Біблійні казки. Казки та легенди про святих - Автор неизвестен - Страница 16

• Предыдущая
• 16/55
• Следующая

Повіяв вітер з пустелі, наніс піску. Вогкість від джерела дала зернятам силу прорости, і незабаром біля дерева з’явилися молоденькі пальми. Їх було кілька, але та, що росла найближче води, вирізнялася серед них своєю красою.

То було чудове струнке деревце з мережаною короною листя. Коріння пальми жадібно пило воду з джерела і вигрівалося в сонячному теплі. Хутко пальма перегнала ростом своїх сестер та інші рослини, що були в оазі.

І стала вона з погордою дивитися на всіх. Вона нудьгувала в пустелі, не цікавило ії життя оази, ні тварини, ні рослини в ній. Набридли пальмі жовті безкраї піски й колючі кактуси, надокучили їй навіть люди, що інколи заходили в оазу. Пальмі хотілося чогось кращого, цікавішого.

Часто дивилася пальма на синє небо, а вночі — на чудові далекі зорі. Вони мінилися всіма кольорами і спокійно та ласкаво дарували свої промені всім: і гарній пальмі й колючому незугарному кактусові. Пальмі здавалося, що, якби ще трохи вище вона підросла, то досягла б зір. Повна бажання рости все вище й вище, вона простягала розкішне листя вгору та так і завмирала під палючим промінням сонця аж до ночі, а вночі… плакала незримими сльозами, що на ранок блищали перлистою росою на її листі.

І пальма забувала про невеличку громаду рослин і тварин, серед яких росла. Лише інколи вона робила ласку для джерела, питаючи його:

— Ну, як ти думаєш, чи скоро я досягну зір?

Джерельце мовчало. Воно теж любило зорі та було щасливе, коли вони купали в його прозорій воді свої сріблисто-золоті промені, але воно любило не тільки їх. Джерельце любило всіх: і ніжну шовкову травичку, що росла на березі, і пташок, що під час перелетів спочивали в оазі, купаючись у воді, і тваринок, що приходили заспокоїти свою спрагу.

Особливо любило джерело той час, коли в оазі спинялися на відпочинок люди. Весь берег наповнювався тоді гомоном, перекликами, сміхом, дрібних голосів дзвінків, почеплених на шиях верблюдів і віслюків. Гостинно давало джерело свою прозору воду кожному. Зі свіжими силами покидали оазу подорожні, благословляючи щедре джерело.

Одного пополудня все заворушилося в оазі. Джерельце загомоніло, зашелестіла травичка:

— Караван іде, караван!

Пальма байдуже дивилася назустріч подорожнім.

— Ні, це не караван, це лише двоє людей, та й не на верблюді, а на ослі, — промовила вона.

І справді, до оази наближалися подорожні. Старий чоловік втомлено ступав, ведучи на поводі осла, на якому сиділа молода жінка з Немовлятком на руках.

Пальма бачила все до дрібнички: і бідну одежу подорожніх, таку несхожу на шати багатих купців, що нерідко проходили через пустелю, і незвичайну красу молодої жінки, і світле мудре чоло сивобородого старого чоловіка. Якийсь надзвичайний неспокій і радісна надія оволоділи пальмою…

Ось подорожні в оазі. Жадібно п’ють воду з джерела. Жінка обережно виймає Немовлятко з покривала. Дитина змучена: уста запеклися, личко почервоніло від спеки. Лише сяють, як дві зорі, широко розкриті очі. З невимовною ніжністю та любов’ю дивиться Мати на Дитину. Намоченим у джерельній воді покривалом відсвіжує уста й личко Дитини.

Подорожні стали шукати тінистого місця, щоб покласти Немовлятко спати та й самим трохи перепочити. Але важко було тут знайти таке місце: рослини були невеликі й давали мало тіні. Лише пальма мала розкішне листя, та її корона була дуже високо.

Немовлятко, змучене подорожжю, почало тихо квилити.

І диво! Раніше ніякий плач, ніяке квиління не зворушували пальми, а тепер щораз більша тривога, щораз більший жаль охоплювали всю її істоту.

— Бідне Немовля! Яке Воно гарне і яке змучене!

Якби схилитися, то, може, в прохолоді листя воно б швидше заснуло. Схилитися? А зорі? Чи зможу я знову випростатися, щоб досягти зір?

Дитятко дрімало, але спека, видно, мучила Його. Воно знову стало тихо плакати. Мати з любов’ю і з жалем схилилася над Ним.

І тоді сталося щось незвичайне. Висока горда пальма покірно нахилилася майже до самої землі, з своєї розкішної корони вона утворила шатро, що захистило Немовлятко та Його Матір від пекучих променів сонця.

Пролунав легкий тріскіт. То розчахнувся надвоє стрункий стовбур красуні-пальми, а з-під кореня побігло нове джерело, що відсвіжило навколо траву й повітря. Дитинка спокійно зітхнула, розкинула рученята і стала розглядати чудові візерунки пальмового гілля.

А пальма дивилася в очі Дитини. Здавалося, що світло цих очей краще й чарівніше, ніж зоряні промені, до яких вона тепер тягнулася.

Схилена пальма запитала джерела:

— Може, хоч ти скажеш мені, чому я сьогодні така щаслива, ніби в очах цієї Дитини я побачила все світло зір, про яке мріяла здавна.

І джерельце тихо відповіло:

— Сьогодні, моя люба, ти пізнала любов — ти забула про себе, а подумала про цю змучену Дитину. Щоб дати Їй спочинок, ти не пошкодувала свого стовбура. І ще знай, що не звичайній дитині ти подарувала сьогодні свою любов, а Тому, Хто народився, щоб розказати всьому світові про Любов і Добро. Ти шукала чарівного світла зір, а знайшла його в очах Божественного Немовляти…

Над пустелею спадав вечір. На небі загорялися зорі. Та не шукала їх променів пальма. У хвилях срібного світла ночі їй вчувалася ніжна пісня.

То гурт янголів славословив Божественне Дитятко в Його відпочинку під час важкої подорожі, коли за велінням янгола святий Йосип забрав Матір та Дитину і помандрував до Єгипту.

В ізраїльській землі панував недобрий і жорстокий цар Ірод. Він завжди боявся за свою царську владу й корону.

Якось прийшли до нього три царі зо Сходу й спитали, де народився новий ізраїльський цар. Дуже злякався Ірод і звернувся з запитом до своїх священиків. Божі служителі подивились у святі книги і сказали йому, що той цар, про якого питають, народився у містечку Вифлеємі.

Ірод передав ці слова трьом царям і, приховавши свій страх та злість, попросив їх:

— Знайдіть новонародженого царя ізраїльського, а потім, вертаючись, вступіть до мене, бо я хочу теж Йому вклонитись.

Але даремно чекав Ірод на їх поворот.

Тоді запалав він гнівом, вислав до Вифлеєму своїх вояків і наказав їм повбивати всіх дітей до двох років життя. Але його лихі наміри не вдались. Господь не дозволив йому погубити Боже Дитя. Праведний Йосип дістав у сні осторогу від янгола. Тієї ж ночі Йосип посадив Божу Матір з Ісусиком на ослицю, і всі троє втекли до Єгипту.

Ірод довідався про це. Зараз вислав послів до єгипетського фараона, щоб видав йому Йосипа й Марію з Ісусом. Фараон, знавши жорстокість Ірода, дуже злякався, бо Іродові допомагали могутні римляни. Щоб заспокоїти Ірода, фараон наказав воякам шукати Ісусика по всьому Єгипті.

Старенький Йосип у розпачі не знав, що робити. Та вночі у сні знову з’явився йому янгол і наказав утікати з Марією та Ісусиком до берегів великого моря.

Негайно вирушили вони в далеку дорогу. Подорож була дуже небезпечна й важка: вдень дошкуляла їм страшна спека, спрага й піскові бурі, а вночі — холод і страх перед розбійниками. З трудом добрались вони до моря, і тут побачили велике многолюдне місто.

Але хто це йде вулицею і вже здалека вклоняється Святій Родині? Це ті самі три царі, що відвідали малого Ісусика в Вифлеємі.

Старенький Йосип розказав їм про своє горе. Царі порадились між собою, і один з них сказав Йосипові:

— Якщо хочете врятувати Боже Дитя, то ідіть зо мною. Ось мій корабель, поїдемо разом у мою батьківщину — Роксолянію. Там нічого вам боятися, бо в моєму царстві ні Ірод, ні римляни, ні боязливий фараон не мають жодного права.

Матінка Божа і Йосип втішились. Вони зараз зійшли на корабель і того ж дня відплили. Подорож морем була довга й небезпечна, та вона раділи, що врятували Боже Дитя від лукавого Ірода. З Божою поміччю переплили щасливо великі води, аж опинилися на морі, яке тоді називалося Евксинським, а згодом Чорним морем.

• Предыдущая
• 16/55
• Следующая