Іван Мазепа - Журавлев Денис Владимирович - Страница 17

• Предыдущая
• 17/20
• Следующая

Проте твердження радянських істориків (Є. Тарле, В. Шутого) про «всенародний характер війни українського та російського народів проти шведських окупантів» дуже сильно нагадує такі самі нехитрі теоретичні побудови радянських істориків щодо Великої Вітчизняної війни, досвід якої в повоєнні роки почав буквально «проектуватися» на всі попередні ворожі вторгнення до Росії. Загалом можна твердити, що партизанські напади українського населення на шведів були викликані перш за все шведськими реквізиціями та згодом репресивними діями, російською пропагандою, а інколи й елементарним прагненням до збагачення (як не згадати знаменитий указ Петра I, виданий 6 листопада 1708 року, де встановлювалися докладні розцінки – від трьох-п’яти карбованців за полоненого шведського солдата до двох тисяч – за генерала, і відгомін цього указу в «Історії Русів» – фраза про те, що спочатку українцям, котрі привели полонених, дійсно давали гроші, аби заохотити їх до подальших нападів, але згодом ощадливі російські офіцери обмежувалися видачею склянки горілки і словами «Спасибо, хохленок!»). Розмах цієї партизанської війни проти шведів був мінімальний восени 1708 року, він значно збільшився під час суворої зими того ж року, коли скандинавам треба було здобути зимові квартири і вони вирішили зробити це за будь-яку ціну. Саме цим пояснюється низка нападів військ Карла XII на українські міста (Ромни, Гадяч, Пирятин, Зіньків, Веприк, слободу Терни тощо). Нерідко шведські офіцери брутально нищили всіх, хто чинив їм опір, намагаючись тим самим залякати місцеве населення, яке внаслідок усього цього тікало в ліси або йшло партизанити. Особливою жорстокістю і запеклістю відзначалася партизанська війна на Слобожанщині, куди шведи пішли в січні-лютому 1709 року, намагаючись прорватися-таки найпівденнішим маршрутом на Москву.

Український гетьман добре усвідомлював усі негативні чинники, які робили його нові політичні позиції досить слабкими. Але Іван Мазепа кілька разів у своєму житті починав усе з початку і тому не розгубився навіть у такій складній для нього і його країни ситуації. Він вочевидь був не з тих, хто здається на ласку долі чи переможця. Після тимчасової депресії, викликаної тривогами й поразками осені 1708 року, Мазепа, незважаючи навіть на поганий стан здоров’я (який мав погіршитись суворої зими 1708/1709 року), розпочав зимову військово-дипломатичну кампанію з надією на кінцеву перемогу. Цьому не завадила навіть складна гра російської розвідки, метою якої було дискредитувати гетьмана в очах Карла XII та його соратників.

Аналізуючи відомі нам факти військово-адміністративної діяльності уряду Мазепи взимку 1708/1709 року, досить ясно бачимо головні цілі гетьмана на той час. Звичайно, його суто військові акції були обмежені вже тим, що керівництво воєнними операціями було у шведських руках. Мазепа мав також рахуватися з тим, що на боці царя існує і активно діє українське військо Скоропадського, яке брало участь в операціях російської армії. Та найголовніше – у розпорядженні Мазепи була взагалі дуже невелика кількість військ. Здебільшого це були кінні компанійські та піші сердюцькі полки. Головну військову силу Мазепи складали компанійські полки Кожуховського, Андріяша і Волковицького. Сердюцькі полки Покотила, Дениса, Максима та колишній Чечеля (ним командував, як наказний полковник, сотник на ім’я Герасим) були дуже погано укомплектовані (більшість козаків цих полків загинула при обороні Батурина). Реєстрові козацькі полки як військова сила уряду Мазепи вже фактично не існували. Саме компанійські полки брали участь у численних воєнних експедиціях шведської армії в Україні (як на Гетьманщині, так і на Слобожанщині) взимку 1708/1709 року. На противагу традиційному уявленню про козаків-мазепинців як небоєздатних другосортних вояків, зауважимо, що шведські джерела відзначають непогані бойові якості компанійців гетьмана і навіть героїзм окремих їхніх командирів. Так, хроніст Георг Нордберґ записав, що в лютому 1709 року під час серйозної битви шведського та російського кавалерійських корпусів під Красним Кутом на Слобожанщині в бій ходили і компанійці Мазепи, причому їхній полковник Григорій Герцик особисто вбив понад 30 росіян (!). Очевидно, гетьманці дали бій, захищаючи свого володаря, адже саме в зв’язку з цим боєм шведський лейтенант Вейґе записав, що на початку бою Мазепа ледь не потрапив у полон до російських драгун генерала Ренне, вигукнувши при цьому: «Не думав я, щоб славні шведи тікали!» Зауважимо, що сам по собі наведений вище факт свідчить проти тих істориків і публіцистів, які вважали і досі вважають гетьмана «боягузливим зрадником, що не бував на полі бою» – адже бій вели кінні авангарди двох армій, і Мазепа був попереду, а не відсиджувався в безпечному шведському обозі.

Більш важливим завданням уряду Мазепи було забезпечити загальний порядок на території, зайнятій шведською армією, зокрема організувати постачання їй харчів, фуражу, одягу і всього іншого, що було потрібне для безперебійного ходу воєнних операцій напередодні нового наступу на Москву. Це було винятково важливе і важке завдання за тих умов, коли більша частина Гетьманщини стала театром воєнних дій і на її території існувало два українських уряди. І якщо шведська армія (і особливо кавалерія), незважаючи на всі труднощі, втрати й недостачі, пережила важку зиму в Україні і збереглася як невелика, але досить потужна бойова сила, здатна до подальших операцій і генеральної битви, якої так довго прагнув Карл XII і уникав російський цар, котрого Нарва навчила поваги до шведського війська, то це сталося великою мірою завдяки гетьманові Мазепі (зрештою, певні запаси сіна, продовольства тощо були не лише в Батурині, хоча і в меншій кількості). Нагадаємо – подібна ж важка зимівля повністю добила кавалерію Наполеона в 1812 році, а кіннота шведів ще активно діяла в 1709 році аж до Полтавської битви включно. А це було б неможливо без достатньої кількості запасів фуражу, а також коней.

Дуже важливе значення мали заходи Мазепи щодо мобілізації українських сил та ресурсів на Правобережжі та Запорозькій Січі. Ще в листопаді 1708 року гетьман посилає з Ромен (які стали штаб-квартирою Карла і Мазепи) на Правобережжя довірених людей, щоб організувати там опір Москві та забезпечити безперебійні комунікації з Польщею та Туреччиною. Хоча повністю цей план втілити в життя не вдалося внаслідок енергійних російських контрзаходів (зокрема, діяльності київського губернатора князя Д. Голіцина), становища правобережних козацьких полковників, які загалом перейшли на бік Москви, а особливо зради білоцерківського коменданта, сердюцького полковника Бурляя(він здав росіянам потужну фортецю із значними запасами), а згодом і капітуляції Кандиби, але південне Правобережжя (Чигиринщина) підтримало Мазепу й залишилося вірним гетьманові аж до знищення російськими військами Січі у травні 1709 року. Це мало чимале моральне значення для союзників, які чекали допомоги з Польщі і сподівалися підтримки з боку Туреччини й Криму, а згодом дуже допомогло під час втечі Карла XII і Мазепи до Бендер.

Судячи з російських і шведських документів, у центрі дипломатичної діяльності гетьмана Мазепи та Карла XII наприкінці 1708 – на початку 1709 року було завершення грандіозного плану створення широкої антиросійської коаліції, до якої мали увійти, окрім України, Швеції та поляків Лещинського, ще кілька південно– та східноєвропейських держав і народів: Туреччина, Крим, Молдавія, Валахія, можливо Трансільванія, Дон, кубанські черкеси, Калмицька орда, казанські татари, башкири тощо. Можна вважати гетьмана одним із справжніх творців ідеї східноєвропейських коаліцій XVIII століття, скерованих проти Російської імперії.

Вже перші місяці 1709 року позначилися великою активністю союзників у військовій та дипломатичній сфері. Король і гетьман вважали своїм головним завданням вибити військо Петра I з України і перенести воєнні дії за її межі, на російську територію, маючи на увазі основну мету кампанії – похід на Москву. Проте експедиція Карла XII на Слобожанщину в лютому 1709 року ставила перед собою не лише це завдання. Недарма король надавав їй особливого значення, і не випадково, що гетьман Мазепа і вірне йому українське військо взяли активну участь у цьому поході, що мав розпочати наступ на Москву з півдня (через Бєлгород або Харків). Схоже, цей похід також був пов’язаний з організацією нової військової коаліції проти Росії, важливими учасниками якої мали бути Туреччина і Крим. З другого боку, ця експедиція повинна була спонукати до збройного виступу проти Москви донських козаків і народи Північного Кавказу та Поволжя (серед них основну роль посідали калмики хана Аюки). Побоювання Петра І, що король іде на Воронеж, базу московського Азовського флоту, можливо, не були безпідставними.

• Предыдущая
• 17/20
• Следующая