Маруся Богуславка - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 14
- Предыдущая
- 14/42
- Следующая
Изменить размер шрифта:
14
XX
«Не говори так страшно про недолю,
Мій соколе, мій орле сизокрилий!
Не зуповняй даремною журбою
Душі твоєї вірної Заїри.
Дивись, які картини перед нами
Над водами небесно-голубими!
Як у воді висять доми з садами,
З піддашшями, з терасами своїми,
А білі голуби, немов сніги над ними!
XXI
Дивись, які мечеті мармурові!
Які легкі кіоски та стрільниці!
Мов парчами окутані діброви,
З них золоті летять угору шпиці.
Над ними хмари тихим раєм сяють
На небі чистому, як дух пророка:
То херувими з неба визирають,
Промінне Божого благого ока,
Едемські сторожі спасенного Востока!»
ДУМА ТРЕТЯ
І
Тим часом, як Заїра любовалась
Священної природи малюваннєм,
Душа, примучена недолею, озвалась
Новим страданием на чуже страданнє.
Не золотом галера величалась,
Не довгими хвалилась бунчуками:
Вона цвіла, пишалась і втішалась
До поясниці голими гребцями,
Здобутими в бою рабами, козаками.
ІІ
Кругом срібло і золото блищало,
І сонцем рай із неба осміхався,
А в хирнім тілі сонце замирало,
Що так язик із язика знущався.
Стара не знала й не хотіла знати,
Що козаки на морі виробляли
І чим би стались мечеті й палати,
Коли б вони Стамбул опанували
Та свій закон невірам показали.
III
В тій церковці, в тому бабинці-раю,
В куточку тім небесного жилища,
Де чоловік її, по давньому звичаю,
Благословляв різню та пожарища,
Аби чужа була, не наша віра,
Аби не наш язик звав Бога правди, -
В тій церковці запекла злість кипіла
В серцях завзятих темної громади,
Що адом дихала на пишні царегради.
IV
До пояса нагі, плечисті чуприндири,
Леви Порогів, лицарі Лиману,
Сиділи в ряд, без волі і без сили
Метнутись на грізного бусурмана.
Залізні кайдани їм повпивались,
Мов зуби Цербера, [62] у голі ноги;
Гребли всі влад, аж потом обливались,
Бо потурнак ходив між ними строгий
І карбачем крутим їм додавав підмоги.
V
«О чоловіче, - прорекла старенька, -
Невже ти в серце Господа не чуєш?
В нас і на скот помахують злегенька,
А ти сих в'язників, мов кат, катуєш!
Дивись, які страшні, криваві смуги
На плечах, мов вужі, понабрякали!
Такої безсердечної наруги
Ще людські очі звіку не видали.
Вони ж на весла й так щосил понадягали». -
VI
«Вельможна пані, - каже той по-лядськи. -
Шкода тобі над ними вболівати:
Бо падло се, сі трупи гайдамацькі
Однаково собаки будуть рвати.
Мені ще й ксьондз казав, щоб козакові
У присяганні віри не діймати,
А як сидітиме вже на прикові,
Дак жалощів до злющого не мати:
«Бо, - каже, - на розбій його рождає й мати». -
VII
«Яка ж тогді се буде в тебе віра,
Щоб, як на падло, на людей дивитись
І, переваживши німого звіра,
Своїм запеклим варварством хвалитись?
Ні піп, ні ксьондз нас на таку науку,
На звірство нас таке не наставляє,
Щоб чоловіку завдавати муку,
Коли своє він діло виповняє.
За се ж тебе Господь судом своїм скарає». -
VIII
«Аллах тепер суддя мій, мосціпані!
Покинув я ваш присуд християнський.
Тепер моя наука вже в Корані:
Я турчин і слуга райза султанський».
І смуги знов по спинах простяглися,
Нові рубці криваві набрякали.
Котилися горохом і лилися
Гіркі по щоках, да не утирали, -
Робити веслами бідахи пильнували.
ІX
Поглянула з плачем на Кантемира
Старенька попадя і промовляє:
«А ти ж мені казав, що ваша віра
Вам милосердіє повеліває!» -
«Повеліває, нене, навіть і до злюки,
Та не до зрадника, котрий здіймає
На нас хижацькі, розбишацькі руки:
Таких наш суд без милості карає
І віддає новим потурнакам на муки.
вернуться
62
- Цербер - у старогрецькій міфології триголовий злий пес з хвостом і гривою з гадюк, який охороняв вхід у підземне царство.
14
- Предыдущая
- 14/42
- Следующая
Перейти на страницу:
