобі ще раз, що усі ми пе­рес­ту­паємо че­рез за­кон, увесь мир!.. Дар­ма, що я оту­теч­ки жи­ву, мов­ляв, мов­би у за­кут­ку, од­на­че я доб­ре ба­чу, що й по всьому світі діється, мені аби б тілько кни­гу взя­ти в ру­ки і од­ним оком ту­ди ски­ну­ти, за­раз увесь світ і з'явиться пе­ред моїми очи­ма, мов на до­лоні!

6
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело