Поезії - Грабовський Павло Арсенович - Страница 4
- Предыдущая
- 4/8
- Следующая
Изменить размер шрифта:
4
ДО УКРАЇНЦІВ
Українці, браття милі,
Відгукніться, де ви є;
Чи живі ще, чи в могилі
Давня слава зогниє?
Чи покраща доля наша,
Мине сором, що вкрива;
Чи до краю спита чаша,-
Рабства чаша вікова?
Гей, докупи, певні діти!
Всіх веде мета одна:
Шлях любові та освіти
Нас навіки поєдна!
ДО ШКОЛИ
Ну, прокидайтеся, діти:
Ранок - до книжки пора!
Сонечко вспіло залити
Все посереду двора!
Швидше вдягайтесь до школи!
Кращі прогаєте дні, -
Пізно вертати, - ніколи
Їх не завернете, ні!
Змалку кохайтесь в освіті,
Змалку розширюйте ум,
Бо доведеться у світі
Всяких назнатися дум.
Щоб не зросли ви на сором
(Бійтесь найпаче того!)
Та не зробились позором
Рідного краю свого!
ЖІНОЧА ДУША
Оюізмучено-недужий,
В туз я поник чолом…
Тихо-тихо ангел дружий
Огорнув мене крилом.
Мов та хмара на блакиті,
Чорна думонька злина …
Що ж ото за ангел в світі;
Що за зоря весняна?
Гасне зірка найясніша.
Ангел ангела втіша…
Та жіноча найніжніша,
Най чаруюча душа.
З ДУМОК СУЧАСНИХ
Запорожжя та козацтво
Спать уклалися в журбі...
Інший час, панове братство,-
Інші теми на добі!
Відлічивши козакові
Поважання данину,
Чи не глянуть мужикові
У хатиноньку сумну?
Глянуть просто, без серпанку,
Яким все обволіка
Пан-поет, що бачив з ґанку
Богоносця-мужика.
Наш мужик - то неук темний,
Працівник, але бідар,
Скарб незчерпано таємний,
Що живився володар.
Довго ним ми рабували;
Кров лилась, свистів батіг,
Іще довше глузували,
Стали падати до ніг.
Бо за часом рабування
Нас окрило каяття;
Найсвятіші почування
Зворушили гидь життя.
Але та любов висока,
Хоч правдивою була,
Зором збільшеного ока
Зайвих фарбів надала.
Зникла геть жива людина,
Розпочався був туман;
Та минула ця година
Повишаючих оман...
Перед нами - брат нужденний,
Яким він і справді є.
Тягне жереб свій злиденний
Та кляне життя своє.
Вік пита сірома неба:
Чи не пустять з рук кати...
Отому найперше треба
Бідоласі помогти!
Появить на очі люду
Його ж сховані скарби -
Справа гідна сил та труду,
Річ достойна боротьби!
Хлоп-мужик, панове братство,
То - підстава в наші дні...
А Січ-мати та козацтво -
Хай царствують у труні!
ЗІЙШЛИ СНІГИ, ШУМИТЬ ВОДА...
Зійшли сніги, шумить вода,
Весною повіва;
Земля квіточки викида,
Буяє травка молода;
Все мертве ожива.
Веселе сонечко блистить,
Проміння щедро ллє;
Гайок привітно шелестить,
Неначе кличе пригостить;
Струмочок виграє...
КВІТКА, ЩО НОГОЮ...
Квітка, що ногою
Стоптана в пилу;
Гук, що вмер луною,
Пронизавши млу;
Огник серед поля,
Що блиснув і згас,-
Се - та світла доля,
Що втекла від нас.
1900 - 1902
КОЗАКОВІ
Не хились додолу, зраджений козаче,
Про лиху пригоду навіки забудь,
Найлютішу муку серце переплаче…
Кинь свій жаль нікчемний, без вагання збудь!
Хай росте здорова, хай цвіте дівчина;
Маєш собі щастя іншого знайти:
Ти - не одинокий, ти не сиротина,-
Єсть у тебе вірні соколи-брати…
Єсть у тебе думки, людові прихильні;
То кохай їх щиро, поміж гурт неси…
Всюди роздаються стони надмогильні:
Власною нудьгою пекла додаси.
Причинись до праці, де, служивши ближнім
За своє кохання чоловік не дба;
Глянь лиш, як слабого знищено спроміжним.
Там твоя турбота, та твоя журба!
МЕТЕЛИЧОК
Мій метеличку любенький!
Як щастить тобі?
Увесь-деньки, моторненький,
Вієшся собі?
- Зелень лугу, блескіт неба -
З того радий я;
Запах квітів - більш не треба,
То - вся харч моя.
Небагацько вік мій ліче,
Через день мине...
Вдій же ласку, чоловіче,
Не воруш мене.
вернуться
5
- Розвертати - в розумінні розмірковувати.
4
- Предыдущая
- 4/8
- Следующая
Перейти на страницу:
