Ясні зорі - Гринченко Борис Дмитриевич - Страница 10

• Предыдущая
• 10/13
• Следующая

Олена

Це зрадив хтось...

Дмитро

Ще хвіртка є одна...

Олена

Веди мерщій!

Дмитро

Ходім!.. Кущами пройдем...

Аміна

(виступає з-за кущів)

Стривайте-бо! Не поспішайтесь так!..

Ви думали втекти? Надію киньте!..

Все замкнено з усіх боків, і ви

Вже сидите у пастці, наче пара

Тих мишенят дурних. Чи добре ж те

Сальце, що вас привабило у пастку?

Олена

(тулиться до Дмитра)

Ой, хто ж оце? Вона?.. Вона?.. Скажи!

Дмитро

Еге, вона...

Олена

Пропали ж ми навіки!

Аміна

А правду ти сказала: ви пропали.

Куди беруть із пастки мишенят?

їх оддають котові, щоб поїв.

Є і на вас у мене кіт путящий,

Ось прибіжить,- я вас йому віддам...

Побачимо, що будете робити!..

А, зраднику! Ти думав утекти

І сподівавсь, що це тобі минеться?

Забув про те, як присягавсь мені!

Дак я усе те добре пам'ятаю

І муками згадаю так тобі,

Що будеш сам благати в мене смерті.

Дмитро

Віддай ключі!.. віддай!.. пусти мене!

Давай сюди, бо задавлю без жалю!

Аміна

То й задави!.. А лиха не минеш,

Вже он біжать, в саду вже гомін чути:

То з слугами баша -.узяти вас.

Чути гомін і як люди біжать.

Дмитро

(До Олени.)

І справді йдуть. Тепер нам край приходе.

Не минемо, Олесю, ми біди!

Олена

І вмерти я з тобою вкупі рада.

(Дужче тулиться до нього.)

 ВИХІД V

Баша вбігає з слугами.

Баша

Що сталося?.. Аміно, що тобі?

Чого мене?... А це тут хто з тобою?..

Аміна

Це зрада тут!.. Казав, що бережеш

Мене, як світ своїм очам, а ось

Улізла вже сюди і чорна зрада,

Баша

Та зрадник хто ж? Де він?.. Не розумію

Аміна

Тебе й мене хотів невільник цей

Ізрадити: з чужинкою цією

Ізмовившись, він утекти хотів,

А може, ще й страшнішії заміри

Ховалися у зрадницьких серцях.

Баша

А хто ж вона? Неначе правовірна...

Аміна

Одежею така, а справді - ні,

І через те я так її боюся.

Баша

(До Олени.)

Хто ти? Скажи мені!.. Чого прийшла

До нас сюди? Які були заміри?

Дмитро

Ти не питай її, я сам скажу

По правді все, що думали зробити:

Хотіли ми втекти у рідний край.

Баша

А, клятії невірнії джавури!

Так зрадити хотіли ви? Гаразд!

Не будете ви зраджувати більше:

Я очі вам невірні повиймаю,

Щоб ви шляхів шукати не могли.

(До слуг.)

Візьміть обох, закиньте у тюрму.

Я їхати повинен вранці з дому,

Та скоро я вернусь кара вам!

Слуги

Бери!.. бери обох!.. А ну, ходім!..

(Хапають Дмитра й Олену.)

Дмитро

(пручаючись)

Ех, от якби та шабля у руках!..

Я б показав тобі, башо-катюго,

І панським псам твоїм, як козаки

Турецькії довбешки вміють сікти!..

Слуги виводять Дмитра й Олену.

 ВИХІД VI

Баша

Що сталося - ніяк не розумію...

І звідки тут ця жінка узялась?..

А я таки перелякавсь: убігла

Оця дурна, зчинила галас, крик,

Що сталося тобі якесь нещастя,

Що хтось напав па тебе... я й побіг..

Ти заспокойсь, душі моєї квітко,

Невільників нікчемних ти забудь:

Ті пси уже в тюрмі тепер сидять...

Хотілося б мені, щоб од'їздивши,

Мою зорю спокійную лишити.

Аміна

Спокійною не можу бути я,

Коли навкруг усюди зрада тут.

Баша

Та де ж вона, та зрада, тут усюди?

Аміна

Чогось мені й невільника цього,

І отії чужинки дуже страшно.

Баша

Боїшся ти?.. чого ж?.. не розберу...

Адже вони в тюрмі, а як вернуся,-

Я голови звелю їм повтинати,

Коли вже так боїшся дуже їх.

Аміна

Щоб не втекли вони вночі боюсь

Та щоб чого лихого не зробили.

Поїдеш ти, зостанусь я сама

І мучитись сими думками буду.

Баша

Не можуть же вони втекти ніяк,

Бо мури тут такі, що їх пробити

Не здужає ніяка людська сила.

Аміна

То двері є - ті не такі міцні.

Баша

На дверях же замки міцні зате,

Та й варта ще їх добре берегтиме.

Аміна

Ох, я боюсь, боюся я чогось!..

Баша

А коли так, то зараз те зроблю,

Що намірявсь я згодом ізробити:

їх вивести звелю та у дворі

Їм голови скажу я потинати.

Як упадуть ті голови,- сама

Побачиш ти і знатимеш, що більше

Того, що так страхало, вже нема.

Ми зараз все це зробимо швиденько,

От тільки я скажу,- ти постривай!..

Аміна

(здригається)

Ні, ні!., цього не хочу я, не хочу!..

Я бачити не можу крові,- геть!..

Та й защо їм виймати очі з лоба,

Чи голови втинати?.. Защо це?

Що утекти на волю замірялись,

У рідний край? Зробив би так і ти,

Коли б ти був так, як вони, в неволі.

Не хочу я!., не хочу!., не роби!..

Ти чуєш же!.. Ні, ти мене не хочеш

І слухати!.. Тобі мої слова

Байдуже всі!..

Баша

Та не байдуже ж!.. Тільки

Не розберу ніяк, чого ти хочеш.

То кажеш ти, що так боїшся їх,

То не даєш, щоб я їх покарав.

Гаразд! Я так зроблю, щоб не боялась

І спала ти спокійно уночі:

Замкнути їх звелю двома замками

І принести ключі тобі. Сама.

їх, поки я приїду, берегтимеш,

А там уже я дам порядок їм.

Чи добре буде так? Чи будеш певна?

Аміна

Та буду вже.

Баша

Аллахові хвала!

Тепер піду і сам за всім догляну.

(Виходить.)

 ВИХІД VІІ

Фатима

Навіщо ті ключі тобі здались?

Невже це ти і справді так боїшся

Беззбройного в неволі чоловіка

Із жінкою? Та чим вони страшні?

Аміна

(мовчить який час)

Чи справді я боюсь? Еге, боюсь:

Це ж добич та, що так її бажала!

Вона мені тепер є найдорожча

За все життя моє. А ні, не так:

У ній тепер усе моє життя.

Фатима

Що ж хочеш ти оце робити з ними?

Аміна

Робити що?.. Не думала про те.

Помщусь! А як - іще того не знаю,

Бо думала я досі про одно:

Щоб не втекли вони, щоб їх піймати,-

Тепер же час і помсту їм добрать…

А як,- скажи,- ти думаєш, Фатимо,

Як покара його за це баша?

Фатима

Та голову, чи що, йому зотнуть,

Чи геть йому повипікають очі:

Звичайно так бува рабам таким,

Що думали втекти. Це ще без тебе

У нас було... Тоді один тікав,

Дак випекли йому залізом очі

Розпеченим... А він, лихий, почав

Ганьбити так та ганити пророка,

То голову йому баша звелів

Одтяти геть... А одного на палю

Посаджено було,- дак давно той

Усе кричав...

Аміна

Ой страшно, Боже правий!..

(Мовчить.)

Ні, ні! Того він заробив і хай

Зазнає він!.. Мені він присягавсь

І зрадив він... додому утікав…

А що, коли б і справді пощастило?

Вернувся б він до рідної землі

І був би там щасливий... А скажи:

Так не було тобі, щоб поривало

Вернутися в свою країну?

Фатима

Ні!

Який же край мені за цей рідніший?

Я тут зросла і прожила ввесь вік,-

Про інше все уже давно забула.

Аміна

То правда: ти хотіти не могла…

А от йому - схотілось... Що це я?

Я не про це,- про помсту думать мушу.

Що ж думати? Ой Боже мій, горить

Душа моя!., сама уже не знаю,

Що мушу я робити... що почати...

Побачити його ще хочу я…

Щось думала я ще... Ой, Боже мій!

Навіщо він мене покинув, зрадив?!.

• Предыдущая
• 10/13
• Следующая