Выбери любимый жанр

Безталанна - Карпенко-Карий Иван Карпович - Страница 13


Изменить размер шрифта:

13

Софiя (не мо­же го­во­рить). Ти… са­ма… ба­чи­ла? Де? Як? (Ду­же зво­ру­ше­на, лед­ве стоїть на но­гах i сi­да на ос­ло­нi.)

Параска. Я нi­чо­го не ба­чи­ла…

Софiя (встає, нерв­но смiється). От бач, от бач! Нi­чо­го не ба­чи­ла, а го­во­риш та­ке страш­не.

Параска. Дру­гi ба­чи­ли! Да­рем­но не го­во­рять, - во­на й са­ма хва­литься. При­див­ляй­ся за ни­ми, то й ти по­ба­чиш! А те­пер про­щай, бо ме­не чо­ло­вiк жде. Я тiлько за тим i зай­шла, щоб то­бi ска­зать, бо те­бе об­ма­ню­ють, а ти, як ди­ти­на, вi­риш… (Пiш­ла.)

ЯВА VII

Софiя од­на, а по­тiм Вар­ка.

Софiя. Бо­же, я з ума зiй­ду… Вар­ка? З Гна­том? Кеп­ку­ють на­до мною, об­ма­ню­ють у вi­чi, а за очi смi­ються над моєю ду­шею, над моїм сер­цем, i во­ни жи­вi, i грiм бо­жий їх не вбив? I Гнат? Гнат смiється над моїм сер­цем, що тiлько й жи­ве ним!.. Ох, сер­це ж моє бiд­не, не бий­ся в гру­дях, пе­рес­тань кра­ще биться на­вi­ки, щоб я не до­жи­ла до то­го, що ти ме­нi вi­щуєш!

Входе Вар­ка.

Варка. Здрас­туй, Со­фiє.

Софiя. Вар­ка?! Це ме­нi вви­жається во­на? Зiй­ди, зiй­ди з очей моїх, вiдьма, ча­рiв­ни­ця!

Варка. Що з то­бою, Со­фiє? Це я!

Софiя. Ти?!

Варка. Та я ж! Ото, хi­ба не пiз­наєш? Я, Вар­ка, твоя под­ру­га…

Софiя. Iди, iди з очей моїх, ча­рiв­ни­ця лу­ка­ва! Iди! Не па­ли ме­не своїм пог­ля­дом єхид­ним - ти гiр­ше са­та­ни, ти ме­не з ума зве­ла, ти од­би­ла у ме­не чо­ло­вi­ка, ти при­ча­ру­ва­ла йо­го, а те­пер хо­диш сю­да по­тi­шаться на­до мною, жи­веш моїми му­ка­ми, ра­дiєш моїм го­рем! (Хи­тається.) Геть з ха­ти! (Сi­да тяж­ко на пiл.) Ох!.. (Па­да зом­лi­ла на по­лу.)

Варка (пiд­хо­дить). Зом­лi­ла, сер­деш­на! Так i во­на до­вi­да­лась уже?.. Ох! Цього я тiлько й жда­ла, а сер­це за­би­лось i страш­но чо­гось зро­би­лось, на­че я ду­шу за­гу­би­ла… Що ж во­но бу­де да­лi: чи ме­не по­ки­не Гнат, чи її - i утi­че зо мною?.. По­ба­чи­мо! Щас­тя ку­це, я вже йо­го спiз­на­ла! А те­пер хоч i вир­веться вiд ме­не, то й ти йо­го не пiй­маєш! (Iде i на вiд­хо­дi зуст­рi­чає Ган­ну.) Здрас­туй­те, i про­щай­те! За­хо­ди­ла до Со­фiї, та во­на спить. (Пiш­ла.)

ЯВА VIII

Ганна (одна). Ач пас­ку­да. Ви­тяг­лась, й спить со­бi! Спи! Спи! Я те­бе не бу­ди­ти­му чо­ло­вiк та по­лю­бується! Ну, взяв ха­зяй­ку, як ме­не не­ма до­ма, то хоч усе по­за­би­рай. як па­нi яка, та - не­хай прий­де нi­чо­го ска­зать!

ЯВА IХ

Входе Гнат, пiд чар­кою.

Гнат. Да­вай­те обi­дать! Де Со­фiя?

Ганна. Он!

Гнат. Що ж це во­на, сла­ба, чи що?

Ганна. Не зду­жає встать! От роз­бу­ди її, по­цi­луй, ска­жи: спа­си­бi то­бi, моя ха­зяєчко, що ти спиш, а чу­жi сви­нi всю харч у на­шої поїли.

Гнат. Якi сви­нi? Що ви ка­же­те?!

Ганна. А те, що твоїй па­нi тiлько б спать! Я пос­та­ви­ла ви­сiв­ки в хлi­вi та пiш­ла на го­род, а во­на ук­ла­лась спать; чу­жа сви­ня за­те­са­лась у хлiв i все поїла, а на­ша го­лод­на гу­де! Не­хай вам чорт, я вже уто­ми­лась за ва­ми дог­ля­дать, iдiть со­бi к бi­со­во­му батько­вi з моєї ха­ти.

Гнат. Яка ж це ва­ша ха­та? Ха­та моя, а ко­ли вам тiс­но, так ви йдiть со­бi вiд­цi­ля!

Ганна. Не дiж­деш, не дiж­деш! Щоб твоя не­чу­пай­да бу­ла тут ха­зяй­кою та ви­ле­жу­ва­лась, а я най­мич­кою? Хi­ба не­вiст­ку на те бе­руть у ха­зяй­ст­во, щоб з нею панькаться? Бач, як ви­тяг­лась!

Гнат (хут­ко йде до по­лу i штов­хає Со­фiю пiд бiк). Ус­та­вай ти, сплю­ха чор­то­ва!

Софiя (зска­кує з по­лу й да­ваться, мое не­са­мо­ви­та). Де я?

Гнат (шар­пає Со­фiю так, що та тро­хи не па­да). Про­чу­няй­ся, ка­жу то­бi!

Софiя. Не бу­ду, не бу­ду, не бу­ду! (За­хи­щає се­бе ру­ка­ми, а да­лi впа­ла в iс­те­ри­ку - ре­го­че по­ма­лу, а по­тiм дуж­че.)

Гнат. Цить! (За­ма­хується на Со­фiю.) Цить, не смiй­ся!

Софiя (iсте­рич­но пла­че й за­хи­щається ру­ка­ми). Ой! Не бий же ме­не, не вби­вай же ме­не, жи­ви со­бi з Вар­кою, а я пi­ду, пi­ду вiд те­бе… з батьком… пi­ду…

Гнат (че­рез зу­би). Що ти ска­за­ла?! Га? Що ти сказ… Та цить, ка­жу, не плач! Ти ме­нi всю ду­шу ви­вер­ну­ла своїми про­тив­ни­ми ре­ча­ми, своїми сльоза­ми.

Ганна. Тепер пог­ладь її по го­лов­цi та й зно­ву спать ук­ла­ди, а ма­ти не­хай са­ма тов­четься.

Гнат. Дов­го ви бу­де­те з ме­не жи­ли тяг­ти? (Пе­ре­ла­мує ко­чер­гу, з па­ли­цею ки­дається на Со­фiю.) Дов­го бу­де­те му­чить ме­не?

Софiя. Ай! (Тi­ка над­вiр, Гнат за нею.)

Ганна (на по­ро­зi). На­вi­же­ний, що ти ро­биш? Па­ли­цею уб'єш!

За ко­ном чуть: ти­хо Со­фiя про­мо­ви­ла: "Ря­туй­те!"

Вiзьми ба­тiг та ба­то­гом: i дош­кульно, i не по­ка­лi­чиш. (Бi­жить з ха­ти.) Го­дi, го­дi! Уб'єш, ка­жу! (Впи­хає Гна­та в ха­ту.)

Гнат (блi­дий, оса­та­нi­лий, ки­да па­ли­цю мiж ко­чер­ги). О кля­те сер­це, ти до доб­ра ме­не не до­ве­деш! За що, за що я так тяж­ко зну­щав­ся над нею?! Вiд цього ча­су ру­ка моя ско­рiй од­сох­не, нiж вда­рю Со­фiю… хоч раз, хоч со­ло­мин­кою.

Ганна (вбi­гає). Що ти на­ро­бив!.. Ти вбив її, во­на не­жи­ва!

Гнат. Не­жи­ва!? (Бi­жить над­вiр.)

Ганна (ла­має ру­ки). Ох бо­же мiй… ох бо­же мiй… Що ж те­пер бу­де, що ж те­пер ро­бить? За­на­пас­тив свою го­ло­ву на­вi­ки!

Гнат вно­сить Со­фiю.

Ох не­щас­тя, ох не­щас­тя! По­бi­жу за Цим­ба­лом, мо­же, вiн по­мо­же що, мо­же, од­хо­дить її. (Вий­шла.)

Гнат (кла­де Со­фiю на пiл). Убив!! О, прок­лят будь i день той, i та го­ди­на, в яку я ро­див­ся… i три­чi прок­ля­та хви­ли­на, що з Вар­кою ме­не зве­ла!..

Входе Iван.

Iван. О, кра­ще б ти, ди­ти­но моя без­та­лан­ная, ме­не по­хо­ва­ла, нiж я маю те­бе по­хо­вать… На­що ж я, ста­рий… гни­лий… пеньок, зос­тав­ся, а те­бе… гильочко зе­ле­ная моя, зло­ми­ла ли­хая до­ля…

Гнат. Та­ту… та­ту… я не хо­тiв її убить… Я не­на­ро­ком, з сер­ця. (Опус­кається на ко­лi­на пе­ред тру­пом.)

Завiса.

Новочеркаськ, 1884.

13
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело