Біблійні казки. Казки та легенди про святих - Автор неизвестен - Страница 24

• Предыдущая
• 24/55
• Следующая

А він питає:

— А кілько вам років?

— Мені вже, — каже, — сто двадцять років.

Він розповів свому старому синові, як він був у Царстві Божому і як йому там добре було. І признали вони, що то батько, а то син. Обнялися й поцілувалися і зразу повмирали, й розсипалися на порох.

Була дичка, на тій дичці сиділа баба, держала на пупі книжку, з тої книжки починається казка.

Був чоловік, мав одного сина. А син удався такий тяжкий, лінивий, по-нашому сказати. Отець його тримав, доки жив та й доки мама жила. А далі старі заслабли, померли, остається він сам. Остався сам і дався у мандрівку. А то така була мандрівка, що ходив по світі з казанком на боку, де що дістав, то зварив. Де що дали, то з’їв.

І так він мандрував, і домандрувався, що вже важко було йти, бо дуже голоден був. І стрітився він з чоловіком.

— Добрий день, чоловіче!

— Добрий день. Ти, — каже, — що за оден?

— Я мандрівник.

А той каже:

– І я мандрівник.

А то був сам Ісус Христос, Син Божий. Каже мандрівник, що в нього на боці казанок:

— Брате, чи не маєш щось їсти, бо я дуже голоден?

Каже йому Божий Син:

— Не маю я їсти нічого, але скоро будемо їсти.

А мандрівник не знає, що будуть їсти. І пішли вони оба далі. Цей, що в нього казанок, звідає:

— Так що будемо їсти?

— Слухай, ми підемо по цій дорозі, перейдемо річку, а за річкою буде поле із пшеницею, а в тій пшениці піймаємо зайця.

А цей махнув рукою та й думає: «Коли то ще буде? То ж треба ще йти через річку, а далі полем. Та і як зайця в пшениці зловити?»

А Ісус Христос каже:

— Зловимо.

Пройшли вони по дорозі, перейшли річку і йдуть далі. Каже Ісус мандрівникові:

— Ти, брате, будеш туй, а я піду тим боком та нажену зайця. Коли він прибіжить до тебе, то ти й зловиш.

Цей каже:

— Добре.

А Ісус пішов другою стороною поля і нагнав йому зайця просто помежи ноги. І він зловив зайця за вуха.

— Чи зловив, брате?

— Зловив.

— Я, — каже Ісус, — дуже стомлений, то я буду спати. А ти зайця обдери, наклади огонь і пристав варити м’ясо. Усе м’ясо буде твоє, а мені лишиш печінку, оту білу м’якеньку.

І ліг Божий Син спати, а цей наскоро обдер зайця, обчистив, наклав огень, поклав у казанок м’ясо, приставив, і воно вариться. А він такий голоден. М’ясо було ще сире, а печінка скоро вварилася, вже м’яка, і він її посолив та й з’їв. А той спить.

Коли Ісус Христос пробудився, вже й м’ясо варене. Мандрівник каже:

— Вставай, брате, вже будемо їсти.

Коли вже м’ясо од кісток поодставало, Ісус устав і сказав:

— Брате, дай мені печінку.

А цей каже:

— Заєць був без печінки.

Ісус Христос більше не каже нічого, на тім вони й стали. Та переспали, встали раненько і йдуть далі. А цей м’ясо, що осталося, забрав собі в торбу, а те варене в казанку несе. Пройшли вони трохи та й сіли їсти. Мандрівник каже:

– Їж, брате.

А Ісус знову:

— Слухай, дай мені печінку.

— Брате, — каже, — я тобі раз ісказав, що заєць був без печінки.

Раз без печінки, то той знов не їв і лишив м’ясо мандрівникові.

Ідуть вони городом. Позирають, а в городі на кожнім домі чорна фана (прапор).

— Що тут за біда, чого смуток такий?

А мандрівник не питає за біду, а пішов на пиво, бо з’їв много м’яса та пива захотів. Учитель, Ісус Христос, звідає людей, чого чорні фани на домах. А корчмар каже:

— Но-но, прошу вас дуже красно, заходіть. Я виджу, ви великий чоловік. У нас, — каже, — таке діло, що в пресвітлого царя заболіла дочка вісімнадцятирічна, дуже хвора. Якби хто їй поміг, аби була здорова, дає цар торбу грошей.

Божий Син, Учитель каже:

— Ану підемо туди.

– Ідемо удвох, — каже мандрівник.

Приходять — дійсно дівчина вісімнадцятирічна, красна дівчина, пресвітла царівна на постелі лежить. І ледь не мертва. Каже пресвітлий цар:

— Ви доктор?

— Я доктор, — каже Син Божий.

— А це хто?

— Це мій помічник.

Каже цар:

— Чи могли би ви мою дівчину вилікувати, аби вона здорова була?

А Благий Учитель Ісус Христос відповідає йому:

— Можу вилікувати.

— Слухайте, як вилікуєте, я вам дам мішок грошей або три кіля золота.

А Благий Учитель каже:

— Дасте нам, кілько зможете. Но, — каже Ісус Христос до мандрівника, — я буду казати, а ти будеш робити.

— Буду, — каже той.

Сказав Ісус Христос:

— Принесіть діжу. Таку діжу, в якій людина миється.

А де в пресвітлого царя нема діжі? Принесли.

— Налліть, — каже, — чистої води.

Налляли. Каже Благий Учитель своєму помічнику:

— Дай ніж.

Помічник подав, Ісус Христос нагострив його добре. А дівчина ще жива лежить. Каже Ісус Христос:

— Бери ніж і відотни їй голову.

Той послухав, відрізав голову і кинув у ту діжу. Відрізав єдну руку, другу, порізав усю дівчину і покидав то в діжу. А вода в діжі така чиста, як була, і ніякої крові не видко.

Цар зайшов, глипнув та й каже:

— То це ви доктор?

— Я доктор, — каже, — а то мій помічник.

— Як не буде моя дівчина жива — мій меч, а ваша голова з плеч.

— Добре, — каже Ісус Христос.

А мандрівник стоїть і не говорить нічого.

Як то зробили, дали їм повечеряти, доктор не вечеряє. А помічник повечеряв, випив трохи, і полягали спати. А встали рано і пішли до тої діжі. Подивилися, а вода чиста. Як була чиста, коли зметали м’ясо, така чистенька й є. Каже Ісус Христос:

— Ти її порозрубував, а я буду складати.

І так красно зачав складати, а то зразу заживає. І як усе склав, устала жива дівчина, в три рази краща, як була.

Дуже дивно стало цареві, і дуже зрадувався він. Каже дівчина:

— Няньку пресвітлий, як я сильно спала!

І тоді цар зробив красну гостину. І каже:

— Но, кілько буде з мене грошей?

Каже Благий Учитель:

— Кілько бажаєте, кілько маєте дяку дати.

Цар бере у мандрівника торбу і кладе повну торбу грошей, та й каже:

— Спробуй, чи годен занести.

А мандрівникові мало, він хотів би більше. Та все торбу підойме, потримає та й каже:

— Ще докладіть.

Та як уже підняв та почув, що є десь сорок-п’ят-десят кіля грошей, та й каже:

— Та вже буде.

Поклонилися вони і йдуть далі.

— Но, брате, — каже мандрівник, — будемо ділитися, бо мені важко нести.

І каже йому Благий Учитель:

— Брате, а тепер я тобі щось повім, пару слів скажу. Я доктор, а ти помічник, і моя половина грошей така сама, як твоя. Але я в тебе не беру ніяких грошей, я тобі лишаю цілу торбу, лиш будь добрий, скажи мені, де ділася з зайця печінка?

— Заєць був без печінки.

— Значить, без печінки був?

— Без печінки.

Каже йому Благий Учитель:

— Ти йди лівою дорогою, а я правою. І слухай, брате, щоби ти більше не пробував докторувати, бо пропадеш.

І на тому вони розсталися. Дав йому Учитель руку і пішов. Він пішов управо, а мандрівник вліво.

Зайшов мандрівник у корчму і гуляє там у карти на гроші, бо має торбу грошей.

А в одного графа захворів син, шістнадцятирічний хлопець. А той граф із царем були кумами. Запряг граф коні в кочію (карету) і поїхав до царя. Він чув, що була в царя дівчина хвора, а вже здорова. Кучер жене коні, граф сидить у кочії. Приїжджають до царя, граф каже:

— Куме, як твоя дівчина, молода принцеса, що була хвора?

— Ходить, як чічка (квітка). Здорова.

— Як ти вилікував? — питає.

— Були в мене, — каже, — два доктори: доктор і помічник…

І він йому все розповів:

— Сказав мені доктор, щоби принесли діжу. Цього в мене є доста. Принесли, він сказав, щоби дівчина розібралася. І порізали її і зметали в воду. А вода, яка була увечері, коли зметали, така була й на рано чистенька. І доктор зачав складати, і таке вийшло, що дівчина ожила і стала краща, як була.

Граф подякував, вертають вони коні і їдуть шукати докторів. Приходять у корчму, а цей уже п’яний, уже співає, мандрівник. Питає граф:

• Предыдущая
• 24/55
• Следующая