Выбери любимый жанр

Маруся Богуславка - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 11

Изменить размер шрифта:
11

ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА

ДУМА ПЕРВА
І
Стамбул… Яке страш­не, по­туж­не сло­во!
Європо! Ти бу­ла йо­го зля­ка­лась,
І пус­то­та жит­тя тво­го ли­хо­го
В три­возі дес­потів твоїх оз­ва­лась…
Два ра­зи вже ти прав­ду на Бос­форі
Безумством хрис­ти­ян твоїх га­си­ла,
Аж ось на Біло­му й на Чорнім морі
Ще раз но­ва за­па­ну­ва­ла си­ла
І дав­ню бо­ротьбу з лу­кавст­вом по­но­ви­ла.
II
Як згас­ло світло, що з го­ри Сінаю
Від гро­мо­во­го сло­ва засвіти­лось,
І вістю крот­кою, бла­гою з раю
Між галілей­ських ри­баків яви­лось, - [54]
Тоді ду­ша про­ро­ка Ма­го­ме­та
Серед ома­ни прав­ди воз­жа­да­ла,
Огонь її ди­ханієм по­ета
У тем­ряві по­ганст­ва роз­ду­ва­ла
І чо­ловічест­во від крив­ди ря­ту­ва­ла.
IІІ
I си­ла прав­ди, чис­то­ти, сво­бо­ди
Базар-Єрусалим опа­ну­ва­ла
І лжею оту­ма­нені на­ро­ди
Культурою но­вою осіяла.
Обман і лжа вка­за­ли їй до­ро­гу
В чет­вер­тую сто­ли­цю хрис­ти­янст­ва,
Де всі хра­ми не­ви­ди­мо­му Бо­гу
Сповнились тем­ним ідольством по­ганст­ва,
Затулою гріхів, пок­ро­вом ту­не­ядст­ва.
IV
Стамбул… Пе­ред сим іме­нем по­туж­ним
Народи За­па­ду возт­ре­пе­та­ли
І, прав­ду бо­рю­чи ка­га­лом друж­ним,
Свої царст­ва від па­гу­би спа­са­ли
У Римі но­во­рож­де­ним по­ганст­вом…
їх дес­по­ти ма­го­ме­тан псу­ва­ли,
І, гроші сип­ля­чи між му­сульманст­вом,
Потужний дух роз­ко­ша­ми всип­ля­ли,
Кругом сул­та­на честь і прав­ду пот­реб­ля­ли.
V
«Великоліпного», як мур, підми­ли, [55]
І по­хи­ливсь ко­лос, і яни­ча­ри
Та спа­ги навк­ру­ги йо­го мо­ги­ли,
Мов дикі ни­зовці, за­бун­ту­ва­ли.
І бо­реться іслам з єхид­ним Ри­мом,
І шар­пає йо­го ли­хе ко­зацт­во,
І за­ту­ма­нює по­жежі ди­мом
Жадне крові й руїни гай­да­мацт­во.
Стамбуле! Де ж твоє прос­лав­ле­не ли­царст­во?
VI
У бе­бе­хи буй­ни­ми го­ло­ва­ми
Твої вожді прес­лавні пов­ри­ва­лись,
Танцями бра­нок, ви­на­ми, ме­да­ми,
Перелюбством пас­куд­ним пов­пи­ва­лись.
А буй-ту­ри, кот­рих во­ни во­ди­ли
На хрис­ти­янст­во, со­ро­ми­ли Бо­га,
Гірких вдо­виць, сиріт, не­тяг ду­ши­ли»
Постали злидні, ґвалт, жур­ба, три­во­га.
Коло сул­тансько­го ви­со­ко­го по­ро­га.
VII
Редшиде й Кан­те­ми­ре! На Вос­тоці
Ви зо­ря­ми но­ви­ми заб­ли­ща­ли.
Істочник жизні об­ре­ли в про­році,
Ісламу сла­вою і чес­тю ста­ли.
Од ва­шо­го ме­ча не­дав­но на Цо­цорі
Ліг тру­пом без­го­ло­вим лях ол­жи­вий,
А на тім руськім нев­покійнім морі
Втеряв свій пиш­ний цвіт ко­зак зрад­ли­вий,
І по­лом'єм взя­лись йо­го по­сел­ки й ни­ви.
VIII
Як по­ле в них буяє бо­дя­ка­ми,
Так за­бу­яли се­ред Ца­рег­ра­да
Невольницькі ба­за­ри ко­за­ка­ми:
Очам од­ра­да, воїнам наг­ра­да!
І, мов гряд­ки в са­дах цвітуть ма­ка­ми,
Гареми му­сульманські заб­риніли
Дівчатами врод­ли­ви­ми й жінка­ми,
А руські діти ве­се­ло обсіли
З пи­ла­вом ми­соч­ки, мов го­луб'ята білі.
IX
Султанськими дітьми во­ни зо­вуться…
Чи раб, чи пан був батько не­чес­ти­вий,
На всіх їх рівно ми­лості пол­лються.
Тут не ору­ду­ють па­ни лес­тиві
Людьми, як бид­лом. Прав­да і од­ва­га
Дорогу сте­лять кож­но­му од­на­ко.
За прав­ду й віру ша­на і по­ва­га
Жде і те­бе, ко­за­че-гай­да­ма­ко,
Гультяю без ума, без совісті бур­ла­ко!
X
Проспись, п'яни­це, й ро­зу­мом мізер­ним
Урозумій, ко­му ти пок­ло­няв­ся!
Яким об­ман­щи­кам, сіпа­кам сквер­ним
З ду­шею й тілом у по­лон од­дав­ся!
Не для то­го ми гре­ка зво­юва­ли,
Щоб кров га­ря­чу із лю­дей то­чи­ти,
А щоб єди­но­го Все­вишнього поз­на­ли;
Батьків бе­зум­них не­обачні діти
І мерт­вим ідо­лам по­ки­ну­ли слу­жи­ти.
XI
Дивись, ле­да­що, як у нас гу­ляє
Народ ве­се­лий у святій сво­боді.
А в вас раює і дос­та­ток має
Хіба па­ли­во­да, хар­циз­ник, злодій…
Чи чуєш? Се сліпі старці співа­ють
Про ва­ших ли­царів і в коб­зи дзво­нять.
У нас невіри вольності вжи­ва­ють
Більш, ніж у вас ті, що мерці хо­ро­нять.
І в пек­ло до чор­тяк ста­да­ми душі го­нять.
вернуться

54

- Тобто голос і сила впливу Божого слова. На горі Сінай Бог з'явився Мойсею і євреям, яких він вивів з Єгипту, у вигляді вогню і проголосив десять своїх заповідей та комплекс морально-етичних основ подальшого життя народу. Гора Сінай «димувала через те, що Господь зійшов на неї в огні». Далі йдеться про проповідування Ісуса Христа у Галілеї, зокрема його чудо на Генісарейському озері.

вернуться

55

- Солиман II Великоліпний царював од 1520 до 1566 рoку.

11
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Наши партнеры